Мама, тато, Елвіс, Діва Марія та інші мешканці нашої квартири

З початку пандемії пройшло більше року, і, як відзначають дослідники, у багатьох із тих, хто пережив ізоляцію, розвинулися психологічні проблеми. Однак є й більш приємні тенденції: люди почали шукати натхнення у творчості — знімати домашні відеокліпи, влаштовувати балконні концерти і розважатися всіма доступними способами. Приклад успішного і дещо божевільного креативу на карантині — проєкт Енди Берка «Удома з батьками».

— Йшов приблизно двадцять третій день суворого карантину, коли я задумав цей проєкт. Раніше я вже знімав щось подібне, але скласти загальну картину з окремих фотографій не вдавалося. Я хотів використати гумор, колір і ностальгію як метафору втечі від реальності. Це був спосіб боротьби зі стресом і зневірою, що викликані ізоляцією. Мені було цікаво поміркувати над буденністю і нудьгою, пов’язаними із заняттям нескінченно банальними домашніми справами.

Батьки погодилися брати участь, тому що вони люблять мистецтво: мама — фанатка кольору і живопису, а тато пише оповідання. Тобто весь проєкт виглядав як приємна комбінація різних жанрів. А оскільки я є великим шанувальником кітчу, в серії без нього не обійшлося.

Працювати з батьками в якості моделей не стресово: я ж їх знаю все життя, ми всі розслаблені та спокійні. З незнайомцями, швидше за все, ця ідея не спрацювала б. А так фотографії вийшли дуже сімейними, в них багато гумору і тепла — подібний настрій може народитися тільки у випадку близьких стосунків. Щоправда, варто зізнатися, що я вирішив робити ще один такий проєкт, — і цього разу мене вочевидь виженуть з дому!

Ми знімали в різних кімнатах, і, природно, бардак, який утворився у квартирі, нікому не сподобався. Хоча у процесі всі веселилися і прекрасно проводили час. Вийшло так, що робота над проєктом сама по собі внесла в життя нашої родини різноманітність. Найбільше втягнулася мама: вона придумувала пози і пропонувала реквізит.

Я вирішив робити ще один такий проєкт — і цього разу мене вочевидь виженуть з дому!

Ностальгія яскравіше відчувається під час локдауну, і я вирішив показати це почуття у проєкті за допомогою католицької іконографії, популярної в Ірландії все минуле століття. Релігія, до речі, відіграє тут особливу роль: батько з матір’ю одружилися в день приїзду до мого рідного міста папи Івана Павла II — подія, яку в ті часи можна було порівняти з виступом Rolling Stones на фестивалі у Вудстоку.

У дитинстві я бачив католицькі ікони всюди, і, зізнаюся, вони мене одночасно чарували і збивали з пантелику. «Хто ці люди? Чому їх так багато? І чому при цьому я не бачу їх у реальності, поза цими картинами?» — питав я себе. Зараз, звичайно, Ірландія не настільки релігійна, на службу ходять в основному літні люди, і останні років тридцять церква вже не має значного впливу на ірландське суспільство. Кажуть, що у міру того як нація стає багатшою, вона також набуває більше ліберальних рис. Гадаю, з Ірландією частково відбулося саме це.

У дитинстві я бачив католицькі ікони всюди, і, зізнаюся, вони мене одночасно чарували і збивали з пантелику.