Снимки из-за Карпат: Книга современной фотографии «Ужгород»

«Альтернативная Археология» — альманах, запущенный творческим дуэтом Periscope: Анатолием Татаренко и Лео Троценко. С помощью альманаха они хотят сделать срез украинской фотографии через призму ее территорий. Так создатели выполняют две задачи — показывают украинскую фотосцену и выявляют различия в настрое и облике городов.

Два года назад у Periscope вышла книга о Луганске, теперь они заканчивают работу над книгой об Ужгороде. Это подборка текстов и фото украинских кураторов, фотографов, писателей и философов.

— Современный человек часто перемещается по миру, и книгой «Альтернативная Археология», которую можно положить в карман, мы стараемся сохранить память о городе. Большие города притягивают людей, а мы в своей книге держим память о маленьких. Сами луганчане или ужгородцы, переезжая куда-то — в Киев, Нью-Йорк, — могут взять с собой книгу про свой город.

Мы не акцентируем внимание на разнице между любителем и профессионалом. Эта разница уже неактуальна, поэтому вопрос мастерства отпадает сам собой.

Первая книга в цикле была про Луганск: нам показалось важным начать цикл именно с восточной части Украины, но не делать акцент на военном конфликте. Книга приняла участие в конкурсе макетов от издательства «Родовід» и была представлена на Paris Photo, а в Украине показана в рамках арт-инициативы «ДЕ НЕ ДЕ» в Лисичанском краеведческом музее.

Когда мы выбирали следующий город для «Альтернативной Археологии», нам хотелось поработать с кардинально другим контекстом и одновременно начать выстраивать систему выбора каждого следующего места на карте Украины. После выхода первого тома стало очевидно, что следующий выпуск альманаха должен быть про Ужгород — город, который находится в противоположной стороне от Луганска, и не только на карте. Если мы возьмемся за третий выпуск, то это должен быть город, очень непохожий на Ужгород.

Ужгород находится в противоположной стороне от Луганска, и не только на карте.

Фотографы, которые представлены в книге, — Кирилл Коваленко, Михаил Палинчак, Феликс Саутер, Вячеслав Поляков, Ярослав Футимский, Маркус Хип, Таня Богуславская, Елена Субач, Александра Ливень, Митя Чуриков, Евгений Никифоров. Авторы текстов — Антон Варга, Станислав Турина, Лесь Белей, Габриел Булеца, Вик Коврей, Марсель Онисько, Дима Омельченко.

Эссе Антона Варги — художника, сооснователя Открытой группы

Фрагмент книги «Ужгород»

# такі звичні расистські викрики провідниці в світлі нічного Київського вокзалу. За горами стає тепліше. Коричневі люди білі люди чорні люди. Добудовані недобудови дев’яностих. Прорізані стежки в траві, як і всюди. Місто-сад, не місто-сонце. Тисяча сто років. Пусте місто в неділю ополудні. Італійський проторенесанс. Бароко імперії. Чехословацький модерн і конструктивізм. Радянський бруталізм і чехословацькі дев’ятиповерхівки. Двори, занесені в спадщину ЮНЕСКО з високим стилем шрифту і муралу. Коні, купання яких видно з моста. Наркотики, що перевозяться в трусах через словацький кордон. Магнолії і сакури, під якими ходять всі. Художники і поети, які втекли з міста. Художники і поети, які залишились. Хай спуститься князь сюди, ми його не бачили. Плафон Бокшая, який зображає особливий мотив (рожевий на ньому з’явився скоріш за всі інші в місті). Звідки взагалі взялись ці сакури? Це дорога на Бабадах дорогою на Горяни. До домашнього вина тут інколи кидають таблетки, від чого потім воно виходить далеко за межі твоїх сподівань. Місто під горами. За дев’ятиповерхівками їх видно. Крижаним градієнтом вони постійно присутні на горизонті. Неясні незабудовані пробіли в структурі міста, які, здається, не повинні були б існувати. Дивне місце між БАМом і Амфітеатром. Кажуть, там все ще місцеві наркомани полюють на фазанів. Ви чули про вулицю, якою йшли танки в Європу 68-го? Місто, що закінчується кордоном. Якщо коньяк, то беріть той, що з Невицьким замком, з якого знесло недавно дах. Ужгородський замок нічого так, але трохи нудний. Рів в замку застланий тілами музикантів-гастролерів з 90-х, що не встигли поїхати до Великої води. Кущі зелені, жовті, молочні: місто бур’яну. Бокшай — майстер бур’яну. Сад в будинку-музеї Коцки. Сад будинку Булеци. Сад будинку Габди. Сад квартири Ковачів. Майстерні як точки на полігонах дивного історичного рендеру останнього століття. Художники-нонконформісти, що стоять в асанах на набережній, купаються в кар’єрах і збирають кропиву біля кортів. Тут їм була дана індульгенція. Чи, можливо, так тільки здається. За горами ще тут є холодний коридор. Там висить на цвяху черевик Бедзіра. До речі, в дворах між Білочкою і згорілою «Україною» є ступа Бедзіра. Дивне прикордонне минуле, що тягнеться в теперішнє. Рейви для криміналу, транс для персоналу. Опори мостів в час повеней. Викинуті на набережні після повеней дерева стають місцем. Кошти, фонтани, набережні. Виведений бур’ян, культивовані хащі. Перечинський вокзал, о 2-й годині маршрутка на полонину. Місто-бур’ян, не місто-сад. Ужгород взимку треба заборонити. В Ужгород можна приїжджати тільки навесні. І влітку. І ранньої осені. Взимку, коли він непристойно нагий, його треба зробити закритим містом, де мешканці в самоті повинні перекроїти життєву драму ще раз і оновитися без свідків до весни. Знання руху скреслої криги на повноводному Ужі не є для всіх. Так само навіть не всі взнають, що можна купатись в літньому Ужі, який, як здається, вже став по коліна. Йдучи з площі Петефі, поверніть перед самим пішохідним мостом направо. Пройдіть двісті метрів по набережній, за угорським консульством миніть дві лавки після пам’ятника з крилами і сурмою і спустіться стежкою до ріки. Камінням зійдіть вниз до води, і там буде приємна холодна глибина. З правого боку, майже біля самого берега буде підводний стовбур, який ледь торкається плівки води. З нього можна навіть ластівкою пірнати в воду, розвертаючись головою до пішохідного мосту.

Еще идет сбор средств на печать книги. Сделать предварительный заказ можно по ссылке.

Фото на обложке: Елена Субач