Критика

Не переживай — переживеш: Рецензія на виставку «Ти як?»

В Українському домі відкрилася «Ти як? Виставка і дискусія» — найбільша художня виставка столиці від початку повномасштабного вторгнення. На прохання редакції Дмитро Олійник відвідав захід і пояснив, чому попри відсутність виразного кураторського висловлювання «Ти як?» усе ж важлива подія воєнної доби.

На виставці зібрані роботи більше сотні українських митців. Буває, що великою кількістю творів куратори намагаються приховати відсутність сенсів і нежиттєздатність заявленого або, навпаки, демонструють ідеологічно заангажований атракціон, мета якого — стимуляція патріотичного оптимізму. «Ти як?» не той випадок.

Найбільш придатною для вираження досвіду, який ми зараз переживаємо, видається форма плакату. Війна прибрала з подій та емоцій відтінки, зробивши їх чорно-білими. І українські художники в перші місяці повномасштабного вторгнення створили велику кількість промовистих плакатів, які були продемонстровані чи не по всьому світу, — серед них авторським баченням виділялися роботи Миколи Гончарова та Олексія Сая. Але це було на початку. Сьогодні адреналіновий сплеск, який накрив нас у 2022 році, минув. Тепер ми мусимо дивитися на війну не як на жахливий епізод, що ось-ось завершиться, а як на реальність життя.

Виставка «Ти як?» розгортає перед нами цю драму. Вона складається з різного досвіду, вражень, надій, несподіванок, прозрінь, мрій, почуттів, емпатії. «Ти як?» — питання, яке після 24 лютого мільйони разів ставили одне одному українці, часом отримуючи на нього жахливу відповідь.

Сергій Западня
Роман Михайлов
Зліва направо: Данило Галкін, Василь Ткаченко, Нікіта Кадан
Єгор Анцигін, Катерина Алійник

Кураторський погляд у «Ти як?» позбавлений ієрархічності. Роботи метрів та початківців об’єднані за схожістю емоційних посилів. Одна з кураторок виставки, Галина Глеба, у своєму тексті зазначає, що побачене можна сприйняти по-різному. Той, для кого мистецтво все ще має сенс досконалого чи, прости господи, прекрасного, виставка може здатись какофонією. А якщо ти готовий до багатоголосого мистецтва без п’єдесталів — ти тут знайдеш своє.

Кураторський погляд у «Ти як?» позбавлений ієрархічності. Роботи метрів та початківців об’єднані за схожістю емоційних посилів.

Проєкт «Ти як?» не концептуальний. Адже він не формулює наративів, не захоплює глядача глобальними візіями, не спонукає до вирішення проблем. Його не можна назвати кураторським висловом у традиційному для сучасного мистецтва розумінні цього слова. Хіба зібрання під одним дахом пів тисячі різних робіт, створених за певний період, засвідчує кураторську думку?

З іншого боку, півтора року українці живуть у ситуації, позбавленій раціонального підґрунтя і впевненої осмисленості. Що вони, змушені постійно виживати, мають усвідомити? На яке питання відповісти, коли взаємовідносини й індивідуальне вираження часто зведені до рефлексів, а мрії та плани зникають, коли вмикається повітряна тривога, лишаючи людину в теперішньому моменті?

Богдана Заяць
Тіберій Сільваші
Віталій Кохан
Поліна Полікарпова
Микола Бабійчук
Kinder Album
Володимир Будніков
Юрій Болса
«Прикарпатський театр»
Данило Мовчан

Власне, простір виставки занурює глядачів у «зараз». Тут присутні двоголові орли й обезголовлені тіла; тут сидиш на сумках у коридорі; тут змішалося все: погані й радісні новини, сімейні спогади, тривожні очікування. Як і наш інформаційний простір, зали «Ти як?» перенасичені образами, але вони не ґвалтують увагу. Тут чимало буквальних образів та меседжів — як, наприклад, у проєктах «Ягідне. Очевидне» Вероніки Моль, «100 днів» Богдани Заяць або на полотні Юрія Пікуля, — але вони подані без нагнітання. Цим виставка суголосна психологічній стійкості українського глядача, якої ми досягли, пройшовши через відчай, апатію, ненависть та нетерпіння.

Виставка суголосна психологічній стійкості українського глядача, якої ми досягли, пройшовши через відчай, апатію, ненависть та нетерпіння.

У цілому «Ти як?» — вдала спроба розпочати діалог із тим, що ми пережили і обдумали, але окремі роботи все ж випадають із цієї розмови. Наприклад, аби зрозуміти, чим нинішні абстракції Тіберія Сільваші відрізняються (і чи відрізняються взагалі) від його довоєнних робіт, потрібно сильно перейнятися мистецтвом художника. На цій виставці такої потреби не виникає. Картини Тіберія — це роботи автора, вірного старомодній ідеї «мистецтва заради мистецтва». Але і такий спосіб адаптації до трагедії має право на існування.

Євген Самборський
Kinder Album
Гамлет Зіньковський
Андрій Рачинський та Даніїл Ревковський
Юрій Пікуль
Ярема Малащук і Роман Хімей
Богдан Бунчак

Експозиція виставки побудована максимально просто. Кожен із п’яти поверхів присвячений відчуттям, які переживали українці на різних етапах повномасштабного вторгнення: від розгубленості навесні 2022 року (п’ятий поверх) до адаптації та надій, пов’язаних із контрнаступом (перший поверх). І всюди так чи інакше присутні іронічні твори, іноді, як у випадку Kinder Album або Євгена Самборського, саркастичні. Перша крім звичайної для неї графіки, що іронізує над світом патріархального шовінізму, виступила з серією керамічних робіт. Їхня образність перегукується з середньовічною сакральною символікою «танцю смерті».

Ця прямолінійна хронологічність виставки виявилася напрочуд влучною, адже підкреслила реальний і, головне, новий зміст дійсності.

Прямолінійна хронологічність виставки виявилася напрочуд влучною, адже підкреслила реальний і, головне, новий зміст дійсності.

Він полягає у відсутності звичного для нас повсякденного, у здатності до рефлексії, у солідарності, гуморі; у відмові від віктимної депресивності та у відкритості досвіду. «Ти як?» не заграє з глядачем, не створює недоречних провокацій. Вона його приймає і розуміє.


Фото: Пресслужба «Ти як?» та художники. Фото на обкладинці: Юрій Пікуль

Нове та Найкраще

463

485

523
800

Більше матеріалів