Автор літературного каналу «Армен і Федір»: «Якщо розбиратися в біографії письменників, ні в чому звинуватити буде тільки Гомера»

Філолог і перекладач Армен Захарян заробляв тим, що писав про пиво, а у вільний час читав Джойса і Гомера. Три роки тому він вирішив поділитися з публікою своїми спостереженнями з приводу прочитаного — так і з’явився «Армен і Федір», ютуб-канал «про літературу, яка відмовляється вмирати». Півтора року випуски слухали по кілька сотень людей, але сьогодні підписників у каналу вже більше 80 тисяч.

На початку року на «Армені і Федорі» стартував проєкт, присвячений одній з найскладніших книг в історії світової літератури — «Уліссу» Джеймса Джойса. Вісімнадцять тижнів поспіль Захарян буде розбирати глави роману, пояснюючи читачам сенс твору.

Кореспондент Bird in Flight поговорив з Арменом про недооцінених і переоцінених письменників минулого, про геніальні книги і про те, чому фашистські погляди Кнута Гамсуна не повинні впливати на сприйняття його текстів.

Почну з питання, яке хвилює всіх, хто дивиться канал «Армен і Федір». Федір існує?

Я не буду відповідати.

Чому? Секретність — частина маркетингової стратегії?

Ніякої маркетингової стратегії у нас немає. Історія з Федором спочатку здавалася грою: мене питали, чи існує він, я уникав відповіді. Але ми не думали, що багато хто всерйоз буде намагатися розгадати загадку, і вже точно не думали, що вона так затягнеться. Усе сталося поза нашою волею, і тепер ми змушені продовжувати цю історію.

Тоді розкажіть, коли і як народилася ідея «Армена і Федора».

У якийсь момент я прочитав «Одіссею» Гомера і записав свої коментарі, аналіз, замітки до неї. Вийшов тридцятисторінковий документ, який я, як і всі інші документи, пов’язані з книгами, написав для себе. Потім з’явилася логічна ідея спробувати перетворити написане на канал або подкаст. Я жив з нею досить довго, вона кілька разів перероджувалася. Мені потрібно було тільки знайти правильну форму, щоб її реалізувати. У 2018 році ми запустили канал.

Судячи зі статистики, року півтора у вас було не дуже багато підписників. Що допомагало не занепадати духом?

«Не дуже багато» — це м’яко сказано. Коли ми виклали близько десятка відео, я написав, що буду продовжувати займатися каналом, якщо протягом пів року ми досягнемо позначки у триста підписників. Тоді каналу був рік. Тобто в той момент моєю метою було триста підписників. Були випуски, в які я вкладав багато роботи, а вони за пів року могли набирати 100-200 переглядів. Це сильно демотивувало.

У Семюела Беккета в романі «Мерфі» є уривок, який я дуже люблю. «„Я є те, що я роблю“, — сказала Селія. „Ні, ти робиш те, що ти є“, — сказав Мерфі». Ось у мене так само: я роблю те, що я є.

Сьогодні канал «Армен і Федір» — ваша основна робота?

Уже так. Протягом року я поступово скорочував кількість проєктів, якими займався, все більше часу присвячуючи каналу: я писав тексти на пивну тематику, тому що тривалий час захоплювався крафтовим пивом. Я був одним із перших людей в Росії, які отримали такий кумедний диплом пивного сомельє.

Скільки людей працює над випусками?

Нещодавно у нас з’явився звукорежисер Саша Начитов, і є Поліна, яка допомагає нам з обкладинками для проєкту про Джойса. Загалом, є люди, які працюють з певним проєктом, але постійні — ми з Федором і звукорежисер.

А чим займається Федір?

В «Одіссеї» є епізод, коли Одіссей зі своїми супутниками пливе повз сирен. Одіссей дуже хоче послухати їхній спів, але він знає, що будь-яка людина, що зробить це, відправиться на камені і розіб’ється. Тому просить прив’язати себе до щогли, щоб вони пропливли повз сирен, а він би міг їх послухати і не загинути. Так ось, Федір — людина, яка прив’язує мене до щогли, щоб я міг послухати сирен, і робить так, щоб ми не загинули.

Тобто Федір — редактор?

Скажімо так: у журналах є випусковий редактор, а Федір — редактор, який скеровує.

Коли дивишся ваші відео, не можна не звернути увагу на вашу бездоганну російську мову. Де ви навчилися так говорити?

Я випускник філфаку РУДН. Але навчився так говорити не там.

Є автори, які пишуть під натхненням. У них текст ллється потоком. А є, наприклад, Маркес і Джойс, які могли пів дня присвятити одному абзацу. Я намагаюся наслідувати їхню стилістичну досконалість. Тобто я не просто відкриваю рот, а з нього ллється ця філологічна пісня. Працюючи над текстом, я з величезним задоволенням добираю слова так, щоб вони звучали гармонійно. Мені подобається пропрацьовувати це.

Є автори, які пишуть під натхненням. У них текст ллється потоком. А є Маркес і Джойс, які могли пів дня присвятити одному абзацу. Я намагаюся наслідувати стилістику останніх.

Ви запустили флешмоб з читання «Улісса» Джойса. У порівнянні з ним інші флешмоби в мережі здаються дитячими забавками. Чому «Улісс»?

Моє захоплення Джойсом почалося не так з «Улісса», як з «Поминок за Фіннеганом». Я зацікавився проблемами перекладу цього твору (мене взагалі цікавить тема художніх перекладів), познайомився з перекладачем «Поминок» сербською, і Джойс почав усе більше мене цікавити. У якийсь момент мені захотілося закрити той провал, який, як мені здається, існує між російськомовною аудиторією та «Уліссом». Ця книга була практично невідома широкому загалу, і не тільки тому, що вона складна. Групу перекладачів, які працювали над нею, репресували, не давши закінчити переклад. Потім за книгу взявся Хінкіс, а за ним Хоружий.

Ідея такого глибокого занурення в цей твір очевидна: це цікавий виклик, тому що я не знаю, про який ще роман можна говорити 20 тижнів поспіль. В «Уліссі» Джойс грає з формою і стилістикою, щось змінюючи у своїй прозі в кожному розділі. По суті, наш проєкт — розмова про 18 різних книг. Про цей твір завжди цікаво говорити, він налаштовує на глибоке занурення.

Ви самі скільки разів читали «Улісса»?

Чотири рази. Один раз в оригіналі.

За що візьметеся, коли закінчите проєкт про роман Джойса?

Ми обов’язково зробимо випуск про 10 найкращих рядків в російській літературі, тому що його дуже просять. Також зробимо випуск про Платонова.

Якщо ви маєте на увазі глобальні цілі, то мені нічого вам відповісти. В іспанській мові є вираз, який можна перекласти так: «І навколо все таке ж і все не таке». Мені здається, що після проєкту Joyce усе буде таке, але трохи не таке. Я поки не уявляю, як наш канал житиме без цього проєкту. Звичайно, є ідеї з приводу якихось інших великих читань. Підписники говорять про «Нескінченний жарт», я сам періодично згадую «Веселку тяжіння». Але майбутнє поки що зона невизначеності.

Ви для себе пишете кілька десятків сторінок про вподобану книгу, але якось сказали, що не вважаєте себе літературним критиком. Хто ж ви?

Одвічне питання XX століття.

Останнім часом мене нерідко просять дати рецензію на книгу, але я відмовляю: я не встигаю читати сучасну літературу. Літературні критики прочитують стос книг, де серед посередніх текстів трапляються алмази. Мені цікаво витрачати свій час на літературу, яка гарантовано обіцяє деяке набуття, тому мене захоплює література минулого.

Мені цікаво витрачати свій час на літературу, яка гарантовано обіцяє деяке набуття.

Є думка, що література відмирає, місце романів посідають серіали. Ви згодні з цим?

Це питання пов’язане зі становищем сучасної літератури. І, чесно кажучи, боюся, я не та людина, яка зможе відповісти на нього. Зате я знаю, що літературі, про яку ми говоримо на «Армені і Федорі», нічого не загрожує.

Сто років тому «Улісса» часто вихваляли тільки тому, що цю книгу треба було підтримати, — адже вона порушувала дуже багато положень того часу. Але зараз цей роман не потребує читачів, а навпаки: ми потребуємо його. Ми помремо раніше, ніж така література.

А чи є письменники, про яких ви б не стали говорити?

Серед наших сучасників є невдалі Гемінґвеї, а в часі, про який я розповідаю на каналі, таких авторів немає.

Сьогодні багато хто намагається переосмислити твір виходячи з морально-етичних якостей автора. Я вважаю, що автор і його текст існують незалежно один від одного і що текст не належить автору.

Коли я робив випуск за «Уліссом», у коментарях хтось писав: «Не смійте цитувати Паунда. Він фашист і звиродніла людина». Дійсно, американський поет Езра Паунд захопився фашистськими ідеями і вів у фашистській Італії радіопередачу, що прославляла Муссоліні. На жаль, для більшості людей факт, що Паунд за часів Муссоліні підтримував його, впливає на те, що він писав у 1920-х у листах Джойсу, коли видавав його роман. Мені здається, що ці речі взагалі ніяк не пов’язані. Твори Паунда не мають відношення до його диких поглядів. І те, що Кнут Гамсун радів успіхам нацистської Німеччини, не повинно відбирати у нас його прекрасні тексти. Текст не повинен зводитися до особистості людини.

Те, що Кнут Гамсун радів успіхам нацистської Німеччини, не повинно відбирати у нас його прекрасні тексти.

Тому я не люблю біографічний метод вивчення літератури. Адже якщо ми будемо гарненько розбиратися в біографії великих письменників, то виявиться, що половина (якщо не всі) російських класиків — антисеміти. І з тих, кого ні в чому буде звинуватити, у нас залишиться тільки Гомер. Та й то лише тому, що ми не знаємо, чи існував він.

Тобто якби Чарльз Менсон написав хорошу книгу, ви б зробили випуск про неї?

Складне питання. Але мені здається, дистанція допомагає абстрагуватися від контексту і поглядів.

Одна історія, коли сучасного письменника позбавляють премії за якісь злочини, зовсім інша — коли ми засуджуємо за погляди письменника, який жив сто років тому в зовсім іншому історичному контексті. Погляди, яких, можливо, дотримувалися 85% його сучасників. Ось що мені не подобається. Тому якщо текст геніальний, мені було б цікаво про нього говорити.

Що для вас «геніальна книга»?

Сомерсет Моем вважав, що хороша розповідь — це історія, яку ти можеш переказати попутникам у курильні на кораблі. Так ось: мені подобаються книги, які не можна переказати попутникам на кораблі. Ти не можеш переказати «Годо» Семюеля Беккета, тому що там на три сторінки йде опис, як герой підійшов від комода до столу, від столу до вікна, від вікна до ліжка, від ліжка до комода, від комода до столу. Те, як автор вибудовує композицію цього опису, як він доповнює її повторами, внутрішніми римами й абсурдом, викликає у тебе повний захват. Для мене література — це перш за все мова, стиль, форма.

Ви якось назвали Константіноса Кавафіса найбільш недооціненим поетом свого часу. А як щодо переоцінених авторів?

Константінос Кавафіс був недооцінений за життя, потім його вірші стали відомі.

Повертаючись до вашого запитання. Я думаю, що в різних культурах і країнах це будуть різні люди. Скажімо, в російськомовному ареалі мені видається, що дуже переоцінений Джек Лондон. На Заході багато хто не розуміє, чому росіяни називають Лондона великим, адже для них він — незначна фігура.

На Заході багато хто не розуміє, чому росіяни називають Джека Лондона великим, адже для них він — незначна фігура.

З приводу російських письменників — складно сказати. Можливо, Горький. Адже радянська влада створювала невеликий культ Горького.

Про яку книгу ви напевно не станете розповідати на каналі?

Швидше за все, це буде що-небудь з розряду «Майстра і Маргарити» або «Злочину і кари», тому що є дуже хороші лекції та цілі книги, присвячені цим творам. А я засмучуюся, коли стикаюся з тим, що все цікаве, що мені хотілося сказати про твір, уже написано. Періодично я відмовляюся від ідеї робити що-небудь про якусь книгу просто тому, що не скажу нічого нового.

Така історія сталася почасти з «Запрошенням на страту». Я намагався зібрати воєдино різні точки зору, можливо показати якісь власні ідеї, але в цілому випуск вийшов вторинним — не повторюватися було складно. Тому мені простіше робити передачі про книжки не російською мовою: про них написано менше, і щоб грамотно поговорити про твір, тобі не потрібно занурювати слухачів в об’ємний контекст.

Остання книга, яка вас вразила?

«Убити Бобрикіна» Олександри Ніколаєнко. Це дуже зворушлива і щира історія. Мені сподобалася ритміка цієї прози. І нехай багато хто вважає, що «Убити Бобрикіна» зроблена під Шишкіна або Соколова і що ці автори впоралися зі своїм завданням краще, але, наскільки я знаю, Олександра Ніколаєнко набагато молодша, а отже, у неї є можливість у майбутньому зробити книгу ще краще.

З зарубіжної літератури — книги португальського поета Фернандо Пессоа. Я давно хотів почитати його і нарешті знайшов час, щоб детально ознайомитися з творчістю поета. Сподіваюся, рано чи пізно ми розповімо про нього в нашому подкасті.

Є шанс, що на «Армені і Федорі» вийде випуск, присвячений українській літературі?

Я добре ставлюся до української літератури, але, на жаль, знаю її досить погано. Мене періодично цікавлять регіональні явища, але все ж мені цікавіші явища, що стали глобальними.

Якщо я успішно вивчу польську і у мене буде російська, сербська, польська, то, можливо, я зможу читати українську поезію в оригіналі. Але читати прозу без спеціального вивчення мови буде складно.