Ковід урятував: Історія іспанського містечка, яке не зникло тільки завдяки пандемії

До початку пандемії у Госолі проживало всього 140 осіб, а місцеву школу відвідувало лише п’ятеро учнів. Але вимираючі поселення — повсюдна проблема для Іспанії: за інформацією The Guardian, у 2019 році дев’ять із десяти маленьких іспанських містечок і сіл зіткнулися зі зменшенням чисельності жителів. Сьогодні 90% населення Іспанії зосереджено на 30% території країни, інші ж землі пустують. А причина тому — відсутність перспектив для молоді, яка змушена переїжджати до великих міст.

Такі поселення, як Госоль, називають «порожньою Іспанією» — цей термін у 2013 році вперше використав іспанський журналіст і письменник Серхіо дель Моліно в однойменній книзі. «Є дві Іспанії: міська європейська і внутрішня безлюдна Іспанія, — говорить дель Моліно. — Зв’язок між ними був і залишається складним. Часто вони здаються одна одній чужими. І все ж міську Іспанію неможливо зрозуміти без порожнечі».

Луїс Бунюель у своєму фільмі «Золоте століття», письменник Асорін в есе «Кастильська душа» і Педро Альмодовар у картині «Повернення» зображували «порожню Іспанію». «Політики відвідують її під час виборчих кампаній і забувають, тільки-но приходять до влади. Сюди приїздять городяни, які мріють про просте життя. А ті, хто тут живуть, їдуть до Мадрида, щоб прокричати про те, що вони існують», — зазначає дель Моліно.

У березні 2019 року від 50 до 100 тисяч іспанців із віддалених регіонів вийшли на вулиці Мадрида, протестуючи проти відсутності інфраструктури у своєму місті. У медіа рух став відомий як «повстання порожньої Іспанії».

У Госолі Пабло Пікассо написав значну частину картин свого «рожевого періоду». Тоді у місті ще було близько 750 жителів.

Зникнення Госоля могло стати особливо болючим для іспанців, адже у міста багата історія: у 1906 році тут, у старовинному замку XI століття, жив Пабло Пікассо. У Госолі художник написав значну частину картин свого «рожевого періоду». Тоді у місті ще було близько 750 жителів.

Городяни намагалися боротися із занепадом за допомогою піару, але успіху ці спроби не приносили. Мер виступав по телебаченню, закликаючи переїжджати до Госоля, щоб місто не зникло з мапи. Ці слова переконали багатьох вирушити туди, щоб помилуватися місцевими краєвидами, але мало хто зважився на переїзд.

У липні минулого року історик медицини та етнограф Антон Еркорека опублікував статтю про «безпечні села», або «села-притулки», які не постраждали від іспанського грипу у 1918—1919 роках, хоча знаходилися в осередку епідемії. Усі вони мали спільні риси: були дуже маленькими, не більше декількох сотень жителів; розташовувалися в гірських районах з дуже поганою транспортною інфраструктурою; були здатні задовольнити свої основні харчові потреби. При цьому жителі розуміли проблему епідемії та свідомо ізолювали себе від навколишніх сіл.

У Госоля були всі шанси стати одним із таких притулків з початком пандемії сто років по тому. У 2020-му великі міста втратили свої переваги: ​​робота перейшла в онлайн, а соціальне життя змінилося зум-вечірками. З’явився навіть термін «зум-міста» — невеликі мальовничі населені пункти, до яких приїздять жителі великих міст, щоб працювати віддалено. Госоль зміг запропонувати представникам іспанського середнього класу такі умови.

Коли торік Іспанією почав поширюватися коронавірус, у країні сталася чергова економічна криза. Попередня така припала на 2008-й — і викликала останній масовий приплив жителів до міст.

Габріела Кальварія тримала бар у Кастельдефельсі — заклад вимушено припинив роботу з початком пандемії. Якось жінка проїжджала Госоль і, розговорившись із місцевими, дізналася, що 90-річний власник продуктового магазину хоче закрити бізнес. Габріела якраз перебувала в пошуку нового джерела доходу і незабаром з двома дітьми перебралася до Госоля, де стала новою власницею магазину.

Завдяки дітям Габріели та інших іспанців, які приїхали до цього містечка, у школі вже 16 учнів, а розмови про зникнення Госоля припинилися хоча б тимчасово. Марія Отеро, веб-дизайнерка, переїхала сюди разом із чоловіком і трьома дітьми з Барселони. Як пише журналіст The New York Times, «в її голосі відчувається нотка жалю, коли вона думає про завершення пандемії та про тиск, який змусить її повернутися до Барселони».

Утім, можливо, Отеро і не доведеться повертатися. Історія Госоля є частиною більш широкого тренду: аналітики прогнозують, що в багатьох випадках масовий перехід на віддалену роботу, який став можливий завдяки карантину, сильно вдарить по великих містах, але натомість допоможе розвинути менші. За словами журналіста Дерека Томпсона, «наступна Кремнієва долина — ніде».

У CША багато городян також стали переїжджати до сіл на початку пандемії, проте тільки на час карантину. Невідомо, як після його закінчення складеться доля Госоля, але сьогодні можна впевнено говорити про те, що ковід урятував це місто.

Фото: Antoni Agelet / Biosphoto / Biosphoto via AFP