Мистецтво псувати: Хто малював на відомих картинах і що за це було

«Завоювання» Пікассо

У червні 2012-го Уріель Ландерос, 22-річний хлопець, намалював матадора, який вбиває бика, на картині Пабло Пікассо «Жінка в червоному кріслі». Виставка проходила в американському Х’юстоні, де зберігається полотно. Ландерос незворушно дістав трафарет, балончик з фарбою і залишив малюнок просто посередині полотна, а поруч із ним — напис Conquista («Завоювання»).

Те, що сталося, зняв на відео відвідувач виставки, але Ландеросу вдалося втекти від поліції. Він переховувався кілька місяців, а потім добровільно здався владі. Хоча в нечисленних інтерв’ю Ландерос каже, що ніколи не шкодував про зроблене, покарання виявилося набагато суворішим, ніж він очікував: у травні 2013-го чоловік був засуджений до двох років позбавлення волі. «Я гадав, що мене кинуть до СІЗО місяців на шість… А не посадять до в’язниці на два роки», — сказав він газеті Х’юстона.

У той час Ладерос, мексиканець за походженням, належав до руху Occupy, члени якого виступали проти економічної нерівності. В інтерв’ю він розповів, що саме картини Пабло Пікассо і Сальвадора Далі допомогли йому зрозуміти, що головне в мистецтві: не техніка і малюнок, а повідомлення.

Ландерос пробув у в’язниці рік і вісім місяців. Зараз він — вільний художник, фотограф і активіст. Для своєї акції Уріель довго шукав спосіб, в якому філософія Occupy поєднувалася б з його мексиканським корінням. Урешті-решт він зупинився на зображенні бика і матадора, яке використовує у своїх роботах досі. У коментарі Bird in Flight художник сказав, що його дії у 2012 році були висловлюванням проти расизму, колоніалізму та імперіалізму, а також «нового світового порядку». А також повідомив, що найближчим часом збирається провесть кілька подібних акцій.

Що стосується «Жінки в червоному кріслі», то одразу після інциденту реставратори врятували полотно, повністю видаливши сліди фарби, й іноді його, як і раніше, показують на виставках у США.

«Ось мавпа»

Якщо ви думаєте, що життя може круто змінитися тільки до 30 років, вам варто прочитати історію Сесілії Хіменес. Пенсіонерка з міста Борха стала однією з найвідоміших художниць Іспанії — але не завдяки своїм картинам, а після реставрації фрески Ecce Homo Еліаса Гарсіа Мартінеса. Після 2012 року з «Пухнастим Ісусом» Сесілії порівнюють усі погано відреставровані полотна. Але жінка не одразу навчилася радіти славі: на 82-річну вдову звалилося занадто багато уваги, вона втратила у вазі, а в одному з інтерв’ю зізналася, що в перші місяці плакала кожного дня. «Репортери розповіли світу історію про стару, що не вміє малювати і зіпсувала картину, — скаржилася Хіменес журналістам The Guardian. — Але це неправда».

Після всіх публікацій про фреску у це важко повірити, однак про неї мало хто знав до реставрації. У санктуарії Милосердя, де вона перебувала, увагу привертав в першу чергу багато прикрашений позолочений вівтар XVIII століття. Те, що нижня третина фрески псується через вогкість, турбувало тільки Сесілію Хіменес. Жінка 20 років допомагала доглядати за храмом, де її вінчали з чоловіком і хрестили її дітей.

Сесілія давно захоплювалася живописом і навіть іноді продавала свої полотна. Тому коли Хіменес помітила, що штукатурка на фресці відшаровується, вона сміливо пройшлася по ній вологим пензлем, залишаючи широкі мазки. Потім пенсіонерка поїхала на відпочинок, вирішивши, що закінчить відновлення пізніше. Але коли Сесілія повернулася до Борхи за два тижні, її ім’я було відоме вже всій Іспанії.

Що було далі, знає кожна людина, яка була в інтернеті після 2012 року. З «Пухнастим Ісусом» робили меми, будинок Сесілії атакували журналісти, про Ecce Homo говорили в новинах і гумористичних передачах, а церква з фрескою стала місцевою визначною пам’яткою. Місто Борха, в якому живе лише 5 тисяч осіб, відвідали близько 200 тисяч туристів. У 2016-му вийшов фільм Адама Вімпенні «Ось мавпа» (в Іспанії «Пухнастого Ісуса» називають мавпою — Ecce Mono замість Ecce Homo) про роботу Хіменес.

Два роки Хіменес знадобилося, щоб прийняти той факт, що тихе життя пенсіонерки більше не для неї. У 2014-му вона знялася у кліпі іспанського музиканта Анхеля Петісме і провела дві виставки своїх робіт. «Раніше мої картини продавалися за низькими цінами, наприклад 500 або 1 000 євро. Тепер я змогла продати кілька своїх полотен за вищою ціною. Не відкрию, за скільки, але, скажімо так, для мене це була хороша ціна», — розповіла жінка. Останнє інтерв’ю Сесілія Хіменес дала влітку 2020-го: в ньому вона зізналася, що ні про що не шкодує і відреставрувала б фреску ще раз, якби проживала життя заново, тому що таким чином врятувала зображення від повного зникнення. І судячи з того, що у фейсбук-групі фанатів Сесілії Хіменес 11 тисяч учасників, так думає не тільки вона.

Маніфест єллоуїзму

У жовтні 2012-го в лондонській Тейт на картині «Чорне на коричневому» Марка Ротко з’явився напис англійською мовою: «Володимир Уманець ’12, потенційний твір жовтизни». Її вивів 26-річний польський художник російського походження Володимир Уманець.

Через два дні художника затримали (він сам зізнався у скоєному) і невдовзі засудили до двох років тюремного ув’язнення. Уманець називав себе прихильником мистецької течії «єллоуїзм», до якої належали всього двоє: він і поляк Марцин Лодига. «Єллоуїзм — це єллоуїзм, так це і треба називати, — пояснив Володимир у коментарі російській „Афіші“. — Мова в нашому маніфесті та у визначенні єллоуїзму для словників і підручників коротка і не містить жодного незрозумілого школяреві слова».

На відміну від Уріеля Ландероса, у 2014-му Уманець заявив, що розкаюється у псуванні полотна. В інтерв’ю The Guardian художник сказав, що його жест налаштував світ проти єллоуїзму, сам він через це провів півтора року у в’язниці, а на реставрацію картини пішло £200 тисяч. «Чорне на коричневому» повернулася до експозиції лондонської Тейт Модерн тільки у 2014 році.

Фото: Cesar Manso / AFP