Не долітаючи до гнізда зозулі: Серіал «Ретчед» — помста одіозній медсестрі

«Ретчед» виросла зі студентського сценарію. Без жартів — у 2016-му студент кіношколи Еван Романські написав під завісу навчання скрипт пілоту. Мети продати його не було, 25-річний Романські хотів зарекомендувати себе серед сценаристів-початківців. Тому й обрав помітний і впізнаваний образ — крижану сестру Мілдред Ретчед з роману Кена Кізі й екранізації Мілоша Формана. План спрацював, і організований кіношколою пітчинг дав свої плоди: сценарій через кілька рукостискань потрапив до Райана Мерфі. Той надихнувся і чотири роки по тому вивів Романські у співавтори, а «Ретчед» — у топ Netflix.

До сьогоднішнього дня минуле Мілдред Ретчед було таким же туманним, як свідомість героя Джека Ніколсона після лоботомії. Єдиною відомою деталлю про її життя була робота військовою медсестрою. Що, в принципі, ніяк не пояснювало, чому вона стала каральною рукою психіатрії. Логіка авторів була такою: якщо сестра Ретчед дала одній системі пустити в неї своє коріння, отже, сама вона раніше вже була частиною іншої системи. А відтак героїні вирішено було дати нелегку долю сироти та обличчя Сари Полсон, улюбленої актриси Райана Мерфі. До прем’єри «Ретчед» виглядала сумішшю його ж «Американської історії жахів» і «Ворожнечі» — історією становлення ультимативної лиходійки під новою оптикою. З таким проєктом на руках у Мерфі були всі шанси зробити якщо не власного «Джокера», то просто влаштувати бенефіс найкращих ідей. Вийшов же бенефіс самоповторів.

Дано: психіатрична клініка, лікар, який помилково вважає себе головним, сірий кардинал в особі старшої медсестри і відправлений на експертизу злочинець. Здається, ми все це вже десь бачили. Але не в культовому фільмі 1975 року, а у самого Мерфі 8 років тому, в другому сезоні його хоррор-антології «Американська історія жахів». У лікарні Брайркліфф була своя Ретчед — зіграна Джесікою Ленг сестра Джуд, деспотична черниця, для якої влада була насолодою, насильство — інструментом дисципліни, а пригнічена сексуальність — другою натурою. Героїні Ленг і Полсон чимось схожі: Ретчед у будь-якій ситуації дає зрозуміти, хто тут влада, насильство сприймає як акт милосердя, та й з сексуальністю не в ладах. Ось тільки там, де сестра Джуд буквально мірялася своєю монструозністю з дияволом, сестра Ретчед просто виявилася королевою драми.

Дано: психіатрична клініка, лікар, який помилково вважає себе головним, сірий кардинал в особі старшої медсестри і відправлений на експертизу злочинець.

Бажання олюднити її зрозуміло. У Кізі Ретчед максимально дегуманізована. Оповідач усе твердить, що всередині неї суцільні шестерінки, в очах дзижчання, що це не жінка — прилад, вічний двигун каральної психіатрії. На голові буклі у стилі 1940-х як нагадування про те, в який момент час для неї зупинився. Зачіска — єдине, що ріднить її з серіальною Ретчед. У Мерфі ж вона на стику 40-х і 50-х сповнена життя. Спочатку він демонізуватиме медсестру (тут тобі й холодний розрахунок із шантажем, і натяк на сексуальні девіації; нарешті, вбивства), але часто із застереженням — це життєва філософія Ретчед, вона милосердна до тих, хто цього потребує, навіть якщо це милосердя — смерть. «Найстрашніша людина — та, яка божевільна, але не знає про це», — каже з екрану ексцентрична героїня Шерон Стоун, і ця фраза здається ключем до розуміння Мілдред. Але вже в наступному епізоді автори змінять тональність, Полсон перестане намагатися налякати і стане апелювати до милосердя сама.

Це не виглядає як шлях до статусу культової лиходійки, але для кіновсесвіту Мерфі — звична ситуація. Тільки за 9 сезонів «Американської історії жахів» він змушував глядача співпереживати винуватцю масшутінгу, власниці «цирку виродків» — врешті-решт, самому Антихристу! У «Ретчед», як і в житті, порочні поголовно всі: священики порушують таємницю сповіді й целібат, медсестри займаються сексом просто на роботі, а губернатор тільки і говорить, що про зад своєї секретарки. Але в очах авторів останній, будучи рукою системи, — куди більш мерзенний персонаж, ніж лікар, який у кислотному тріпі пришив пацієнтові чужі відрізані руки, або мати, яка мріє принести синові голову його кривдника.

У «Ретчед», як і в житті, порочні всі: священики порушують таємницю сповіді й целібат, медсестри займаються сексом просто на роботі, а губернатор тільки і говорить, що про зад своєї секретарки.

Спостерігати за цим, незважаючи на вже звичну інтонацію, досить швидко стає нудно. Не рятують ні жанрові метаморфози від нуару до мильної опери, ні бездоганна візуальна естетика. Останню все ж можна записати в переваги «Ретчед», як і кастингові рішення. Мерфі зібрав на екрані пантеон сильних жінок: від титульної Полсон і Синтії Ніксон до Шерон Стоун і Джуді Девіс. Сяє і Аманда Пламмер у ролі настирливої ​​власниці мотелю. Через 26 років після «Кримінального чтива» вона повторює той же шлях, що й її напарник з пограбування закусочної. Як неможливо уявити «Чотири кімнати» без портьє Теда в особі Тіма Рота, так і героїня Пламмер за 8 епізодів встигає насолити майже кожному персонажу і в підсумку пов’язує їх усіх між собою.

До фіналу кількість трупів на екрані переважає кількість головних персонажів, але зупинятися на цьому ні Романські, ні Мерфі не збираються.

До фіналу кількість трупів на екрані переважає кількість головних персонажів, але зупинятися на цьому ні Романські, ні Мерфі не збираються.

У цих двох, до слова, спільного явно більше, ніж у сестер Ретчед зразка 1975 року та 2020-го. Романські пішов з гучною назвою пілоту навмання і, мабуть, не прогадав; Мерфі напевно зробив ставку на культовість, але підтримати статус не зміг. У цій ситуації спостерігати за тим, куди буде рухатися кар’єра молодого сценариста, набагато цікавіше, ніж намагатися зрозуміти, як військова медсестра з постійно стуленими міцно губами стала однією з найбільш ненависних лиходійок в історії кіно.

Фото: Netflix / Courtesy Everett Collection