Світ

Шито білими нитками: Як сьогодні використовувати етнічні елементи в дизайні

Дар'я Касьянова 20 травня 2021

Сьогодні Україна відзначає День вишиванки. У нас її називають «генетичним кодом українця», а бренди охоче використовують традиційну вишивку у своїх колекціях. Bird in Flight розбирався, як насправді виглядає український орнамент і де його можна побачити.

Здається, вишиванка — найбільш українське з усього українського, але які саме символи і кольори вважати традиційними, одразу сказати непросто. Показовим є минулорічний скандал навколо айдентики #МандруйУкраїною, яку в соцмережах визнали занадто російською, або обговорення вишиванки Володимира Зеленського, більше схожої на косоворотку.

Ми поговорили з головною хранителькою Національного музею українського народного декоративного мистецтва Ольгою Єрмак про моду на народне мистецтво і про те, що вважати традиційними орнаментами, зі співзасновницею GUNIA project Наталією Каменською, засновницею бренду Shkoura Олесею Заїкою і дизайнеркою Etnodim Лілією Касянчук — про те, як зробити одяг і посуд в етнічному стилі сучасними, а дизайнера Богдана Гдаля запитали, як грамотно використовувати етніку в дизайні.

У київському Національному музеї українського народного декоративного мистецтва представлена одна з найбільших колекцій такого мистецтва в Україні. Вона була заснована в 1899 році — тоді музей ще носив ім’я імператора Миколи II, а зібрання етнографічного відділу лягло в основу експозиції сучасної установи. У 1954 році ця колекція була відокремлена від нинішнього Національного художнього музею та існувала як філія. У 1964 році Національний музей українського народного декоративного мистецтва став самостійним.

Створення установи було ініціативою кількох художників, серед яких графік Антон Середа і художник декоративного ткацтва Сергій Нечипоренко. Вони хотіли показати, як народне і декоративне мистецтво впливає на професійних художників. Зараз у музеї зберігаються килими, кераміка, вишивка, колекція писанок і декоровані предмети побуту.

Ольга Єрмак

Головна хранителька Національного музею українського народного декоративного мистецтва.

— У XIX столітті у традиційні ремесла прийшли професійні художники. З одного боку, через те, що раніше народним мистецтвом не цікавилися, багато його зразків виявилися безповоротно втраченими. З іншого — це дозволяло йому залишатися автентичним. Тоді ж виникла мода на народне мистецтво: в кабінеті у Богдана Ханенка висів уже великий полтавський килим замість перського.

У післявоєнний період у традиційних центрах килимарства, ткацтва, гончарства виникло багато виробництв. Спочатку були невеликі артілі, а потім цілі фабрики художньо-промислових виробів. Їхній розквіт припав на 1960—1970-ті роки. У 1990-х майже всі подібні виробництва припинили свою діяльність. Але це природний процес: він відбувався не тільки в Україні, а й по всьому світу з розвитком технологій, транспорту і змінами в моді.

Ми живемо в дуже різноманітній країні, яка входила до кількох імперій. Не існує єдиних українських елементів або колірних рішень, «червоне — то любов, а чорне — то журба» — так тільки в пісні співається. Зате існують загальнослов’янські символи: птахи, олені, геометричні візерунки, богині-берегині, родове дерево. Навіть у фаховій літературі немає висновків, які елементи вважати суто українськими. Звичайно, існують впізнавані національні символи на зразок тризуба, але вони практично не відображені в народному мистецтві.

Не існує єдиних українських колірних рішень, «червоне — то любов, а чорне — то журба» — так тільки в пісні співається.

Богдан Гдаль

Дизайнер, творець онлайн-проєкту «Рукотвори», присвяченого традиційному мистецтву.

Говорячи про минулорічний скандал навколо айдентики #МандруйУкраїною, Богдан стверджує, що не можна запозичувати графічний елемент без збереження стилю, інакше буде неможливо зрозуміти його походження.

— Ті чи інші графічні елементи не використовують одночасно у всіх регіонах України. Наприклад, коня можна побачити на кераміці в Карпатах, зате він практично не зустрічається в інших регіонах. Те ж саме і з деякими колірними рішеннями. У косівській кераміці взагалі немає жорстких вимог до того, як повинен виглядати кінь, там важлива загальна палітра кольорів і стиль обробки. А малюнок усередині тарілок може бути змінним.

Якщо в рекламі, спрямованій на всю країну, використовується графіка одного регіону, її потрібно врівноважити символікою інших регіонів. Або використовувати символи, які впізнавані всюди, наприклад геометричні фігури.

Якщо взяти графічний елемент без збереження стилю, то неможливо буде зрозуміти його походження, і тоді він дійсно буде асоціюватися з російським, а не українським фольклором.

Приклади вдалого використання етніки — продукція фінської компанії Marimekko та польського проєкту Folkstar.pl, який задіює мотиви, властиві околицям Варшави. У Литві, Латвії, Естонії традиція використовувати етніку в дизайні досить потужно розвивається. З українського дизайну раджу звернути увагу на айдентику Черкаської області, розроблену Дмитром Булановим.

Наталія Каменська

Співзасновниця бренду GUNIA project.

— Ми переосмислюємо спадщину та намагаємося вписати те, що вийшло, в сучасність. У кожного нашого предмета є конкретний референс із традиційної культури. Якісь речі ми робимо за старими технологіями, наприклад, гутне скло. Печей для виробництва такого скла в Україні всього декілька. Посуд з них виходить унікальним: двох однакових келихів із гутного скла бути не може. Ми постійно шукаємо майстрів, які працюють в традиційній техніці. Особливо не вистачає фахівців з фарфору, які могли б навчити нас, як правильно працювати з цим матеріалом.

У GUNIA project ми хочемо не копіювати старі вироби один в один, а продовжувати культуру. Для цього співпрацюємо з музеєм Івана Гончара в Києві, збираємо вінтажні речі та антикваріат. Мені траплялася дивовижна вишивка на рушниках, що зображає космічні тіла, — абсолютно не традиційна, яка виглядала дуже сучасно.