Синьо-жовтий — хіт сезону

На початку 70-х мистецтвознавиця Лінда Нохлін написала есей під назвою «Чому немає великих жінок-художниць?». У ньому вона розмірковувала над домінуванням чоловіків-художників, які формують світ мистецтва під себе, та соціальними обмеженнями, що не дають жінкам досягти успіху у творчих сферах. Вважається, що саме есей підштовхнув до започаткування так званого феміністичного мистецтва, або артфемінізму. Цей напрям творчості не має конкретного стилю чи типових ознак. Його характеризує лише прив’язка до феміністичної теорії та прагнення надати жінкам належне місце й голос.

Артфемінізмом займається українська художниця, яка працює під псевдонімом Pazza Pennello. На її попарт-картинах жінка завжди у центрі уваги і навіть буквально висвітлена яскравими жовтими променями.

— Малювання допомагає мені триматися. Я ніколи не навчалася у художній школі, але малюю стільки, скільки себе пам’ятаю. Мої перші роботи були яскравіші, ніж зараз, у них була повна експресія, наляпування фарби. Зараз мій стиль став більш виваженим і геометричним. Це пов’язано з моєю внутрішньою трансформацією та дорослішанням. Раніше я вважала себе екстравертом, а зараз усе більше замикаюся у собі. І моє мистецтво теж набуває певних ліній і меж, стає правильним та чітким. Але кольори і світло лишаються.

Більш давня творчість була ближче до попарту. Я використовувала об’єкти масової культури — персонажів мультфільмів, продукти, відомі образи, поміщаючи їх в інший контекст. Зараз мої роботи феміністичні, хоча формально й досі тяжіють до попарту. Вдаючись до свого улюбленого кольору, жовтого, я малюю промені, якими висвітлюю жінок на полотнах. Адже навіть зараз, у XXI столітті, вони все ще залишаються у тіні патріархату.

Героїні на моїх картинах — спокійні, вільні та сильні. Навіть якщо жінка зображена з розведеними ногами, це не означає заклик або зваблення: вона просто розслаблена, їй так комфортно. Я думаю, що жінки не повинні чемно сидіти, склавши руки на колінах, як справжні леді. Вони можуть робити що захочуть, бути ким захочуть.

Колись я проводила виставку у Чорноморську, й люди сприйняли її як щось непристойне. Їм здалося, що чорний трикутник на картинах — майже порнографія. Але ж це просто геометрична фігура. В іншій моїй серії я обігрувала ідею, що порнографія стала такою ж доступною, як мультфільми. Там я використовувала мультяшну тематику й насичені кольори. А пози героїнь буквально перемальовувала з порнофільмів, які ставила на паузу. Таке зображення жінок не суперечить моєму баченню фемінізму. Жінки можуть робити будь-що — головне, аби це був свідомий вибір і аби він приносив їм задоволення.

Людям здається, що чорний трикутник на картинах — майже порнографія. Але ж це просто геометрична фігура.

Героїні на моїх картинах не обов’язково провокують, здебільшого вони просто сильні й бойові. Мені подобаються образи жінок з радянських плакатів — усі ці колгоспниці, робітниці, фізкультурниці. Імпонують їхні грубі великі риси обличчя, кремезні фігури.

Героїні на моїх картинах не обов’язково провокують, здебільшого вони просто сильні й бойові.

Коли я малювала «Мир, любов, дружба», я не приділяла уваги «радянськості» цієї картини. Для мене це був лише прояв феміністичної творчості — сильна жінка, яка кричить на весь світ про мир, рівність та свободу. Я використала свої улюблені кольори — червоний і жовтий. Коли ж почалася війна, я подивилася на цю картину та побачила в ній комуністичну пропаганду. Мені одразу захотілося позбутися цього відчуття, тож я вирішила декомунізувати свою роботу — перефарбувати її синьо-жовтими кольорами. Якщо подивитися зблизька, ще можна побачити на ній слова, які були раніше. Але зараз вони у кольорах нашого прапора, і я вбачаю в цьому певний символізм.

Війна змінила й інші сюжети моїх картин. Раніше на полотнах часто з’являлися вибухи. Тоді вони символізували інформаційний шум або пристрасть на початку романтичних стосунків. Зараз вибухи у роботах набули свого буквального значення — це ракети та бомби, які вибухають на нашій землі. Іноді вибухи поєднуються з променями, як на картині, де світло вражає ворожий гвинтокрил. Її я створювала на підтримку ЗСУ.

Роботу, де світло вражає ворожий гвинтокрил, я створювала на підтримку ЗСУ.

«Переродження» — це моя рефлексія на події в Бучі. Метелик — символ душі, відродження. Завершивши картину, я побачила фотографію з рукою вбитої жінки з Бучі, й вона виявилася дуже схожою на руку з моєї картини. Навіть хотіла домалювати червоний лак для нігтів, але вирішила не персоналізувати роботу. Нехай вона уособлює всіх жертв цієї війни.

До повномасштабного вторгнення у мене мала бути виставка картин із серії «Кімнати абсолюту». На цих полотнах зображені жінки, які спокійно сидять або лежать у кімнатах, а поруч розриваються телефони, все шумить, галасує. Зараз я продовжую працювати над цією серією, тільки тепер за вікном падають літаки чи тоне крейсер «Москва». До моєї кімнати абсолюту вдерлася війна, проте вона не змінила настрій моїх жінок — вони все такі ж упевнені та спокійні.

До моєї кімнати абсолюту вдерлася війна, проте вона не змінила настрій моїх жінок — вони все такі ж упевнені та спокійні.

Наступний проєкт я планую присвятити жінкам, які пішли захищати нашу державу. Але хочу зібрати їх з різних епох — як із мечами, так із гвинтівками. Бо щодня мене знову й знову вражає їхня сміливість і сила.