Фотопроєкт

Донбас не для дітей

Підлітковий вік Аліни Панасенко збігся з окупацією Донецької та Луганської областей. Вона виросла у Сєвєродонецьку, який українська армія звільнила у липні 2014 року, але околиці міста, як і раніше, потрапляють під обстріли. Переїхавши до Києва, Аліна зробила проєкт про передчасне дорослішання через війну.
Аліна Панасенко

Фотографка, навчалася у Школі концептуальної та артфотографії MYPH. Володарка «Скіфського оленя» — Гран-прі в національному конкурсі 2021 року на міжнародному кінофестивалі «Молодість».

— Мені було 13 років, коли розпочалася окупація. У «білому домі» постійно хаотично змінювалася влада. Деякі мої знайомі палили на подвір’ї українські прапори. Ми так часто ховалися у підвалах, що це стало буденністю. Запам’ятався лише один випадок: коли почалося бомбардування, втік мій кіт, за ним побігла я, а за мною мама. Повернувшись до підвалу, ми провели там години чотири. А коли вийшли надвір, то побачили розбомблену квартиру нагорі дев’ятиповерхівки поряд.

Події 2014 року і сьогоднішні поєднує повна дезінформованість: люди хаотично дивляться новини та вірять незрозуміло кому.

У 2018 році я вступила до київського університету, щоб вивчати сценарну майстерність. І ще на першому курсі розпочала серію «Донбас у кольорах» — поїхала взимку додому та зняла Сєвєродонецьк на плівку. Фотографувала на жахливу «Смену», думала, що всі кадри зіпсовані, але в результаті вийшло те що треба. А після навчання у Сергія Мельниченка я зрозуміла, як правильно завершити проєкт. Так з’явився останній знімок, де потяг із заклеєними вікнами їде в нікуди.

Мені здається, події 2014 року і сьогоднішні поєднує повна дезінформованість: люди хаотично дивляться новини та вірять незрозуміло кому. Зараз я намагаюся переконати своїх батьків виїхати з Сєвєродонецька, але поки що безуспішно.

Мій проєкт називається «Донбас у кольорах», але ж фотографії чорно-білі. Він зроблений дитиною, яка зростала під час війни і яку позбавили дитинства. Таким чином я хочу донести просту думку — що війна це страшно. Зараз мені 21 рік, але в мене досі починаються панічні атаки від звуків салютів або петард, що вибухають.

«Для мене все почалося з цієї школи. У момент, коли нас негайно відпустили з уроків, зрозуміла. А потім замість того, щоб здати воду у сховище, купуєш собі булочку або пепсі. А потім якісь люди. Багато людей у формі. І багато чуток про людей у формі. П. казав, що треба остерігатися. А потім дуже голосно та близько. І вібрує, і кіт тікає надвір, коли мама кличе до підвалу. І ти за котом. А потім разом ховаєтесь. А потім дірки у будинках, схожі на бублики. А потім ти ненавидиш петарди та салюти. І любиш маму, тата і кота».

Нове та Найкраще

216

37

294
246

Більше матеріалів