Подивися на мою музику: Толкачов, Poly Chain, Koloah, Vani Vachi та Пруткін про свої та улюблені обкладинки альбомів
Якщо почати гуглити, кому належить трек, то куди б не привів пошук — на ютуб з кліпами музиканта, на його сторінку на SoundCloud, Bandcamp, Apple Music та інших стримінгах, — у першу чергу ми побачимо обкладинки треків і альбомів або аватарки, оформлення сторінок, тобто якесь візуальне відображення музики. Картинки вже давно потрібні не тільки для вінілу, касет або дисків, а й для соцмереж і діджитальних сторінок музиканта, і дуже часто над ними разом із дизайнерами та художниками працюють і самі артисти. Bird in Flight поговорив із музикантами, яких зустрів на освітньому кемпі для українських артистів Puma Mirage Camp, про тренди у візуалізації, хороші вітчизняні та зарубіжні приклади обкладинок, про культових дизайнерів і власний досвід перетворення звуків на картинку.
Електронний артист, відомий як Koloah, Voin Oruwu, Tropical Echobird; промоутер, саунд-продюсер і візуальний художник.
— Я завжди намагаюся брати участь у створенні обкладинок для своїх релізів, для мене це важливо. У 2012—2014 роках я навіть сам їх малював — виходило досить непогано, а головне, атмосферно. Просто мені здається, що людині, яка займається творчістю, не варто обмежувати себе чимось одним. При цьому у мене є дизайнер, з яким працюю вже багато років, але я ніколи не прошу його просто придумати щось під мою музику, — у мене завжди є чітке розуміння, що саме я хочу побачити на зображенні. І навіть якщо концепцію створив не я, можу підготувати до неї мудборд на 200 слайдів. У мене ж і сама музика народжується дуже візуально, тобто ще в момент створення треку я уявляю якісь конкретні образи.
У всіх моїх проєктах стилістика трохи відрізняється як у музиці, так і візуально: Voin Oruwu більш похмурий, Koloah може бути різним — як мінімалістичним, так і багатобарвним, Tropical Echobird — це взагалі щось третє.
Нові тренди в оформленні обкладинок з’являються постійно, і я не бачу нічого поганого в тому, що артисти їх підхоплюють. Я теж іноді використовую якісь навіть занадто очевидні речі в оформленні, але ж у всіх вони по-різному проявляються. Для мене електронна музика — це частина нового мистецтва, куди я також відношу діджитал-артистів, комп’ютерних аніматорів і художників по світлу. Це навіть буквально одне коло людей, в якому хтось комусь друг або колега, тому найцікавіші обкладинки зазвичай і виникають в андеграундному середовищі.
Я легко можу купити платівку тільки через те, що мені сподобалося зображення. У мене навіть є пару альбомів, які я раз послухав і думаю, що, у принципі, можна тільки дивитися на них. Мені дуже подобаються роботи Роджера Діна, обкладинки музиканта Oneohtrix Point Never, а з українського — те, що створював для своїх релізів лейбл Kvitnu.
Електронна продюсерка та діджейка, лайв-артистка і дизайнерка. Виступає під ім’ям Poly Chain.
— Музиканти, над чиїми обкладинками я працюю, зазвичай надсилають мені демозапис, розповідають про загальну концепцію альбому, іноді ще референс картинок прикладають, але можуть дати і вільну руку. Нещодавно мені не сподобалося, як моя робота виглядає на рендерах уже після того, як її затвердили і заплатили за неї. Довелося все переробити буквально за день, але тут як зазвичай — чим ближче дедлайн, тим швидше генеруються ідеї.
Я частіше сама собі роблю обкладинки, але, наприклад, для останньої касети її готував лейбл, тому що там усі самі дизайнери і мені дуже подобається їхній стиль. Коли ж я особисто працюю над зображенням, то у мене спочатку з’являється зібраний альбом і тільки потім обкладинка — для мене вона все ж другорядна.
Є вайт-лейбли, які й зовсім без обкладинок випускають платівки, чим і приваблюють. Тобто тобі потрібно заморочитися, щоб розібратися, хто і що на платівці. А є обкладинки, за якими ти одразу можеш вгадати, що там за музика буде. Наприклад, в італо-диско багато смішних, футуристичних обкладинок, в електро — можуть бути якісь роботи. А ось із техно взагалі незрозуміло: так, у лейбла «тріп» Ніни Кравіц дуже різнобарвні обкладинки, а у Толкачова, навпаки, дуже даркушні.
Зараз модним і доступним стало 3D, тому я все частіше бачу його на обкладинках, як, наприклад, у лейбла Kindergarten Records артистки Ma Sha Ru. Ще популярний плакатний стиль, тобто це якийсь жовтий фон із чорними літерами — тут важливіша типографіка, ніж сама ілюстрація. Також мені подобається, коли лейбли роблять спеціальні печатки, щоб проштампувати платівки, а потім цю ж печатку можна ставити на руку відвідувачам вечірки.
Улюбленими обкладинками можу назвати Convextion — 2845 і Lutto Lento — My Number One High / Take Me Down The Dunes. До речі, у Томаша, який створив останню, є свій лейбл з чарівним логотипом із дамою, яка нудьгує, і кльовими артворками. І ще мені подобається DVAR — Taai Liira. А з українських відзначу лейбл Mystictrax, у якого завжди дуже стильні обкладинки.
Електронний продюсер, діджей і фотограф.
— Колись я займався дизайном, тому зробити обкладинку у мене не викликає труднощів. Я люблю класичну, чорно-білу фотографію, знімаю на плівку і сам її проявляю. Для своїх обкладинок часто використовую якісь архівні знімки, які безпосередньо ніяк не пов’язані з музикою, але збігаються за настроєм. Хоча можу і спеціально для якогось альбому зняти щось конкретно.
Часто такі обкладинки стають відомими, потім я друкую ці фото і продаю. У мене є своя улюблена техніка друку — олійною фарбою на друкарських металевих пластинах, виходить навіть ближче до живопису або графіки, ніж до фото. Ці роботи можна тиражувати, але кожна матиме свою текстуру.
Фото на обкладинці моєї платівки Right Angle народжувалося двічі. Років дванадцять-тринадцять тому я ще жив у Дніпрі і приїхав до Києва погостювати. Ми з моїм другом Андрієм гуляли біля Київського водосховища і наткнулися там на бетонну стелу. Андрій забрався на неї, ліг, і я його сфотографував. Тобто це, звичайно, постановочний знімок, але незапланований. Я використав цю картинку для релізу років сім тому, а позаторік платівку вирішили перевипустити. Цього разу лейбл захотів створити повноформатний принт із картонною обкладинкою — раніше зображення було на прикладеній до вінілу картці. Те фото було зроблено на «Зеніт», і мені здалося, що воно вже недостатньо якісне для такого друку, тому я вирішив його перезняти. Пішов на те саме місце, взяв уже іншого приятеля, бо Андрій жив тоді в Харкові, і сфотографував його з того ж ракурсу.
Мене може зацікавити якась платівка своєю обкладинкою — їх же для цього і роблять. Хоча я горю саме за цим дідівським, чорно-білим стилем, якого зараз не так і багато. Та й не можна сказати, що він чимось кращий за сучасне мистецтво, просто це моє. І як на мене, техно — досить прагматична музика, яка не обов’язково вимагає складної візуалізації.
Класні обкладинки у Subsist Records, також у лейбла Mord. Українські не завжди так заморочуються з картинками, хоча лейбл Thousand Kisses Place за дизайном цікавий. До мого топ-3 обкладинок входять Brainbombs — Obey, Pixies — Trompe Le Monde та Terrence Dixon — From The Far Future.
Діджей, співзасновник лейблу Shukai, дизайнер.
— Напевне, у мене профдеформація, адже я дизайнер, але частіше за все музичні обкладинки здаються мені дуже банальними, навіть якщо вони класні. Кавер для мене — додатковий, допоміжний продукт, і платівку на стіну я навряд чи повішу, хоча обираю альбоми в тому числі і за обкладинкою.
Звичайно, є й геніальні речі, як Dark Side of the Moon. Її автор — фігура культова: це Сторм Торгерсон, який робив також обкладинки для Led Zeppelin, Muse, Blur і ще багато кому. За його роботами одразу видно, що він любитель колажу і що у дофотошопні часи він усе знімав наживо, з макетами. Ще одна ікона в цій галузі — Пітер Савіль, який створював обкладинки для лейбла Factory Records, робив їх для Joy Division, New Order та інших культових музикантів. Ще мені подобається лейбл Junior Boy’s Own і його перші обкладинки для ейсид-хаусу. Звичайно, дуже круті обкладинки у Грейс Джонс. Також раджу звернути увагу на Пола Ніколсона, який придумав логотип Афекса Твіна, всі його роботи — дуже в дусі часу.
З українців можу назвати Сашу Тессіо, який завжди робить обкладинки у своєму стилі, навіть коли малює їх для інших музикантів. З лейблів — Kvitnu, який цілісно підходив до створення обкладинок. У них була складна психоделічна графіка, впізнаваний стиль. Хоча впізнаваний стиль також у ONUKA, у Дорна; просто в кожному жанрі є своя естетика. У рейв-музики, наприклад, завжди були якісь кольорові конверти, а раніше техно і хардкор швидше обходилися взагалі без дизайну, зате все було дуже DIY.
Не в масовій музиці обкладинка завжди була частіше технічною, простою з текстом. У відомої «Мелодії», наприклад, є як обкладинки з фотографіями музикантів, так і з якимись ніби випадковими знімками, на зразок фото Ісаакіївського собору, або просто паттернами.
За обкладинки Shukai у нашій команді більше відповідає Діма Ніколаєнко, однак ми всі, звичайно, радимося. Але нам і не доводиться особливо нічого вигадувати, зазвичай відштовхуємося від того, які саме зображення є в нашому розпорядженні, адже йдеться про архівні матеріали.
Діджейка Vani Vachi, дизайнерка.
— З одного боку, діджиталізація, нові програми спростили життя музикантів, з іншого — тепер артисту часто доводиться робити все, тобто не тільки писати музику, але і випускати її, готувати обкладинки.
У мене є маса варіантів для обкладинки свого неіснуючого першого релізу, але для початку хочу спробувати робити аудіовізуальний лайв, тобто на виступі поєднувати музику з відео. При цьому я малюю обкладинки, афіші для інших. Наприклад, рік тому я робила обкладинку для музиканта з Берліна Dj Nephil. Він скинув мені свої треки, дав невеликі ввідні та запропонував самій уявити, що за зображення це могло б бути. Оскільки «Нефіл» — це з міфології ацтеків, я знайшла зображення відповідної статуетки і стала з ним працювати так, щоб у результаті картинка ілюструвала і саму музику.
Звичайно, є певні тренди в дизайні обкладинок: наприклад, свого часу були популярні дуже яскраві, неонові кольори, потім градієнти, дивна типографіка, за нею глітч, потім 3D. Зараз чомусь багато обкладинок стали робити так, що вони виглядають як мерч метал-гуртів 80-х, причому навіть ті музиканти, які максимально далекі від цього жанру. Тренди постійно змінюються, і, на жаль, в Україні їх швидше підхоплюють, а не задають. Хоча нескінченна циркуляція референсів і запозичення існують повсюдно — навіть у тому ж Берліні, який зазвичай наводять як приклад.
При цьому є певні тренди і всередині жанрів. Скажімо, якщо це EBM, то на обкладинці найчастіше буде два кольори, наприклад яскравий червоний з чорним грубим зображенням. Якщо ембієнт, то може бути багато 3D-візуалізації, кібер-естетика. А якщо це якась попсова співачка, то, швидше за все, на обкладинці буде красива вона ж.
Я стежу за артисткою Граймс, у якої мало того що дуже цікава музика, так ще і крута візуальна естетика. Вона простежується абсолютно в усьому — починаючи з того, як виконавиця одягається і які селфі постить, і закінчуючи кліпами і обкладинками. Також візуально круті лейбли Lunacy та Soil, артист Mykki Blanko, вечірки Herrensauna. З українських електронних лейблів мені подобаються кияни Biorhythm — їхня візуальна естетика, пов’язана з природою, відмінно поєднується з ембієнтом. Можу відзначити Shukai, Nechto та Rhythm Buro.