Досвід

Так, це живий олень: Як і навіщо витрачати тижні на один знімок

Знайти оленя і везти його 600 кілометрів на локацію, підпалити човен, спорудити 15-метрову конструкцію з ПВХ, прикріпити на коня світлодіоди, забратися у крижану воду — Ігор Єлуков не шукає легких шляхів, щоб втілити свої ідеї у фотографіях. Він розповів Bird in Flight, як уже кілька років знімає серію «Книга чудес», і пояснив, чому замість усіх складних приготувань не використовує фотошоп.

Метод Ігоря Єлукова близький до доцифрового кінематографа: він знімає реальні об’єкти й локації, масштабні макети, інтегровані у природне середовище, а також піротехнічні ефекти, світлові інсталяції, оптичні ілюзії і тварин. Тому його роботи часто схожі на колаж — складно повірити, що все це існувало в реальності або навіть було створено спеціально заради фото.

Ігор Єлуков

Російський художник, працює з фото та відео. Вивчав живопис і графіку в художньому училищі. Фотографією займається з 2012 року. Знімав документальні серії, автор фільму Severe про життя Крайньої Півночі Росії. У 2017-му перейшов на постановочну фотографію. Живе і працює в Санкт-Петербурзі.

Проєкт «Книга чудес» Ігоря Єлукова увійшов до шорт-листа премії Bird in Flight Prize.

— У 2016-му був дивний місяць, коли я придумав більшість образів. Я міг би назвати з десяток причин, чому саме вони прийшли мені в голову, але шляхи їхньої появи занадто заплутані. У цих образів немає сенсу, але є радість від створення власного міфу, своєї космології. І ще — радість спілкування з іншими художниками, безіменними, які жили кілька тисяч років тому. Ці фото — частина бесіди з ними та з рідною нам греко-візантійською культурою. А вся історія — про надію на відповідь від світу, на те, що зв’язок людини, природи і космосу нерозривний, хоч і невидимий.

Я живу в Санкт-Петербурзі, й у цього міста щаслива географія: відносно недалеко можна знайти дуже різноманітні за характером і пластикою пейзажі. Ландшафт на моїх зйомках — основний учасник подій.

Робота над проєктом триває з початку 2018 року. Дуже багато часу йде на пошук пейзажу і героя, на створення об’єктів, експерименти з технологіями, на відмову від знайдених рішень. Часто зйомки доводилося заморожувати через відсутність бюджету. У середньому ми з командою витрачаємо близько місяця на один знімок, іноді два, але бувають і щасливі випадки, коли ми справляємося менше ніж за тиждень. Утім, я люблю такий темп роботи.

Кожен знімок ми розглядаємо як окрему картину з тим, що повторене лише раз, не тиражується через спосіб втілення. Кожного разу шукаємо унікальну аналогову технологію. Ми створюємо об’єкт або перформанс, який існує нетривалий час і який ми бачимо на власні очі. Фотографія просто фіксує простір і зупиняє час. Для мене важливий сам факт реального існування події. Це накладає необхідні обмеження на «всемогутність художника», допомагаючи стиснути суть бачення до концентрованої форми, як у мистецтві японського хайку.

Олень

За пару годин до зйомки у оленя відпав ріг, тому тварину замінили на прекрасну білу олениху, нещодавно привезену з тундри.

Бекстейдж
Фотографія з серії «Книга чудес»

Я зважився на цю зйомку ще у 2017-му, навесні, але, як з’ясувалося, до цього часу всі олені втратили роги, тому роботу довелося перенести майже на рік. Олень повинен був стати камертоном для всієї серії. Мені здавалося, що якщо вже я впораюся з оленем, то впораюся з усім іншим, — ця ідея бачилася найскладнішою.

Я вже давно уявляв, яка саме церква мені потрібна, але провів ще пару місяців у пошуках. Довелося вирушити до Карелії, щоб перевірити знайдену церкву і відшукати тварину поблизу. Але хоч в окрузі і були олені, з різних причин нам жоден із них не підійшов. Церква ж сподобалася, вирішили знімати в ній, а оленя знайшли в одному з передмість Петербурга на фермі з «екзотичними» видами. Буквально за пару годин до зйомки у оленя відпав ріг, тому тварину замінили на прекрасну білу олениху, лише нещодавно привезену з тундри. Ми помістили її в фургон для транспортування коней і вирушили за 600 кілометрів від Петербурга.

Зйомки пройшли без особливих труднощів. Упоралися менше ніж за годину. Було близько –30°С, до чого ми не були готові, але олениха поводилася чудово. Я з дитинства мав справу з тваринами, оскільки виріс у селі, тому з ними мені працюється спокійно. Тим більше ми завжди консультуємося з дресирувальниками або ветеринарами.

Об’єкт

Вийшла 15-метрова конструкція, більше схожа на літальний апарат.

Бекстейдж
Фотографія з серії «Книга чудес»

Коли ми взялися за цю зйомку, надії на сніг уже не було, тож вирішили знайти пейзаж, що нагадує тундру без снігу. На виручку прийшов улюблений намив на Василівському острові. У нього тільки одна проблема — ландшафт постійно змінюється через будівництво, і наступного дня можна виявити обране місце похованим під купою піску. Але у нас усе склалося.

Сам об’єкт змайстрували за пару днів: зробили креслення, розрахували матеріали, зібрали його з обрізаних листів ПВХ і обклеїли золотою плівкою. Вийшла 15-метрова конструкція, більше схожа на літальний апарат. Щоб об’єкт потрібним чином і з потрібною силою відбивав світло, ми створили автономне джерело з двох акумуляторів, димера і 15 метрів світлодіодної стрічки. На місці зйомки підготували насип під нього і зробили рів, щоб заховати там світло. Але світлове рішення виявилося несподіваним: за нашою спиною, метрів за п’ятсот, стояли новобудови, і їхнє підсвічування і палаючі вікна дали м’яке і красиве відбите світло. Оскільки витримка при зйомці була близько 30 секунд, я підсвічував ліхтарем, як світловим пензлем, окремі частини об’єкта.

Увесь цей час за конструкцією сиділи двоє членів команди, рятуючи об’єкт від холодного морського вітру і дивлячись на зірки. Вранці ми знімали його з іншою композицією і відбитим сонцем, що сходить, а після демонтували.

Церква

Зйомки запланували через день у надії, що станеться диво.

Бекстейдж
Бекстейдж
Фотографія з серії «Книга чудес»

Спочатку ми планували знімати грузинську церкву, яку я побачив на фотографії Ліліт Матевосян. Але виявилося, що просто навпроти церкви побудували готель, тож зняти її вже не вийшло б. Хоча на моє прохання церкву досліджували четверо фотографів різної спеціалізації, в тому числі архітектурний і з дроном, я сподівався, що вдасться хоча б склеїти цілісне зображення зі шматочків. Але нічого не виходило, і я переключився на іншу ідею — засипати якийсь прекрасний інтер’єр землею. Почав уже серйозно розробляти цей варіант, шукати технологію і домовлятися про локації, але несподівано до мене прийшов інший образ — зруйнована затоплена церква з фресками Діонісія.

Навчений досвідом з оленем, церкву я пішов шукати на сайт про православну архітектуру, де вивчив кілька сотень варіантів. Я зупинився на руїнах собору Різдва Пресвятої Богородиці — будівлі середини XVIII століття на березі Білого озера у Вологодській області.

Але спочатку ми з’їздили до Ферапонтова монастиря з тими самими фресками Діонісія, сфотографували їх, а після вже дісталися і нашого собору на березі озера. Знявши його, повернулися до Петербурга і почали готувати ескізи розписів, використовуючи знімки з Ферапонтова монастиря. До речі, Діонісій з двома синами розписав усю сорочку храму і портал за 32 дні, і ця цифра та якість роботи не дають мені, який створює 10 фотографій за півтора року, спокою.

Спершу думали перенести фрески і на стіни церкви, але зупинилися на традиційному для давньоруських храмів оформленні порталу. У графічному редакторі ми змінили форму віконних і дверних прорізів на арочну — типову для архітектури до XVI століття. Після обрали потрібний матеріал для накатки, роздрукували зображення церкви на папері-самоклейці, заламінували і наклеїли на основу. Вийшло дві частини церкви заввишки два з половиною метри і завширшки близько метра.

Зйомки запланували через день у надії, що станеться диво і на намиві Василівського острова не буде сильного вітру і хвиль, інакше вони негайно розламали б наш крихкий і легкий макет. Сонце теж було небажане, воно могло видати його пласку сутність. Ми вивчили місцевість, виміряли глибину і зрозуміли, що без екіпірування помічники у воді не протримаються, — на початку травня було ще занадто холодно. Тому ми знайшли для них два рибальські костюми, які захищали від води по груди. Вранці наступного дня погода була ідеальною, ми приїхали на затоку о восьмій годині, до одинадцятої зібрали макет, скріпили його каркасом, і вже на першу годину дня закінчили фотографувати. Одразу після почалася злива.

Ковчег

Охоронець нескінченно міняв умови зйомки і просив у якості винагороди то газонокосарку, то бензопилку, то нічого.

московський іконописець і майстер фресок кінця XV — початку XVI століття

архітектурно оформлений вхід

Бекстейдж
Бекстейдж
Фотографія з серії «Книга чудес»

Потрібний ковчег знайшовся майже одразу, як це було і з церквою, на відео безіменного сталкера. Я вирушив на місце — в покинутий військовий табір і знайшов ангар, де виявив ялики потрібного розміру і форми. Це було взимку, тому я став чекати, коли зійде сніг. На початку літа пробував знайти ковчег ближче до міста, щоб полегшити логістику. Нам запропонували купити пробитий човен, який часто знімали у військових фільмах, а також величезний пластиковий ялик, який стояв на даху контейнера у вантажному порту, де на метал пиляли кораблі. Ми дослідили все узбережжя Фінської затоки, зазначивши на карті те, що потенційно можна було викупити і спалити. Зрештою повернулися до початкового варіанту.

Ще тоді при виході з території ангара я натрапив на зграю собак і зрозумів, що база не зовсім занедбана, її охороняють. Потім з’ясувалося, що там живе охоронець 60 років, страшенно недовірливий і завжди якийсь наляканий. З ним було неможливо домовлятися, він нескінченно змінював умови зйомки, просив в якості винагороди то газонокосарку, то бензопилку, то нічого. У підсумку погодився на гроші й обіцянку повернути ялик на місце цілим і неушкодженим, хоча жодного цілого човна там уже не було — всі давно прогнили.

У зйомках брали участь сім чоловік, плюс ми в останній момент найняли ще чотирьох, коли зрозуміли, що ял важить близько тонни. Ми звели на судні зйомну конструкцію, яку планували спалити, адже судно нам треба було залишити цілим. Ледве вдалося закінчити роботу до потрібного світла, хоча всі вже майже зневірилися в успіху. Тільки-но поставили ковчег на воду, обшили тканиною і захистили від вогню, як почався сильний поривчастий вітер — який дуже підходив для знімка.

Коли конструкція на човні горіла, охоронець увесь час знаходився поряд, тобто він буквально сидів за яликом у воді — там було неглибоко. У нього з собою було два відра на випадок, якщо доведеться рятувати човен від вогню. Зйомки тривали близько хвилини, я попросив колег зробити дублі з інших ракурсів — повторити таке було б занадто складно. У підсумку все вийшло, але ми закінчили пізно і залишилися ночувати в тому ангарі разом з яликом.

Кінь

Кінь постійно струшував діоди, ніби позбавляючись надокучливих ґедзів, і вони, немов зірки, сипалися йому під ноги.

ял — легкий вітрильник або шлюпка

Бекстейдж
Фотографія з серії «Книга чудес»

Ще коли ми шукали локацію для першої зйомки з оленем, я полюбив північно-західний кам’яний берег Ладоги. Зазвичай я працюю тільки з пейзажами, які знаю з дитинства, але у випадку з ладозьким узбережжям ми швидко і природно зійшлися.

Шукали конкретне місце за допомогою супутникових знімків: потрібно було знайти невелике озеро на камені і чистий горизонт на задньому плані. Заодно перевіряли, чи немає поблизу відповідних героїв-тварин. Одне таке місце у 12 кілометрах від стайні, в кінці острова Соролансаарі, нам підійшло. Пару разів наші провідники сходили на розвідку і перевірили узбережжя і підступи до нього.

Зйомки відбулися не за планом — довелося терміново виїхати на локацію останньою електричкою перед закриттям Карелії на карантин. Піший перехід до місця призначення зайняв близько трьох годин, шлях пролягав через ліс і скелі. На місці, на березі затоки, нас зустріла прекрасна нерпа. Ми стали чекати на трьох вершниць зі стайні поблизу і готувати місце для коней — потрібно було зібрати щось на зразок моста з каменів. Але спуск до локації був таким крутим, що один із коней з наїзницею перекинувся, — на щастя, обійшлося без серйозних травм. У підсумку вели коня на місце вбрід, двох інших ми не стали переводити.

Потім довелося швидко висушити шерсть нашого коня, щоб прикріпити на нього діоди. Під час зйомки він їх постійно струшував, ніби позбавляючись надокучливих ґедзів, і діоди, немов зірки, сипалися йому під ноги. Тричі заново чіпляли на коня все це світло. Частина діодів впала у воду, що тільки урізноманітнило картинку в кольорі та інтенсивності світіння. Уже стемніло, і ми також використовували підсвічування від налобних ліхтариків.

Коли ми впоралися і стали повертатися, то заблукали в темряві, але відпустили віжки, і коні самі знайшли правильний шлях. Потім показався повний місяць, і йти стало простіше. Я сильно травмував коліно, а в одного з членів команди почався напад алергічної астми через шерсть, тому шлях додому був одночасно і красивий і складний. Наступного дня останньою електричкою встигли виїхати з Карелії, і одразу за нами закрилися кордони.

Агнець

Для цього знімка я спершу всерйоз думав зарізати барана.

Бекстейдж
Бекстейдж
Фотографія з серії «Книга чудес»

Для цього знімка я спершу всерйоз думав зарізати барана — я ж із села родом, а м’ясо в будь-якому випадку стане у пригоді. Ми навіть об’їздили кілька мусульманських ферм у пошуках підходящого. На них вирощують якусь особливо прекрасну породу баранів з рогами божественної форми, але всі тварини були занадто великими, а їхня шерсть — занадто жовтою. Маленьких ще не завозили, оскільки вівці не народили ягнят. Та й після я все ж вирішив, що недобре вбивати для мистецтва.

У підсумку за оголошенням про продаж знайшли прекрасного козлика, двотижневого. У перший день ми навіть занадто співпереживали йому, боялися зробити боляче, і зйомка не вдалася. Але вдруге ми приїхали на локацію із озлобленими серцями і драбиною, щоб узяти потрібний ракурс. Козлика клали у сніг на витягнутих руках, при цьому інша людина підтримувала того, хто вкладав, позаду, створюючи противагу. Так вийшло покласти тварину не залишивши слідів. Кров зробили самі — не згадаю, з яких інгредієнтів.

Під час зйомок я відмовився від використання середнього формату, оскільки в даній історії через роботу зі складним світлом, тваринами й іншим це виявилося майже неможливим. Хоча спочатку планував знімати на слайд шість на сім, у результаті працював і працюю з цифровою камерою.

2.4_igor_elukov
Бекстейдж
2.2_igor_elukov
Бекстейдж
2.5_igor_elukov
Фотографія з серії «Книга чудес»
3.1_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
3.3_igor_elukov
Фотографія з серії «Книга чудес»
4,8.2_igor_elukov
Бекстейдж
4,8.3_igor_elukov
Бекстейдж
4.1_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
4.2_igor_elukov
Фотографія з серії «Книга чудес»
5.3_svetlana_bulatova_elukov
Бекстейдж
5.4_igor_elukov
Фотографія з серії «Книга чудес»
8.1_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
8.2_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
8.3_igor_elukov
Фотографія з серії «Книга чудес»
12.1_lyubov_timofeeva_elukov
Бекстейдж
12.2_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
12.3_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
12.4_igor_elukov
Фотографія з серії «Книга чудес»
13.1_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
13.2_igor_elukov
Бекстейдж
13.3_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
13.4_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
13.5_polina_timofeeva_elukov
Бекстейдж
13.6_igor_elukov
Фотографія з серії «Книга чудес»


Фото бекстейджів: Варя Кожевникова, Світлана Булатова, Віталій Северов, Поліна Тимофєєва, Любов Тимофєєва, Олена Атнагулова, Ігор Єлуков.

Нове та Найкраще

647

576

602
920

Більше матеріалів