Залишки цивілізації: Воєнна кераміка Kinder Album

Українській керамічній традиції сотні років. Почавшись із виготовлення посуду, у XVII—XVIII століттях вона перетворилася на мистецтво його гравірування і розпису. Головними центрами українського гончарства були міста Косів на Івано-Франківщині та Опішня на Полтавщині. Косівська кераміка вирізняється особливою технікою — вицарапуванням малюнків — і використанням жовтих, зелених, коричневих та синіх кольорів. Косівське гончарство належить до духовної спадщини ЮНЕСКО. Розписи опішнянської кераміки характерного світло-жовтого кольору наповнені квітами, листям і ягодами.

Крім того, на Львівщині є село Гавареччина, де місцеві майстри створюють чорну надміцну кераміку. Вироби, як і сотні років тому, випалюють у дров’яних печах за високої температури, завдяки чому вони й набувають вугільного кольору.

Львівська художниця Kinder Album також займається керамічним ремеслом, доповнюючи його новими формами та ідеями. Замість горщиків і тарілок вона робить кістки й вибухи з глини, забираючи у цього матеріалу прикладне значення та наповнюючи його актуальними сенсами.

— Мені цікаво доносити свої думки за допомогою різних медіумів, це дає змогу більш об’ємно втілювати свої ідеї. Тому я малюю, пишу живопис, роблю скульптури, фотографую. І переключаюся між медіумами, як переключаються, наприклад, між різними мовами.

Скульптура і кераміка були популярними в Україні з давніх часів. У нашій культурній традиції їм завжди відводилося належне місце. Моє ж захоплення ліпленням почалося з дитячого пластиліну, який називається софт-клей. Я зробила серію мініатюрних скульптур відомих людей, які померли неприродною смертю.

Згодом захотілося перейти на щось міцніше. Я обрала глину, бо мені подобається, що це природний матеріал. Крім того, з ним дуже приємно працювати у плані тактильних відчуттів. Оскільки це ручне ліплення, скульптури відображають енергетику художників.

Серія скульптур про кістки народжена війною та роздумами про те, що лишиться після нашої цивілізації. Роботи є буквальним відображення того, про що я думаю цими днями, вони створені мовою візуальних образів. Деякі речі я просто не можу передати словами, гадаю, зі словом мають працювати митці літературного жанру.

Також я створюю роботи, що зображають вибухи, адже вони стали звичною частиною нашого життя. Тому, надивившись фотографій у телеграмі та стрічці новин, я спираюся на власні відчуття і намагаюся передати полум’я у скульптурі. Багато експериментую з поливою. Власне, значну частину «художньої» роботи за мене виконують хімічні реакції, які відбуваються при випіканні у печі.

Ерос і танатос, життя і смерть — грані одного цілого, що змінюють та доповнюють одне одного. Не знаю, коли знову в моїх роботах буде більше сексуальності, ніж смерті. Через війну неможливо планувати наперед. Буду й далі йти за своїми відчуттями і говорити про те, про що мені хочеться сказати саме зараз.

Значну частину «художньої» роботи за мене виконують хімічні реакції, які відбуваються при випіканні у печі.

Деякі мої роботи критикують. Але я не реагую на образи в соціальних мережах. Мистецтво не має всім подобатися, воно скоріше має спонукати мислити, творити у відповідь, дискутувати. «Скасувати» його можна хіба що відрубавши митцям руки.

Мені подобаються роботи всіх сучасних українських митців, які віддано працюють та розвиваються. Ми повинні постійно створювати щось нове, аби підтримувати баланс саме зараз, коли агресор знищує нашу культуру й історичні пам’ятки.

Мистецтво не має всім подобатися. «Скасувати» його можна хіба що відрубавши митцям руки.

Я стала більше працювати, бо не знаю, скільки ще у мене часу. У цьому я відчуваю своє головне завдання, і це та зміна у мені, яку принесла саме війна. В усьому іншому художники залишаються тими самими художниками, якими були до початку повномасштабного вторгнення. Так само, як лікарі лишаються тими самими лікарями. Тільки от роботи стає більше.