Кожного дня — 8 Березня: Тернистий шлях жінок у мистецтві

У 1971 році мистецтвознавиця Лінда Нохлін опублікувала відому роботу «Чому не було великих жінок-художниць?». Авторка говорила про те, що живопис для жінок до XIX століття вважався скоріше хобі, що їм заборонялося брати участь у конкурсах, які могли б відкрити їм шлях у професійний світ, що освіта була обмеженою і що у принципі якоїсь «узагальнюючої жіночності», що об’єднує всіх художниць, не існує. Своєю роботою Нохлін спонукала істориків по всьому світу змінити звичний погляд на розвиток мистецтва. І через 50 років залишилися імена, які ще належить повернути до історії, але зараз ми вже бачимо її ясніше.

Освіта

Тільки в епоху Просвітництва жінок стали приймати до деяких мистецьких навчальних закладів, але завжди з застереженнями і умовами — наприклад, їм заборонялося малювати оголену натуру. При цьому образотворче мистецтво було частиною традиційної жіночої освіти, тож отримати хоча б базові навички дівчатам можна було без жодного осуду або перешкод (на відміну від, наприклад, точних наук, юриспруденції або того, що ми б зараз назвали підприємництвом). Але все ж домашню освіту, самонавчання або везіння (коли, наприклад, твій батько — художник) не можна назвати повноцінним доступом до знань.

У 1869 році Марія Раєвська-Іванова відкрила приватну школу малювання та живопису в Харкові — першу в Російській імперії. Для незаможних навчання було безкоштовним. Школа проіснувала 30 років і була згодом передана місту. Пізніше вона стала училищем, потім технікумом, інститутом, і зараз це — Харківська державна академія дизайну і мистецтв. Сама Марія навчалася живопису у Франції, Німеччині та Італії, а за рік до відкриття школи стала першою жінкою зі званням вільного художника Імператорської академії мистецтв.

Вищий художній навчальний заклад, Академію мистецтв, у Києві заснували тільки в 1917 році — в непростий воєнний час, коли студенти і викладачі не мали постійного приміщення. Однак гендерних забобонів щодо абітурієнтів або наставників уже не було: серед студентів 1918—1922 років приблизно третина — дівчата. У 1921-му професорський склад розширили, і майстерню ксилографії очолила художниця Софія Налепинська-Бойчук. Освіту вона отримала у приватній школі в Санкт-Петербурзі і за кордоном — у Мюнхені та Парижі, працювала переважно з графікою, в тому числі відтворювала прийоми майстрів XVI—XVII століть. Налепинська-Бойчук була авторкою ескізів банкнот і низки державних паперів, але ці проєкти, втім, так і не були реалізовані.

Кар’єра

Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною до членів Академії мистецтва у Флоренції, а це — перша художня академія Європи. Біографія Джентілескі послужила основою для численних романів і п’єс: в юності Артемізія була жертвою насильства і зуміла захистити свою честь, домігшись справедливості у суді, — рідкісний випадок для XVII століття. Здобувши освіту в майстерні свого батька, дівчина стала придворною художницею найвпливовішого в Європі дому Медічі, і за листом, який зберігся, від 9 жовтня 1635 року ми знаємо, що вона була особисто знайома з Галілеєм.

Приклад успіху Артемізії став ще одним приводом переглядати історію мистецтва і повертати до неї імена багатьох і багатьох художниць, яких раніше не брали до уваги. Наприклад, Юдіт Лейстер — нідерландської сучасниці Артемізії, яка з 1633 року входила до Гільдії святого Луки (і була єдиною жінкою в цій організації художників), а також успішно керувала своєю художньою майстернею.

Приклад успіху Артемізії став ще одним приводом переглядати історію мистецтва і повертати до неї імена багатьох і багатьох художниць.

У Британії серед засновників і перших членів Королівської академії мистецтв, яка до цього дня залишається найвпливовішою інституцією в світі мистецтва, є дві художниці XVIII століття — Мері Мозер і Ангеліка Кауфман. У Франції першою жінкою, яка отримала членство в Національному товаристві витончених мистецтв, стала Сюзанна Валадон у 1894-му. До слова, велика ретроспективна виставка її робіт запланована на вересень цього року у Barnes Foundation у Філадельфії.

Утім, навіть у наші, здавалося б, прогресивні дні залишається ще багато шансів стати «першою». Так, у 2016-му з’явилася новина, що деканом Школи мистецтв Єльського університету вперше за 152 роки від дня заснування стала жінка — Марта Кузьма. Вона ж була і першим директором Центру сучасного мистецтва Сороса, який відкрився в Києві у 1994 році, а серед її знакових проєктів в Україні — виставка «Алхімічна капітуляція» на борту військового корабля в Севастополі.

Навіть у наші, здавалося б, прогресивні дні залишається ще багато шансів стати «першою»

Комерційний успіх

У списках топ-5, 10 або навіть 20 найдорожчих робіт або художників жінок поки немає, і розрив тут усе ще зберігається великий. Однак якщо дивитися на показники росту цін, то лідирують саме художниці — їхні роботи дорожчають швидше за все. Згідно з підрахунками Sotheby’s, за період з 2012 по 2018 рік твори художниць, що потрапили на цей аукціон більш ніж раз, подорожчали на 73%.

Найдорожча наразі робота художниці — Jimson Weed/White Flower No. 1, яка у 1932 році була створена Джорджією О’Кіфф. У 2014-му цей твір пішов з молотка за $44,4 мільйона на аукціоні Sotheby’s, і поки що ця цифра залишається максимальною. Були припущення, що скульптура Луїзи Буржуа зможе побити рекорд роботи О’Кіфф, але на торгах, що відбулися у 2015-му, твір Spider 1996 року був проданий за $28,1 мільйона, а у 2019 році — за $32 мільйони. Для порівняння: найдорожча робота на сьогоднішній день — картина «Спаситель світу» Леонардо да Вінчі, яку в листопаді 2017-го купили за $450,3 мільйона.

Якщо говорити про нині живих художників, то розрив між жінками і чоловіками приблизно такий же — десятикратний. Рекорд серед жінок — у Дженні Савіль. Її робота Propped 1992 року продана за $10,9 мільйона у 2018-му, тоді як наступного року $91,1 мільйона заплатили за скульптуру Джеффа Кунса Rabbit.

Інновації та внесок

Незважаючи на те що більшість художниць перебували в тіні, вони зуміли привнести нововведення у свою сферу. Винаходи і новизна часто мають одного головного «представника», але ми знаємо чимало випадків з мистецтва і науки, коли відкриття робили незалежно одне від одного різні люди. Тут особливо важливо згадати україно-американську художницю Джанет Собель, яка створювала роботи в техніці дріпінгу до того, як цей метод прославив Джексона Поллока. Домогосподарка з передмістя, вперше вона почала писати картини у 1937-му, коли їй уже було 44 роки, і завдяки допомозі сина Собель її картини зрідка виставлялися в галереях Нью-Йорка. Проте роботи Джанет потрапили до галереї Пеггі Гуггенхайм Art of This Century, де їх і побачили Джексон Поллок і критик Клемент Грінберг, про що ми знаємо з їхніх спогадів.

Суперечки про те, хто ж першим почав створювати абстрактні картини, не вщухають з часів власне появи абстрактного мистецтва. Віднедавна з’явився ще один претендент — шведська художниця Хільма аф Клінт. Захоплюючись спіритизмом, з 1896 року вона експериментувала з «автоматичним малюнком» для вираження свого містичного досвіду і вчилася на останньому курсі шведської Королівської академії мистецтв. Двадцять років по тому, у 1906-му, вона створила абстрактну серію невеликих робіт під назвою «Первозданний хаос», які й розцінюють як перші абстрактні картини в історії мистецтва. Довгі роки про Хільму як про художницю ніхто не знав, адже всі свої твори вона зберігала в домашньому архіві та заповідала не виставляти протягом 20 років після своєї смерті.

Визнання

Цей розділ міг би бути нескінченно довгим — в останні роки повсюдно відкриваються виставки художниць і все більше досліджень присвячують внеску жінок в історію мистецтва. Однак часом факти про «перші» виставки або поповнення колекцій шокують: надто багато часу знадобилося, щоб це сталося.

Факти про «перші» виставки або поповнення колекцій шокують: надто багато часу знадобилося, щоб це сталося.

Так, перша персональна виставка жінки-художниці у Прадо, мадридському музеї з двохсотрічною історією, пройшла у 2016 році. До експозиції потрапили 15 із приблизно 40 відомих робіт Клари Петерс — фламандської художниці XVII століття. Вона писала деталізовані натюрморти, які багато нам розповідають про побут і переваги процвітаючих верств тодішнього фламандського суспільства. На розкішних предметах з натюрмортів Петерс можна знайти ледь помітні відображення самої художниці та її підписи, за якими і вдається атрибутувати її роботи.

У Луврі перша прижиттєва виставка творів жінки відбулася в 1964 році з нагоди того, що Соня Делоне подарувала музею колекцію своїх робіт і роботи свого чоловіка. До того моменту Делоне була успішною художницею і дизайнеркою — створила ескізи для балетів Дягілєва і для суконь власного бренду, які потрапляли на обкладинку Vogue, працювала з експериментальним кольоровим кіно і абстрактним живописом. Перші роки життя вона провела в Полтавській губернії і пізніше переїхала жити до Франції, де стрімко розвивалася її кар’єра. До цього моменту лише раз Лувр проводив прижиттєву виставку робіт художника — Жоржа Брака у 1963 році.

Якщо говорити про придбання в колекцію творів художниць, то першим це зробив у 1946 році Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку, який з дня заснування в 1929-му очолював один із найбільш прогресивних директорів того часу — Альфред Барр. Саме він наполіг на купівлі роботи сюрреалістки Мерет Оппенгейм — абсурдистської композиції «Хутряний чайний прибор», створеної в 1936 році. Мерет отримала за твір $50.

Що стосується українських музеїв, то, наприклад, у Національному художньому музеї персональних виставок художниць було чимало. Одна з ранніх відбулася в 1961 році і була присвячена творчості Олени Сахновської, талановитої учениці тієї самої Софії Налепинської-Бойчук, яка першою стала викладати в Київському художньому інституті (нині НАОМА). У 1971-му пройшла персональна виставка Катерини Білокур, а в 1987 році — персональна виставка до 70-річчя Тетяни Яблонської. З 1991-го персональні виставки художниць почали проводити ще частіше, кожні рік-два, і знайомили публіку з творчістю українських жінок у мистецтві.