З’їж іще шматочок — в ім’я всіх бабусь у світі

Серію особистих та досить емоційних фотографій «З’їж іще шматочок» Беккі зробила в невеликому будинку в Сомерсеті, на березі Бристольського каналу. Від поїздок на узбережжя до післяобіднього сну вона вивчала життя своєї бабусі через об’єктив і помічала в ній те, чого раніше не бачила.

— Коли я була маленькою і приходила в гості до бабусі з дідусем, я могла годинами розглядати їхні старі фотоальбоми. Тоді я не думала, що ці вицвілі світлини вплинуть на моє професійне життя. У 2014 році у мене з’явилася можливість подорожувати світом і я опинилася в Новій Зеландії, де познайомилася з пейзажним фотографом. Тоді я зрозуміла, що фотографія приховує в собі набагато більше, ніж здається на перший погляд. Тож у 2019-му я пішла навчатися до фотошколи Speos.

Ідея створити проєкт про мою бабусю народилася з чистої цікавості. Років п’ять-шість тому я сиділа в кафе з нею та її подругами, слухала, як вони сміються та розповідають одна одній історії з минулого, і зрозуміла, що хочу пізнати її ближче. Я знала її лише в одній іпостасі — моєї бабусі. Але як же все інше? Де вона виросла, яким було її життя, коли їй було двадцять? У 80 років вона вийшла заміж удруге — яке це в такому віці? Як їй живеться зараз? Ці питання лягли в основу мого проєкту, я спробувала відповісти на них за допомогою фотографій.

У 80 років вона вийшла заміж удруге — яке це в такому віці?

Зараз моїй бабусі 91 рік. Вона живе в маленькому селі в Сомерсеті, за три милі від того місця, де вона народилася і виросла. Як і всі бабусі у світі, вона переживає, щоб я добре їла. Вона завжди пекла неймовірні пироги і навіть зараз щоразу готує шоколадний торт чи десерт «Вікторія» до мого приїзду. І завжди наполегливо пропонує мені з’їсти другий шматочок — звідси назва проєкту. На щастя, я займаюся бігом та велоспортом, інакше ніколи б не спалила всі ці калорії.

До того ж ми з бабусею намагаємося проводити час поза домом — їздимо на узбережжя або до Ексмуру, а вечорами п’ємо джин із тоніком або ходимо поїсти до місцевого пабу.

Я хотіла зробити документальний проєкт без постановочних фото, що відбиває реальне життя. І все ж таки бабуся скрізь вийшла стильною. Усе тому, що вона завжди була модницею. Я попередила її, що так і скажу в інтерв’ю, а вона у відповідь розсміялася і намагалася все заперечити. Але це правда: скільки я її знаю, вона завжди бездоганно вдягнена.

Вона швидко звикла до камери та охоче позувала для портретного фото. Я гадаю, її здивувало те, як багато часу займає процес зйомки, але тепер вона більше знає про мою професію. Та й мені цей фотопроєкт допоміг по-справжньому зблизитися з бабусею. Ще кілька років тому я не могла уявити, що вона запитає мене про побачення, а зараз це одна з наших улюблених тем за келихом джину з тоніком.

Ще кілька років тому я не могла уявити, що вона запитає мене про побачення, а зараз це одна з наших улюблених тем за келихом джину з тоніком.

У цьому проєкті кожен знімок — особливий. Але є два, які подобаються мені більше за інші. На одному бабуся дивиться на свій торт на честь 90-річчя. Декілька років тому лікарі казали нам, що, можливо, вона не доживе до свого ювілею. Але цей день настав, вона сповнена сил і збирається насолодитися своїм улюбленим десертом. Тоді я побачила в ній маленьку дівчинку, якою вона була колись.

Друга фотографія — та, де вона дивиться у бінокль на морі. Ми провели багато щасливих хвилин на цьому березі, коли я була маленькою, і продовжуємо приїздити сюди й досі. Це додає знімку глибини.

Нам довелося нелегко, коли почалася пандемія, бо спершу ми не бачилися, тільки зідзвонювалися. Іноді я приїздила до Сомерсету і дивилася здалеку, як вона відпочиває у своєму саду. Зараз все починає приходити до норми, і я розраховую скоро провести з нею вихідні.

Нам довелося нелегко, коли почалася пандемія. Іноді я приїздила до Сомерсету і дивилася здалеку, як вона відпочиває у своєму саду.

Найголовніше, чому навчила мене бабуся, — бути добрішим і не забувати показувати своїм близьким, як ти їх цінуєш. Я сподіваюся, що глядачі зможуть відчути цей посил у моєму проєкті та згадають, як важливо цінувати час, проведений із рідними. Мені б хотілося, щоб мій проєкт підштовхнув людей ставити більше запитань, виявляти цікавість і насолоджуватися маленькими моментами, на які багатий кожен день.