Музика їх пов’язала: Як рейви вплинули на кіно 90-х і навпаки

В український прокат вийшла картина «Рейв» режисера Стівена Содерберга та сценариста «Чорного дзеркала» Браяна Велша. Це історія про приятелів Джонно і Спаннера, які живуть у провінційному шотландському містечку в середині 90-х, — туди докочується хвиля рейвів, що раніше захлеснула Британію. У фільмі є все, щоб виправдати такий переклад назви (в оригіналі Beats): незаконна вечірка, наркотики та, звичайно, багато музики.

За саундтреки відповідав шотландський діджей Twitch, який серед іншого взяв композиції The Prodigy, Orbital, Plastikman, LFO, Inner City, Leftfield. На виході ми отримали суміш хаусу, техно, трансу й інших напрямів електронної музики, які формувалися або були популярні двадцять-тридцять років тому. У цьому випадку йдеться більше про історію та ностальгію, але в художніх стрічках 90-х ця ж музика передавала дух сьогодення. Про це й розповідаємо.

«Основний інстинкт»: хардкор-техно та клуб у церкві

Basic Instinct, 1992 рік, США

Багато хто напевно пам’ятає лише уривок із допитом героїні Шерон Стоун. Але нам цікава сцена, в якій герой Майкла Дугласа в класичному джемпері намагається вписатися в атмосферу розбещеної вечірки. Головна героїня справляється краще — вона запалює з дівчиною і нюхає кокаїн у туалеті. Усе це відбувається під трек Channel X — Rave The Rhythm.

На початку 90-х європейські рейви вже вийшли з підпілля і переміщалися на великі арени, а музика ставала швидшою та агресивнішою. Тоді ж почав розвиватися новий підстиль — хардкор-техно, чому насамперед сприяли музиканти з Бельгії. Channel X — бельгійське тріо, чиї перші треки Groove to Move і Rave The Rhythm звучали на рейвах та проникли навіть на нью-йоркську сцену.

Оскільки атмосфера вечірки в «Основному інстинкті» швидко стає більш інтимною, техно змінюється вже більш м’якою дип-хаусовою композицією Blue американського продюсера La Tour. Це один із найзнаковіших його треків і взагалі класика жанру.

Сцену знімали в реальному клубі на Мангеттені — відомому Limelight, що знаходився у будівлі колишньої готичної церкви. Створений як рок- та диско-клуб, з початку 90-х він переорієнтувався на популярну електроніку, тож хаус, техно і хардкор у цих стінах звучали насправді. Втім, зараз там дещо інший хардкор — кілька років тому у будівлі відкрили фітнес-клуб.

«Хакери»: кіберпанк та електронні супергурти

Hackers, 1995 рік, США

Фільм про школярів, які безстрашно зламують складні комп’ютерні системи, є стильною технологічною галюцинацією. Драйв постійного руху тут сусідить із психоделією цифрового світу, і це чудово відображається у ритмічних та актуальних електронних саундтреках. В одному інтерв’ю режисер картини Іен Софтлі пояснював: «Хакери мені бачилися еквівалентом музичної революції 60-х, їхні лептопи були кастомізовані, наче гітари. Музика була всюди. Музикою було те, що вони чули у себе в голові, коли занурювалися в дані та серфили у кіберпросторі».

Глядачі напевно впізнають у фільмі треки One Love та Voodoo People. Завдяки цій картині багато хто познайомився з творчістю The Prodigy (хоча гурт і без того вже був популярним). Massive Attack у 1995-му теж були далеко не новачками, але ще не випустили свій найвідоміший альбом Mezzanine, коли в «Хакерах» пролунав їхній свіжий сингл Protection. У цій компанії опинився також Карл Кокс (із техно-трансовим треком Phoebus Apollo), який саме у середині 90-х отримав свій діджейський трон.

1995-й був важливим роком для треку Halcyon + On + On гурту Orbital: він прозвучав і в «Хакерах», і в картині «Мортал Комбат». У своїй початковій формі це меланхолійна ода снодійному тріазоламу, що викликає звикання. А версія з фільму — більш швидкий ремікс, доповнений вокалом. Назвали його так через рекламний слоган пралень Ariston + on + on.

Ще одна помітна композиція у фільмі — хаусова Open Up популярного британського колективу Leftfield. Разом із Orbital, The Prodigy, Underworld та The Chemical Brothers він входив у банду електронних супергуртів 90-х і був одним із перших, хто працював у стилі прогресив-хаус. Оскільки Underworld із треком Cowgirl у стрічці теж є, для роял-флешу «Хакерам» не вистачає хіба що The Chemical Brothers.

І несподіваний акорд: буквально цієї весни стало відомо, що гітарне соло у сцені на станції виконав Девід Гілмор із Pink Floyd.

З таким набором артистів альбом із саундтреками настільки активно купували, що після нього вийшло дві збірки з музикою, близькою до «Хакерів» за духом.

«На голці»: той самий трек

Trainspotting, 1996 рік, Велика Британія

«Рейв» найчастіше порівнюють із хітом 90-х «На голці», хоча на перший погляд спільного у фільмів — лише місце та час дії. Жодних рейвів герої картини 1996-го не відвідують — це екранізація героїнової одіссеї Ірвіна Велша, тому в них цілком конкретні уподобання у дозвіллі. Однак, як пізніше зізнавався режисер стрічки Денні Бойл, хоча у ній і йдеться про героїнову залежність, але ритмічно «На голці» більше відповідає настрою екстазі.

Про фільм говорять, що він задокументував покоління, а саундтреки стали найкращою презентацією популярної у Британії музики. Та й сама картина багато втратила би без такого вдалого аудіосупроводу легендарних сцен: втеча від копів під Іггі Попа, пірнання в унітаз під Брайана Іно або передоз під Лу Ріда. Не дивно, що продано вже близько 4 мільйонів альбомів із піснями з «На голці».

Усю музику у фільмі можна розділити на три групи: рок і поп із 70-х (ті ж Лу Рід та Іггі Поп плюс Blondie), брит-поп 90-х (Blur та Pulp) і — нарешті — свіжа електроніка.

Найвідоміший трек «На голці» — кросжанровий електронний Born Slippy колективу Underworld, що супроводжує фінальну втечу героя. Композиція вийшла ще за рік до прем’єри, але залишилася непоміченою, натомість після появи у фільмі в новій версії зазвучала буквально скрізь: на танцполах, по радіо, на домашніх вечірках. Торік манчестерця оштрафували за те, що той увесь ранок надто голосно крутив цю пісню, заважаючи сусідам, — народна любов не згасає.

Born Slippy постійно потрапляє у всілякі добірки найкращих саундтреків чи зразків електронної музики 90-х. Наприклад, у 2008-му британський Mixmag назвав композицію найкращим танцювальним треком 25-річчя. До речі, у трейлері «На голці 2» звучить уповільнена версія Born Slippy, названа вже Slow Slippy.

«Блейд»: кривавий рейв під ейсид

Blade, 1998 рік, США

Несподівано, але саме вампірська сага від Marvel подарувала нам один із найвідоміших рейв-гімнів — він звучить у заголовній сцені вечірки. Авторство цієї композиції теж не найочевидніше: британські рокери New Order написали Confusion ще в 1983 році, наклали інструменти і вокал на брейкбитовий ритм і випустили, а потім записали ще кілька реміксів. У 1995-му для чергової збірки гурту зробили жорсткіший варіант — Confusion (Pump Panel Reconstruction Mix).

Якщо вечірки 80-х належали ейсид-хаусу, то у 90-х на танцполах зазвучало й ейсид-техно, що розвивалося під впливом хардкору та рейв-музики. Один такий ейсид-трек Веслі Снайпс, виконавець ролі Блейда, почув на вечірці у Лос-Анджелесі. На другій, де знову звучала композиція, актор уже пішов знайомитися із діджеєм, щоб дізнатися її назву. В обох випадках трек ставив DJ Dan, якому платівка зі згаданим реміксом на Confusion настільки сподобалася, що він купив три одразу і крутив їх постійно.

Так композиція з реального танцполу перекочувала на рейв у фільмі, а потім — назад на справжні вечірки. До речі, платівки на рейві у «Блейді» крутив реальний чиказький діджей Bad Boy Bill.

Важлива ремарка: одним зі знакових представників ейсид-техно (як і IDM та взагалі електроніки останніх десятиліть) був також легендарний Афекс Твін. Сцена самого рейву забрала всю увагу собі, але якщо відмотати ще до титрів на початку, можна почути трек UT1-Dot авторства Polygon Window — це один із численних псевдонімів Афекса. У 1993-му він випустив альбом Surfing on Sine Waves, що балансує між жорстким техно-звучанням і мінімалізмом його ембієнтних робіт. Через п’ять років одна з композицій альбому і завдала настрій усьому «Блейду».

«Біжи, Лоло, біжи»: нескінченне техно

Lola rennt, 1998 рік, Німеччина

Якщо згадувати фільми, що закарбували нерозривну зв’язку Берліна і техно, то, мабуть, першим на думку спаде «Берлін кличе». Але ще за десять років до нього вийшла картина «Біжи, Лоло, біжи» — по суті, ода місту та безсоромно довгий, але зовсім не нудний музичний кліп. За сюжетом героїня має рівно двадцять хвилин, щоб знайти велику суму та врятувати свого хлопця, тому вона буквально починає бігти. У неї нічого не виходить, і тоді вона пробує знову — як у комп’ютерній грі, Лола має кілька життів.

У цьому фільмі немає треків відомих електронників того часу — всю музику писав сам режисер Том Тиквер разом зі своїми постійними співкомпозиторами Джонні Клаймеком та Райнгольдом Гайлем. Але потім він зізнався, що чорновий монтаж робив під уже неодноразово згаданих тут Underworld. Щоб зберегти динамічний ритм, для пробіжок Лоли режисер підбирав треки з темпом 120-140 ударів на хвилину. У результаті в картині вийшов цікавий мікс джазу, класики, популярної музики 80-х і, звичайно, техно.

За задумом автора, саундтрек мав звучати безперервним полотном. Так і сталося: поки Лола біжить, музика не припиняється, і після паузи на діалоги, постріли й інші непорозуміння героїня знову починає тікати разом із новим треком. Три з восьми композицій фільму навіть названі просто Running One, Running Two та Running Three. До речі, чоловічий вокал у другій із них точно змусить згадати про Born Slippy з «На голці». Очевидно, режисер надихався і цією композицією.

«У відрив»: вечірки, наркотики, молодість

Human Traffic, 1999 рік, Велика Британія

Цей фільм — суцільне святкування рейв-культури, тому вечірки тут займають приблизно половину хронометражу. Друга половина складається з приготування до активних вихідних і неминучого важкого післясмаку. Ходили чутки, що актори дійсно вживали наркотики, щоб сцени виглядали натуральнішими.

Клабінг у картині — по-хорошому масмаркет: дія відбувається у провінції й уже після періоду нелегальних рейвів. І це ще один дуже вдалий зліпок покоління, лише позитивніший, ніж «На голці».

Упорядкуванням музики для фільму займався відомий британський діджей Піт Тонг. Режисер спочатку обрав те, що йому подобалося зі свіжої електроніки, а потім покликав професіонала розбиратися із правами на треки. Вийшов актуальний набір: техно, транс, брейкбіт, драм-н-бейс тощо. А у ролі власника клубу знявся вже легендарний на той момент Карл Кокс.

Окрім безпосередньо вечіркових тут також є відома сцена у магазині вінілу. У ній один із героїв, Куп, демонструє, що він продавець від Бога: «Повір мені, це заборонять» — звичайно, вказану платівку з хіп-хопом одразу купують. Потім у магазин приходять любителі джанглу та влаштовують танці під композицію хрещеного батька жанру — Aphrodite. Джангл виник в Англії на початку 90-х і до виходу фільму був на піку популярності.

Довгоочікуваний поцілунок головних героїв стався під ейфоричну пісню Age Of Love. У 1990 році її видали італійці з однойменного проєкту, а у 1992-му Jam & Spoon ремікшували і перетворили на справжній трансовий гімн десятиліття.

Також серед музичних хітів фільму — знову трансовий Nightmare італійського електронного продюсера Brainbug і знаковий трек Belfast знайомого нам гурту Orbital. Belfast, до речі, звучить і у новому «Рейві».

Минулого року підтвердили, що стрічка «У відрив» матиме продовження. Напередодні його виходу Піт Тонг мав організувати серію вечірок у Лондоні, але плани порушила епідемія.

«Матриця»: The Prodigy та трип-хоп

The Matrix, 1999 рік, США

І тут не обійшлося без The Prodigy — без них 90-ті взагалі важко уявити. У клубі, де Нео знайомиться з Трініті, грає їх Mindfields із надпопулярного альбому The Fat of the Land (він потрапив до Книги рекордів Гіннесса як найшвидше розпроданий в історії британської музики). Але все ж таки найвідоміший саундтрек «Матриці» — ось цей:

Середина і кінець 90-х – також період популярності трип-хопу. І якщо ікони жанру Massive Attack з’явилися в «Хакерах», то в «Матриці» цей напрям представив австралійський композитор Роб Дуган. Композицію Clubbed to Death він випустив ще у 1995-му, а потім написав до неї багато реміксів, із яких завдяки «Матриці» прославився Kurayamino Variation. Дуган поєднував у своїх роботах класичну музику та сучасну електроніку, і цей трек — хороший зразок.

До речі, Kurayamino Variation через чотири роки взяли у продовження «Блейда», тож популярність композиції тривала ще й у 2000-х. Втім, багато мелодій із цієї публікації з нами вже мало не назавжди.

Колаж на обкладинці — на основі кадрів IMDb