Репортаж

Тисячі харків’ян жили в метро три місяці, і фотограф Павло Дорогой з ними. Він розповів, як підземка стала для них домом

Харківське метро на три місяці стало домом для тисяч людей — з 24 лютого до 24 травня його використовували як бомбосховище. Наразі підземка знову працює в режимі перевезень, хоча городяни, як і раніше, можуть ховатися там від обстрілів. Проте місця для ночівлі на платформах розібрали. Фотограф Павло Дорогой теж жив у метро та навіть зняв про нього фільм. Він розповів Bird in Flight, як було влаштоване це підземне місто.

Фотограф Павло Дорогой знімав харківське метро з 4 березня до 24 травня, доки не запрацювали перевезення. За цей час він відвідав майже всі станції, але найбільше часу провів ночуючи на пероні «Армійської» — понад десять днів. Його батько прожив на цій станції три місяці. Там же Павло зняв документальну короткометражку, що перемогла на фестивалі Docudays UA у програмі Civil Pitch 2.0. Наприкінці травня тих, хто жив у метро, ​​попросили зібрати речі та залишити станції. Зробити це багатьом виявилося морально важко.

Павло Дорогой

Фотограф, режисер. Вивчав документальну фотографію та фотожурналістику у школі сучасної фотографії «Докдокдок» у Санкт-Петербурзі.

— На «Армійській» я знайшов друзів, із якими спілкуюся досі. Пам’ятаю, у перші дні на платформах залишалися лише вузькі проходи між людьми: ніхто не лежав, бо не вистачало місця, можна було лише сидіти. Гадаю, тоді на «Армійській» жило близько 1,5 тисячі осіб. До середини березня з них залишалася тільки третина.

Люди ночували і на перонах, і у вагонах — останні вважалися більш комфортними. Родини з дітьми селили у підсобних приміщеннях, бо вони тепліші й у них можна було закритися. Метро відчинялося о 6:00 і зачиняло свої двері спочатку о 18:00, а потім о 21:00.

Кілька десятків активістів одразу взяли на себе організаційні питання. Місцева влада передавала лише сухпайки, хліб та трохи молочних продуктів. Гарячою їжею тричі на день людей годували волонтери, причому за свої гроші. Паніки не було, бо у метро всі почувалися в безпеці. Хоча, звичайно, всі разом читали новини, плакали, ділилися новинами тих, хто залишився нагорі. До дітей навіть приходили вчителі проводити заняття.

Коли тільки спускався в метро, ​​першим кидалося у вічі, яке у всіх бліде обличчя через брак сонця. А через те, що підземка погано провітрювалася, усіх хилило в сон.

Першим кидалося у вічі, яке у всіх бліде обличчя через брак сонця.

Можливості нормально помитися не було, тому багато хто ходив додому. Можна було, звичайно, нагріти води і помитися в тазу, але для цього доводилося йти до вбиральні. Якщо на старих станціях є спільні туалети, якими одночасно може користуватися п’ять осіб, то на нових вони зовсім малі. Бували дні, коли в метро не було води зовсім, запах стояв страшний.

Люди швидко стали облаштовувати свої тимчасові притулки. На станції метро «Бекетова» я бачив торшер, а на інших — килими, ліжка та плазмові телевізори. У метро брали з собою тварин. Собаки гавкали, а коти іноді збігали в тунелі, але особливих проблем не доставляли.

Є така комп’ютерна гра Metro 2033 за романом Дмитра Глуховського, де люди живуть під землею, розводять там тварин, розбивають сади. Так ось усе це тоді видалося мені абсолютно реальним.

До середини березня нам дозволяли ходити тунелями, потім це можна було робити тільки разом зі співробітниками метрополітену. Дорога від «Історичного музею» до «Академіка Павлова» (між ними п’ять станцій) зайняла у мене близько двох годин. Не було щурів, було тихо та прохолодно. Наскільки близько ти до поверхні землі, можна було зрозуміти за температурою: що тепліше, то вище.

Люди виявилися не готові залишати станції. Якось у метро просто ввімкнули гучномовець та оголосили, що воно знову починає працювати в режимі перевезень. Мабуть, це найемоційніший день: усі були злі, засмучені, налякані. Поруч зі мною тоді знаходилася родина з однорічною дитиною — їм було куди повернутися, але жити під обстрілами важко.

Мер Харкова Ігор Терехов радить усім повертатися до квартир, а тих, у кого будинок зруйнований, за його словами, переселять до гуртожитку. До речі, сам Терехов, згідно з міськими чутками, досі живе у бункері. А зовсім нещодавно на станції метро «23 Серпня» впала ракета. За три місяці люди відвикли спати в темряві та на самоті. Мені здається, що у багатьох уже ПТСР, хоча ні з ким психологи не працювали. Їхати від людей, з якими спав пліч-о-пліч, було важко.

Нове та Найкраще

594

550

583
885

Більше матеріалів