Світ

Крим знято: Перший фронтовий фотограф

Коли твій дідусь — банкір, тато — член британського парламенту, а ти — випускник Оксфорду у вікторіанські часи, твоє майбутнє виглядає досить передбачуваним. Але Роджер Фентон не шукав легких шляхів: він сконструював пересувну фотолабораторію, поїхав на Кримську війну та увійшов в історію як перший військовий фотокореспондент.

Знімки Кремля та королеви

Роджер Фентон народився 28 березня 1819 року у дуже багатодітній сім’ї (він був четвертим із сімох дітей від першого шлюбу Фентона-старшого, а в наступному шлюбі народилося ще десять). Його дід — великий промисловець і банкір, батько — член британського парламенту. У 19 років Роджер вступає до Оксфордського університету і довго не може визначитися із покликанням, вивчаючи то живопис, то юриспруденцію. Але в 1851-му на Всесвітній промисловій виставці в Лондоні Фентон відкриває для себе фотографію і одразу розуміє: ось чим він хоче займатися по-справжньому. Після виставки чоловік їде до Парижа, щоб вивчити нові техніки проявлення і винайдений Гюставом ле Гре процес восіння паперу.

Цікаво, що перші знімки Фентона (принаймні перші з тих, що були представлені широкому загалу і дійшли до наших днів) зроблені в Києві. Туди його у 1852 році запросив друг — інженер Чарльз Віньйоль, який на той час будував ланцюговий міст через Дніпро. У Києві Фентон документує всі етапи зведення мосту, фотографує Андріївську церкву та види Подолу; у Москві, куди він подався потім, фіксує будівництво храму Христа Спасителя і робить перші в історії світлини Кремля; у Петербурзі знімає щойно побудований і ще не освячений Ісаакіївський собор.

Принц Альфред. Фото: National Media Museum
Фото: Gilman Collection, Gift of The Howard Gilman Foundation, 2005
Кремль, 1852 рік. Фото: Gilman Collection, Museum Purchase, 2005
Королівські діти, 1854 рік. Фото: Gift of Paul F. Walter, 2009
Перші знімки Фентона зроблені у Києві.

У 1853-му, повернувшись до Лондона, Фентон відкриває фотографічне товариство, робить перші знімки королеви Вікторії та стає особистим фотографом ясновельможної родини. Але прославить його не це, а репортаж із Кримської війни, який закріпив за ним статус першого в історії воєнного фотокореспондента.

Власне кажучи, на Кримській війні Фентон не був ні першим, ні єдиним фотографом. Але саме йому спало на думку не обмежуватися портретами генералів і постановочними знімками з безпечної відстані: Фентон провів на фронті кілька місяців, увесь час був у гущі подій, на ходу винаходив нові техніки зйомки, зламав кілька ребер, перехворів на холеру і повернувся з повноцінним фотопроєктом Кримської війни. Тож слава піонера репортажної фотографії дісталася йому цілком заслужено.

Собор Або, Кембридж. Фото: Gilman Collection, Gift of The Howard Gilman Foundation, 2005
Фото: Gilman Collection, Purchase, Harriette та Noel Levine Gift, 2005
Одаліска. Фото: The Rubel Collection, Purchase, Lila Acheson Wallace, Anonymous, Joyce and Robert Menschel, Jennifer and Joseph Duke, and Ann Tenenbaum and Thomas H. Lee Gifts, 1997

Вікторіанська пропаганда

Отже, 8 березня 1855 року Фентон прибув до Балаклави як офіційний військовий фотограф — з п’ятьма камерами, 700 скляними пластинами, набором хімікатів і двома асистентами. Відрядження, яке ініціював принц Альберт, а фінансувало видавництво «Егню та сини», мало цілком конкретну пропагандистську мету. Британська громадськість не схвалювала цієї війни і шкодувала, що країна у неї вплуталася; похмурі нотатки з фронту кореспондента The Times Вільяма Рассела ще сильніше підігрівали невдоволення. Репортаж Фентона мав створити «позитивний образ війни».

Фентон як міг прагнув поєднати це завдання зі своїм переконанням, що фотографія повинна говорити правду. Його знімки не постановка, він фіксує повсякденне життя солдатів та офіцерів, знімає табірні стоянки, окопи й батареї. Але всі ті жахливі сцени, які він описує в посланнях додому, — гори гниючих кінських трупів, пограбування та пияцтво в союзних військах, розграбовані мародерами села, а головне, тисячі тіл загиблих — не потрапили у його об’єктив. На 350 знімках Фентона з Кримської війни взагалі немає вбитих та поранених, через що кампанія уявляється заміським пікніком літнього дня. Цілком імовірно, що фотографу було дано пряму заборону знімати вбитих (зрештою, у США така заборона діяла ще під час Другої світової).

Гори гниючих кінських трупів, пограбування та пияцтво в союзних військах, розграбовані мародерами села, а головне, тисячі тіл загиблих не потрапили у його об’єктив.
Балаклава, 1855 рік. Фото: Gilman Collection, Purchase, Joseph M. Cohen Gift, 2005
Зуав, 2-й батальйон, 1855 рік. Фото: Purchase, Alfred Stieglitz Society Gifts, 2015

Крім моральних труднощів існували технічні. Мокроколодіонний процес вимагав витримки від 3 до 10 секунд, а після того як зроблено кадр, потрібно було майже одразу проявити пластину, поки колодій на ній не висох. Процес виглядав так: фотограф встановлював камеру, йшов до темної кімнати занурити пластину в розчин, знову біг до камери, витримував експозицію і мчав назад до фотолабораторії проявляти.

Зйомка репортажів з фронту вимагала від фотографа мобільності — а про яку мобільність можна говорити, якщо ти прив’язаний до темної кімнати? Але Фентон був готовий до цієї проблеми. Ще в Англії він сам сконструював мобільну лабораторію, яка була переобладнана з колишнього фургона виноторговця. Усередині фотограф розмістив безліч складних конструкцій, завдяки яким приміщення перетворювалося то на темну кімнату, то на спальню, то на кухню. Деякі незручності все ж таки залишалися: коні постійно лякалися пострілів, а солдати обох армій часто приймали дивну споруду за нову зброю. Проте тепер можна було знімати прямо на передовий. Щоправда, довга витримка все одно не дозволяла робити якісні фотографії битв (і взагалі будь-яких об’єктів, що швидко рухаються) — ще й тому в архіві Фентона таких кадрів майже немає.

Війна та мир

Знімки Фентон двічі на тиждень відправляє до Лондона морською поштою — разом із листами дружині, де він у барвах розповідає про те, що відбувається навколо. Ось цей написаний у день приїзду до Балаклави: «Прийшов офіцер з останніми звістками (наскільки вони достовірні, ти до того часу, як отримаєш листа, знатимеш краще за мене зараз): російський імператор помер від апоплексичного удару — новина прийшла електричним телеграфом із Відня. На борту всі почали обговорювати, що за цим піде.

Росіян я ще не бачив, але біля церкви на пагорбі прямо на землі сиділи люди, які уважно за нами спостерігали; мені сказали, що це росіяни. Кажуть, люди в місті не вірять у смерть імператора. Усі відчувають скрутність у новинах».

Днем пізніше: «Усі харчуються чутками. Учора казали, що імператор помер від апоплексії, сьогодні вранці — що від плевриту, надвечір це вже була імператриця».

Рослинська капела, Шотландія, 1856 рік. Фото: Gilman Collection, Purchase, The Horace W. Goldsmith Foundation Gift, через Joyce and Robert Menschel, 2005
Близько 1856 року. Фото: The Rubel Collection, Purchase, Anonymous Gift, Curator's Discretionary Grant від The Judith Rothschild Foundation, і Thomas Walther Gift, 1997
Автопортрет, 1852 рік. Фото: Gilman Collection, Purchase, Harriette та Noel Levine Gift, 2005
Лагві (річка в Уельсі), 1857 рік. Фото: Purchase, Louis V. Bell Fund and Mrs. Jackson Burke Gift, 1988
«Учора казали, що імператор помер від апоплексії, сьогодні вранці — що від плевриту, надвечір це вже була імператриця».

28 березня фотограф скаржиться: «Робота просувається повільно. Усе вимагає неможливої ​​праці, багато знімків зіпсовані через пил і спеку, ще більше — через юрби людей, які снують туди-сюди. Боюся, що доведеться повернутися пізніше, ніж я розраховував».

5 квітня: «Усі відволікають мене, вимагаючи портрета, щоб надіслати додому. Якби я вирішив слухати їх усіх і робити всім портрети, я не повернувся б додому і до Різдва й, можливо, став би багатим, але я користуюся будь-яким випадком, щоб потрапити на фронт. Я був там уже двічі: придивлявся краєвиди». Через три тижні: «Мені дуже докучає необхідність робити портрети, хто б міг подумати, що саме це виявиться тут головною перешкодою роботі».

«Якби я вирішив робити всім портрети, я не повернувся б додому і до Різдва й, можливо, став би багатий».

У липні Роджер приїздить назад до Лондона, де незабаром відкривається виставка його кримських фотографій. Захід викликає величезний інтерес: більшість лондонців до Фентона не тільки ніколи не бачили лінії фронту, але навіть не знали в обличчя своїх та союзних командувачів.

Проте популярність не йшла у комплекті з комерційним успіхом. На той час фотографія взагалі була неприбутковою справою; що вже говорити про знімки з військової ескапади, про яку суспільство мріяло швидше забути? Ще кілька років Фентон не залишав улюбленої професії, талановито знімаючи міські пейзажі, портрети та натюрморти, але у 1861-му був змушений повернутися до юриспруденції. Упродовж семи років свого життя, що залишилися, фотографією він не займався.

Нове та Найкраще

493

506

535
820

Більше матеріалів