Архітектура

Висотний Київ, якого не сталося

Витончені пункти ППО на дахах житлових будинків, радянські хмарочоси та оглядові майданчики по всьому місту — дослідник архітектури Семен Широчин показав Bird in Flight, яких прикрас позбувся післявоєнний Київ.

Десятиліття між кінцем Другої світової війни й початком хрущовської боротьби з надмірностями стало для Києва золотим часом ансамблевого містобудування: відновлювали Хрещатик, проєктували нові магістралі та площі, зводили цілі селища і квартали.

Сталінська архітектура буквально досягла вищої точки розвитку. Будинки почали масово тягнутися вгору — вежами, висотками, шпилями. Цього часу були побудовані десятки веж, але ще більше залишилися нереалізованими: вони або зазнали цензури при Хрущові, або стали жертвою економії. Нереалізовані проєкти забулися, особливо ті, що не були широко представлені публіці.

Височіючи над Хрещатиком

Першим та найважливішим етапом для висотних будівель став конкурс проєктів з відновлення Хрещатика, що тривав з 1944 до 1947 року. Вулиця була сильно зруйнована, і це дало архітекторам унікальну нагоду спроєктувати центр міста у вигляді єдиного ансамблю.

У тренді були цитати з історичних епох, допустимий діапазон яких саме розширювався: якщо у 1930-х до нього входили Античність, Ренесанс і меншою мірою національні елементи, то після війни до них додається бароко, ампір та безліч стилів різних народів світу — від ар-деко американських хмарочосів до іспанських і португальських храмів. Архітектори тепер могли використовувати не лише окремі елементи, а й цілу подобу, характерну для того чи іншого історичного типу будівель. А оскільки йшлося про центральну вулицю столиці, погляд багатьох архітекторів був спрямований на центральні площі європейських міст зі звичною для них ратушею та годинниковою вежею.

Архітектори дивилися на центральні площі європейських міст — з ратушею та годинниковою вежею.

Саме образ ратуші часто проглядається у проєктах будівлі міської ради, запропонованих у рамках конкурсу проєктів із відновлення Хрещатика. Архітектор Гольц розміщує витончену 100-метрову кампанілу у північно-східній частині сучасного Майдану, а архітектор Степанов у проєкті «Золота зірка» ставить сувору вежу у його південно-західній частині. У архітектора Гельфрейха кампаніла опиняється біля Бессарабського ринку, утворюючи з нею єдиний ансамбль, а Заболотний зводить свою золотоверху вежу на вигині Хрещатика навпроти Пасажу. Південно-східну частину Майдану для кампаніли обирає архітектор Алабян.

У проєктах рідко обумовлюють призначення цих веж, але часто згадують розташований нагорі оглядовий майданчик. Башти начебто споруджують для туристів, які захочуть помилуватися Києвом.

висока годинникова вежа зі дзвонами

1. Кампаніла, архітектор Степанов, 1944 рік. Джерело: Бібліотека імені Заболотного. 2. Кампаніла, архітектор Гольц, 1944 рік
3. 1944 Гельфрейх. кампанила(София Киевская)_architecture_shirochin
Башта біля Бессарабського ринку, архітектор Гельфрейх, 1944 рік. Джерело: фонди національного заповідника «Софія Київська»
1944. Власов. Развёртка Крещатика 5 Библиотека Заболотного Киевская)_new_architecture (1)
Вежа на Хрещатику, архітектор Заболотний, 1944 рік. Джерело: Будинок-музей Заболотного у Переяславі
1944. Алабян 1-2_new_architecture
Кампаніла, архітектор Алабян, 1944 рік

Трапляються і цілі висотні споруди. У проєкті «Хрещата долина» архітектора Альошина таких дві: висотна будівля готелю на Європейській площі та Будинок оборони зі 120-метровою вежею, де є оглядовий майданчик, за віссю вулиці Хмельницького. А архітектор Власов ще 1944 року проєктує спорудження висотного готелю на місці Інституту шляхетних дівчат на Хрещатику (зараз — Міжнародний центр культури та мистецтв).

Готель, архітектор Альошин, 1944 рік
Будинок оборони, архітектор Альошин, 1944 рік
1. Висотний готель на розгортці Хрещатика, архітектор Власов, 1944 рік. Джерело: Бібліотека імені Заболотного. 2. Пам’ятник Перемоги, архітектор Тацій, 1946 рік. Джерело: Бібліотека імені Заболотного

Але найвисотнішим стає проєкт монумента Перемоги, запропонований бригадою архітектора Тація у другому турі конкурсу. Стоп’ятдесятиметровий трилон (форма відсилає до Всесвітньої виставки у Нью-Йорку 1939 року), увінчаний величезним орденом Перемоги, прикрашений скульптурами і візерунками, планують на розі Прорізної та Хрещатика. Ліфт усередині монумента везе до оглядових вікон на висоті ста метрів.

Жоден із цих проєктів не був затверджений. Безумовно, нинішній Хрещатик сформований за результатами цього конкурсу та з використанням його ідей, проте боротьба із надмірностями призвела до незавершеності ансамблю вулиці.

Вкорочені висотки

Сталінські висотні будівлі багато в чому схожі на американські хмарочоси за стилістикою та деталями, але зовсім відрізняються за контекстом. У сталінській архітектурі висотні будинки формують не лише окремі площі, а й єдиний міський ансамбль. Місця їх розміщення обирають з урахуванням силуетів та перспектив сприйняття — яскравим прикладом подібної постановки є знамениті сталінські висотки у Москві. У Києві таким елементом став будинок на Хрещатику, 25: висотна споруда логічно завершує перспективу вулиці Хмельницького.

Але головну висотку столиці УРСР так і не було зведено. Вона мала розміщуватися на сучасному Майдані Незалежності. Наслідуючи ідеї конкурсу проєктів з відновлення Хрещатика, тут планують головну висотну домінанту, яка вже з 1949 року простежується у макетах та ескізах вулиці. Авторами будівлі були архітектори Власов, Добровольський, Єлізаров, Заваров, Малиновський, Приймак.

Те, як створювали готель «Україна», — класичний приклад процесу проєктування у тоталітарній архітектурі: розробляють безліч варіантів різної висотності та пропорцій і починають пошук ідеального рішення. Будівля стає то вищою, то нижчою; її бічні крила то виростають до п’ятнадцяти поверхів, то зменшуються до десяти; силует будівлі то двоярусний, то триярусний. Процес затягується — з 1952 до 1959 року один одного змінюють десяток різних варіантів. Починаючи з 1955-го, коли було оголошено війну з надмірностями, проєкти різко стають коротшими — зі 110-120 метрів у перших версіях будівлі до 59-75 в останніх; башта зникає або змінюється колонадою.

У підсумку 65-метровий готель спішно здали на початку 1960-х, раптом перейменувавши з «Києва» (як його позначали на всіх ескізах) на «Москву». Але силует, який стільки разів переробляли, виглядає незавершеним. Пізніше архітектори неодноразово пропонували проєкти надбудови споруди за затвердженим силуетом 1954 року, проте далі справа не рушила.

Готель «Україна», архітектори Власов, Добровольський, Єлізаров, Заваров, Малиновський, Приймак, 1949 рік. Джерело: Бібліотека імені Заболотного
Готель «Україна», архітектори Власов, Добровольський, Єлізаров, Заваров, Малиновський, Приймак, 1954 рік
Готель «Україна», архітектори Власов, Добровольський, Єлізаров, Заваров, Малиновський, Приймак, 1956 рік
Готель «Україна», архітектори Власов, Добровольський, Єлізаров, Заваров, Малиновський, Приймак, 1955 рік. Джерело: архів сім’ї архітектора Приймака

Коли було оголошено війну з надмірностями, проєкт став коротшим майже вдвічі.

Готель «Дніпро» теж мав стати висотним. Ієрархічно він поступався запланованому на Майдані «Києву», проте цілком домінував над простором Європейської площі. На початку 1953 року був опублікований проєкт Наталії Чмутіної, де готель зображений з увінчаною високим шпилем вежею, даних про висоту будівлі немає, але вона цілком могла сягати ста метрів. Через півтора року в новому проєкті 12-поверховий готель усе ще має монументальне завершення зі статуями та обелісками, але вже позбавлений вежі зі шпилем. Внаслідок боротьби з надмірностями перед зведенням будівлю спростили ще більше.

1. Готель на площі Сталіна (зараз — Європейська), архітектори Заболотний, Єлізаров, Чмутіна, Гречина, 1953 рік. 2. Готель «Дніпро», 1954 рік. Джерело: ЦДНТА

Іншою висотною спорудою Хрещатика міг стати міськвиконком (36-й будинок, зараз — будівля КМДА). У проєкті архітектора Власова 1946 року міськвиконком зображено з окремою вежею, потім вона майже без змін переїжджає на центральну вісь фасаду. У 1949-му детально опрацьовують новий проєкт 24-поверхової будівлі, прикрашеної скульптурами та безліччю декорацій. Загальна висота мала становити 137 метрів, з яких один тільки шпиль — 30 метрів завдовжки. Але вже на початку 1950-х проєкт переробили і висотна складова зникла. Причиною стала відсутність зорової перспективи. Навпроти будівлі була лише вулиця Лютеранська, з якої не відкривався краєвид на міськвиконком; на будівлю можна було дивитися лише знизу, з Хрещатика.

1. Міськвиконком, зараз — КМДА, архітектор Власов. Джерело: ЦДАВО. Зображення: Ганна Булавіна 2. Київська мерія. Фото: Wikimedia Commons

Менш відомий висотний проєкт — будівля Республіканської бібліотеки, яку планували звести на місці Михайлівського собору, доповнивши незавершений до війни ансамбль Урядової площі. Проєкт розробили архітектори Катонін та Фельдман-Бабак у 1950—1951 роках. Будівля мала б 9-поверхові бічні крила та висотну центральну частину. Оцінити поверховість складно — вікна у висотній частині не промальовані (можна припустити, що їх і не було б, — там могло бути сховище), але, зважаючи на силует, висота будівлі могла сягати ста метрів. Розташування край схилу дозволило б бачити бібліотеку з великої відстані.

Республіканська бібліотека, архітектори Катонін та Фельдман-Бабак, 1951 рік. Джерело: Бібліотека імені Заболотного

Найбільш вражаючим та найменш відомим будинком Києва сталінської епохи була висотка, спроєктована Ларкіним під керівництвом архітектора Альошина у жовтні 1952 року. Споруда, в якій планували розмістити житловий будинок та готель, повинна була мати 31 поверх. Об’єкт хотіли звести за віссю Печерського узвозу: два будинки оформляли би з боків площу на перетині вулиць Мечникова та Первомайського, а Печерський узвіз ставав би підйомом до цієї будівлі. Розташування висотки на вершині пагорба робило її виразною домінантою — будівля мала бути помітною з бульвару Лесі Українки, вінчати вісь Кловського узвозу, а також чудово оглядатися з Печерської площі.

Загальна висота будівлі невідома, оскільки детальний технічний проєкт не був розроблений. Проте з урахуванням понад 30 поверхів і шпиля висота могла досягати 200 метрів — безперечно, споруда стала б найвищою будівлею Києва та порівнялася за масштабом зі знаменитими московськими висотками.

Висотка на Печерському узвозі, архітектор Ларкін, 1952 рік. Джерело: Міський архів Києва

ППО на горищі

Окремо варто розповісти про башточки, що увінчують громадські та житлові будинки. Зазвичай їх встановлювали в місцях підвищеної оглядовості на краю схилів, площах або перетині вулиць. Роль таких веж була не тільки декоративна: це пункти місцевої протиповітряної оборони (МППО). Попри стереотип ППО — не тільки зенітні установки, що збивають літаки. Прості вежі на будинках полегшують огляд неба та спостереження за наслідками бомбардувань для координації дій пожежників та рятувальників (що актуально й у мирний час). Спостережні пункти мали оглядовість 360 градусів — для цього робили вікна на кожному боці.

Вимоги МППО впливали на розташування башт — але архітектори далеко не завжди знали ці норми заздалегідь й у проєктах виходили тільки зі своїх професійних міркувань. У результаті вежі могли зненацька виникнути або, навпаки, бути викреслені у процесі проєктування. Так вони зникли з фінальних проєктів житлових будинків на вулиці Тупікова, 3/1 (архітектор Куликов), на вулиці Кирилівській, 121 (архітектори Каток, Гопкало).

Військові могли додати або викреслити вежі під час проєктування.

1. Житловий будинок, вулиця Тупікова, 3/1, архітектор Куликов, 1950 рік. 2. Житловий будинок, вулиця Тупікова, 3/1, сучасний вигляд
1. Житловий будинок, вулиця Кирилівська, 121, архітектори Каток, Гопкало, 1954 рік. Джерело: Бібліотека імені Заболотного. 2. Житловий будинок, вулиця Кирилівська, 121, сучасний вигляд

Башточки мали розміщуватися і на низці нежитлових будівель. Архітектурний ансамбль Майдану Незалежності, крім існуючої вежі на Хрещатику, 13/2, повинен був мати башточки на Укоопспілці (архітектор Чмутіна), будівлі Головцукру, що примикає до поштамту (архітектори Приймак, Слуцький, Куликов, Пастухов), і Жовтневому палаці (зараз — Міжнародний центр культури та мистецтв, архітектори Власов, Заваров, Кульчицький).

Ще одна нездійснена вежа мала вінчати будівлю річкового технікуму (зараз — коледж легкої промисловості, вулиця Маккейна, 29, архітектор Сазанський). З вежею планували й Інститут ентомології та фітопатології на Васильківській, 31, початковий проєкт якого розробили архітектори Малиновський і Шило у 1950-му. Реалізований майже через 15 років, цей проєкт докорінно перероблено і реалізовано вже без неї.

22. 1953 Укоопспилка (ЦГАМЛИ)_architecture_shirochin
Укоопспілка, Хрещатик, 7/11, архітектор Чмутіна, 1953 рік. Джерело: ЦДАМЛІ
 new-Гринченко,-1-(Приймак,-Слуцкий,-Куликов,-Пастухов)-257026_architecture_shirochin
Будівля Головцукру на вулиці Грінченка, 1, архітектори Приймак, Слуцький, Куликов, Пастухов, 1950 рік. Джерело: Бібліотека імені Заболотного
1. Жовтневий палац (зараз — Міжнародний центр культури та мистецтв), вулиця Інститутська, 1, архітектори Власов, Заваров, Кульчицький, 1951 рік. Джерело: ЦДНТА. 2. Міжнародний центр культури та мистецтв, сучасний вигляд
1. Будівля річкового технікуму, зараз коледж легкої промисловості, вулиця Маккейна, 29, архітектор Сазанський, 1950 рік. Джерело: Бібліотека імені Заболотного. 2. Коледж легкої промисловості, сучасний вигляд
Інститут ентомології та фітопатології, архітектори Малиновський, Шило, 1950 рік. Джерело: Міський архів Києва

Військові мали змогу не лише додати або прибрати вежу з проєкту, а й змінити її форму для покращення оглядовості. Так уже в процесі будівництва було змінено форму вежі на Хрещатику, 25 (архітектори Власов, Добровольський, Малиновський, Петрушенко) та помітно перероблено завершення будинку на Круглоуніверситетській, 13 (архітектор Жога): замість прямокутної вежі тут з’явилася циліндрична з гарним оглядом.

Боротьба з надмірностями, розпочата у 1955 році, не дала побудувати у всій красі головну висотку Києва та поховала тенденцію спорудження веж. Подібні надбудови трактувалися суто як надмірності, і не могло бути мови про їхнє зведення. У результаті місто втратило цілу низку прикрас, частку романтики та кілька причин полюбити його ще сильніше.


Усі фото, якщо не вказано інше: особистий архів Семена Широчина

Нове та Найкраще

647

576

604
921

Більше матеріалів