Не бійся, бий: Як художник Глен Мартін Тейлор зцілює своєю керамікою

Кілька століть тому в Японії виникла техніка лагодження розбитої кераміки — кінцугі. Уламки склеювали лаком дерева уруші, змішаним із золотим або срібним порошком. За однією з версій, так почали робити у XV столітті, коли сьогун попросив китайських майстрів відновити його чашку, їм це вдалося не надто естетично. Коли ж за справу взялися японські ремісники, які склеїли посуд лаком уруші, чашка вийшла витонченою та ще гарнішою. У XVII столітті техніка стала настільки популярною, що посуд почали бити навмисно.

Кінцугі поширилася і на Заході. Так, у 2009 році у вашингтонській Галереї мистецтв Фріра пройшла виставка розбитої й відновленої кераміки. Ювелірні бренди досі надихаються її естетикою, і навіть шолом Кайло Рена для стрічки «Зоряні війни: Скайвокер. Сходження» був створений за цим принципом.

Але кінцугі — це не тільки техніка лагодження тріснутої кераміки. Вона цілком вписується у японську концепцію вабі-сабі, краси недосконалого. Йдеться не лише про естетику: згідно з такою філософією, шрами — і духовні також — потрібно не ховати, а визнавати як важливу частину життя. Рубці, які лишаються на місцях ран, можуть стати нагадуванням про незламність.

Американець Глен Мартін Тейлор також працює з розбитою керамікою, але обирає більш грубі матеріали, ніж смолу і позолоту: ланцюги, колючі дроти, скотч, цвяхи. Він розповів Bird in Flight, як кінцугі допомагає прийняти себе.

— Першою моєю роботою як художника був малюнок олівцем — у десятирічному віці я зробив портрет старого, який дуже хвалив викладач. Тож можу сказати, що творити я почав у дитинстві. За життя я змінив багато стилів: спочатку спробував себе у мінімалізмі, потім в абстрактному живописі. Тривалий час мене переслідували невдачі, але я продовжував працювати.

Я ходжу до громадської гончарної студії, де створюю кераміку з глини, а тамтешні майстри її випалюють. Я прокидаюся до сходу сонця, медитую, займаюся спортом, пишу, а потім беруся за мистецтво. Я не заганяю себе, відпочиваю, коли мені потрібно, а потім повертаюся до роботи. Але працювати можу до самої ночі.

Багато моїх творів присвячені зламаності. Ніхто з людей не проходить через життя без шрамів. Візуалізуючи прояви моєї внутрішньої зламаності, я можу зцілитися. І якщо це допомагає іншій людині, це також допомагає завершити коло зцілення.

Багато чого навколо здається заплутаним і безглуздим, але, можливо, за допомогою творчості ми можемо знайти якийсь сенс у житті.

Мої роботи про те, наскільки ми недосконалі. Багато чого навколо здається заплутаним і безглуздим, але, можливо, за допомогою праці та творчості ми можемо сподіватися знайти якийсь сенс у всьому цьому житті; знайти цілісність у нашій зламаності і пробачити собі те, що ми просто люди.