Кино

«Красуньки» розбрату: Як танці школярок спровокували бойкот Netflix

«Netflix нормалізує педофілію!» — такими повідомленнями почав рясніти твіттер після того, як 9 серпня на стрімінгу з'явився фільм «Красуньки». Історія дорослішання чотирьох школярок, одержимих танцями, на початку 2020 року з успіхом була показана на фестивалі Sundance. Французьку постановницю Маймун Дукур нагородили за режисуру, сам фільм здобув схвальні відгуки, проте після широкої прем'єри «Красуньки» отримали критично низькі глядацькі оцінки (3% на Rotten Tomatoes і 2 на IMDb), а мережею почали поширювати хештег #CancelNetflix. Марія Педоренко подивилася стрічку і розповідає, чи настільки страшні «Красуньки», як про них пишуть у твіттері.

Сучасний Париж, далекий від багатства район. 11-річна Амінат (або просто Амі) обживається після переїзду з Сенегалу. З нею мати і двоє молодших братів, а батько ось-ось привезе до Франції другу дружину. І незважаючи на мусульманські традиції, в будинку цьому, здається, ніхто не радий. Від підготовки до весілля Амі часом збігає в нову сім’ю. Вони звуть себе «красуньки», цікавляться танцями, хлопчиками і яскравими вбраннями та живуть за власними правилами: погано одягаєшся — отже, селюк; хлопчики не повинні знати, що тобі одинадцять; і нарешті, головне — нічого важливішого за танці немає. Або майже немає.

Важливіше за танці хіба що схвалення з боку інших. Особливо коли в кожній другій родині на екрані батьки називають дівчаток «поганими доньками». Амі заради нових пасивно-агресивних подруг готова навіть красти, а коли ті присоромлять її за плаский зад, навчиться тверку. Так, того самого, сексуально зарядженого тверку, як у музичних кліпах, де не зустрінеш пласких задів.

Заради нових подруг Амі готова навіть красти, а коли ті присоромлять її за плаский зад, навчиться тверку.

Незграбний тверк 11-річних, які повторюють картинки на екрані смартфона, стане червоною ганчіркою для консервативного сегмента твіттера ще на етапі промокампанії фільму. Netflix звинуватять у проштовхуванні педофілії, Маймун Дукур — у гіперсексуалізації дітей. У соцмережах режисерці будуть бажати смерті, та видалить акаунт у твіттері й закриє коментарі в інстаграмі. У бесіді з журналістами Дукур скаже, що противникам «Красуньок» варто подивитися картину — мовляв, так вони зрозуміють, що в боротьбі за захист дитинства вони з нею на одному боці. Однак прем’єра на Netflix тільки погіршить ситуацію.

Не дивився, але голосую

Тепер мережею розходиться хештег #CancelNetflix, критики фільму закликають бойкотувати сервіс і демонстративно скасовують підписку, вимагаючи від стрімінгу видалити картину. У розділі для батьків на сторінці «Красуньок» у IMDb з’явилися попередження про танці 11-річних дівчаток у «дуже сексуалізованій манері», а оцінка стрічки за кілька днів з моменту прем’єри зросла з 1,5 до 2 балів. На Rotten Tomatoes у фільму 3% свіжості від глядачів проти 89% від кінокритиків, і кількість негативних відгуків тільки продовжує зростати.

Netflix виступив на захист картини, назвавши її «соціальним коментарем проти сексуалізації дітей». «Це сильна історія про тиск, з яким дівчатка стикаються в соціальних мережах і з боку суспільства в цілому, і ми закликаємо всіх, кому небайдужі ці важливі питання, подивитися фільм», — заявили в компанії.

Позиція окремих противників «Красуньок» почасти співзвучна реплікам на екрані. Сенегальські жінки там твердять на релігійних зібраннях, що тілесність — зло, а мати Амі кидає їй в обличчя звучне «повія» за оголений живіт і помаду. Мовляв, не це робить жінку жінкою. А що ж тоді? Словами матері Амі — менструація та вміння куховарити. Для дівчинки, яка тільки-но опинилася в новому світі, де традиції ісламу не мають особливої ​​ваги, є всього дві версії жіночності. Одну транслює сенегальська громада («Ми повинні бути скромними. Ми повинні коритися чоловікам. Ми в страху повинні виховувати дітей»), іншу — «красуньки» (сексуальність дорівнює успіху). Амі думає, що втеча від традицій означає свободу, але заганяє себе в ще більшу кабалу: сексуалізує та об’єктивує себе, абсолютно не розуміючи, що це означає.

Дукур знає, про що знімає. У свої кінороботи вона послідовно вплітає власний досвід. Сама росла серед сенегальських мігрантів, сама зіткнулася з двоєженством у родині. А за півтора року до початку роботи над «Красуньками» режисерка поговорила з сотнями дівчаток віку її героїнь. Як на них відбивається дорослішання? Що вони думають про свою жіночність? Багато з їхніх розповідей на екрані стали життям Амі. Щоправда, кожен її необачний і часом, здавалося б, незворотний крок — від бійок і злодійства до публікації інтимних фото в мережі — не тягне за собою наслідків. Дукур залишає «красунькам» дитячу безтурботність, а сама приправляє їх життя магічним реалізмом. Не так, як у її співвітчизниці Маті Діоп в «Атлантиді», ні, зовсім дрібку. Але ті епізоди, що спочатку викликають розгубленість, згодом виявляються гранично серйозним поясненням того, як це — бути 11-річною. Якщо коротко, то дуже страшно.

Амі думає, що втеча від традицій означає свободу, але заганяє себе в ще більшу кабалу…

У кульмінаційній сцені реальність вислизне в танці: все той же тверк, але таким не спокусити, тільки налякати — немов підопічна екзорциста випускає з себе всю нечисть. Тут «Красуньки» в чомусь співзвучні торішньому лауреату ОМКФ, грузинсько-шведській драмі Левана Акіна «А потім ми танцювали». Для танцюриста грузинського балету Мераба танець — його головна пристрасть, але в руках традиційного суспільства це ще й інструмент пригноблення: в народному танці немає місця незвичній маскулінності юнака-гея. Мераб знаходить єдиний вихід — зробити свої «слабкості» сильною стороною, нехай і, можливо, на шкоду кар’єрі «народника». Розкуті танці Амі могли б теж стати чимось на кшталт звільнення, якби їй не було одинадцять. Останні роки жінки активно повертають право розпоряджатися власною сексуальністю, в тому числі і через тверк, але це явно неможливо, поки сексуальність для тебе — набір абсурдних міфів, зібраних то тут, то там («красуньки», наприклад, вірять, що презервативи потрібні тільки людям з ВІЛ, а при зґвалтуванні член проходить крізь усе тіло і може вийти через рот).

У Франції Дукур уже отримала підтримку держави — фільм збираються показувати вчителям у школах, а режисерку запросили до робочої групи по боротьбі з гіперсексуалізацією дітей у суспільстві. У ситуації, коли в кіноіндустрії повільно пробиваються голоси меншин, право темношкірої жінки з родини емігрантів розповісти свою історію очевидно не повинно супроводжуватися погрозами вбивства. У ситуації, де 11-річна Амінат намагається знайти своє місце між культурами ісламу, Заходу і світом соцмереж, шукати потрібно десь посередині.

Нове та Найкраще

8 727

1 148

933
1 413

Більше матеріалів