Архітектура

Концтабір на стадіоні та готель у в’язниці: Метаморфози виправної архітектури

Гуантанамо в торговельному центрі, катівня в підвалах офісу, житловий будинок у тюремному комплексі й культурний центр у в’язниці: Bird in Flight розповідає історії перетворення звичайних будівель на виправні заклади і навпаки.

Останнім часом точаться дискусії щодо майбутнього пенітенціарної системи — наявна приносить багато проблем і не сприяє адаптації колишніх ув’язнених до життя у суспільстві. Водночас у демократичних країнах тюрем стає менше, і з їхніми будівлями зі складною історією потрібно щось робити. У недемократичних режимах, навпаки, в’язниць часто бракує — за певних політичних обставин їхню функцію може виконувати будь-яка будівля.

В’язні торговельного центру

Стадіон «Насьональ» у Сантьяго був тюрмою два місяці, з вересня до листопада 1973-го, і восьмий сектор споруди досі не використовують. Його законсервували разом із написами, які ув’язнені видряпали на стінах, поки їх тримали тут після військового перевороту Августо Піночета. За офіційними даними, на стадіоні за два місяці загинула 41 людина, але очевидці розповідають про десятки вбивств на день. Тюрму закрили, бо на стадіоні мав відбутися футбольний матч із командою СРСР. Але його так і не провели: радянська збірна бойкотувала змагання через перетворення стадіону на концентраційний табір.

Nyayo House у Найробі. Фото: Raidarmax, Wikimedia Commons

Другий за висотою хмарочос Найробі — наче звичайна державна адміністративна будівля з офісами та розмовами біля кавомашини. Але разом із тим на ізольованих нижніх і верхніх поверхах була в’язниця з катівнею. Йдеться про Nyayo House — висотку в центрі кенійської столиці, зведену в 1979—1983 роках. Після завершення будівництва, на замовлення національної служби розвідки, кімнати в підвалі перетворили на звукоізольовані тюремні камери, а верхні поверхи закрили від неавторизованого доступу. У той час, коли офісні працівники знаходилися на своїх робочих місцях, у підвалі цієї висотки сиділи сотні політичних в’язнів, яких допитували й катували вночі на верхніх поверхах. Люди, які пам’ятають режим Даніеля арап Мої кінця 1980-х — початку 1990-х, досі обходять Nyayo House стороною. Колишні ув’язнені добиваються для будівлі статусу музею, щоб вшанувати пам’ять загиблих і зберігати свідоцтва про злочини режиму Мої, поки влада їх замовчує.

Найбільш обурливими у новітній історії є перетворення на тюрми будівель шкіл. Зокрема, це сталося із Туол Сленг у часи Пол Пота у Камбоджі та школою механіків у Буенос-Айресі за режиму Хорхе Відели: підвали та класи були місцем утримання незгодних із режимом. Ці епізоди досі розслідують, але обидва місця вже є музеями.

Музей геноциду у школі Туол Сленг у Камбоджі. Фото: Dudva, Wikimedia Commons

Тюрми у не призначених для цього будівлях усе ще функціонують. Так, El Heliсoide у Каракасі мав бути першим у Латинській Америці автомобільним ТРЦ, символом розквіту країни. Дорогою, що стрічкою огортає будівлю, повинні були підійматися не люди, а машини. Центр спроєктували в 1955 році архітектори Хорхе Ромеро Гутьєррес, Педро Нойбергер та Дірк Борнхорст, які надихалися роботами відомого американського інженера-винахідника Бакмінстера Фуллера. Окрім 320 магазинів у комплексі мав розміститися готель, телестудія, офіси, простори для подій та з’їздів. Через зміну політичного режиму та брак фінансування будівництво припинили за рік до ймовірного завершення у 1961-му. Тоді ж проєкт виставили у нью-йоркському MoMА як «тріумф модерністської архітектури», після чого він опинився на обкладинках міжнародних журналів.

Ікона модернізму перетворилася на довгобуд, і протягом років його передавали від однієї державної структури до іншої, хоча фактично у ньому жили сквотери. У 1980-ті держслужбовці поступово займали поверх за поверхом «Гелікоїда», аж поки він остаточно не перейшов у руки розвідки та служби виконання покарань. Колишні магазини стали камерами, яким ув’язнені дали назви: Маленьке Пекло, Акваріум, найгірша з них — Гуантанамо. У такому вигляді будівля існує і досі. Її вважають місцем, де систематично порушують права людини і вдаються до катувань.

«Гелікоїд» у 2019 році. Фото: STR / AFP
Макет «Гелікоїда». Фото: Correio da Manhã Fund, Brazilian National Archives, Wikimedia Commons

Інший приклад ближчий — це колишній завод із виготовлення ізоляційних матеріалів у Донецьку. З 2010 до 2014 року він був арт-платформою «Ізоляція», де проходили виставки та фестивалі. У 2014-му приміщення заводу відібрали бойовики ДНР і відтоді використовують як військову базу й тюрму, а колишні ув’язнені свідчать про тортури.

Читайте також: Чому архітектори відмовляються проєктувати тюрми
Арт-платформа «Ізоляція» тюрма
Арт-платформа «Ізоляція» на заводі ізоляційних матеріалів у Донецьку. Фото: Руслан Семичев
Арт-платформа «Ізоляція» тюрма
Арт-платформа «Ізоляція» на заводі ізоляційних матеріалів у Донецьку. Фото: Діма Сергєєв

Liberty на волі

Будівлі колишніх тюрем, які слугували комплексами для знищення людей, залишають у первісному стані як пам’ятник злочинам, скоєним тут. Так, наприклад, вчинили із концтаборами нацистської Німеччини. Але зараз усе більше звичайних тюрем стають непотрібними, деякі перетворюються на арт-центри, публічні простори, готелі та навіть житлові квартали.

Без колючого дроту в’язничний комплекс — це мініпоселення. У ньому є житлові будинки, майстерні та місця для прогулянок. Тому шлях, яким ідуть сьогодні європейські та американські місцеві громади, де є закрита тюрма, — надання їй нової функції. Прикладом такого проєкту є район Альбертслунд у Копенгагені на місці в’язниці Vridsløselille. Тут зводять житлові та громадські будівлі, а також створюють багато зелених просторів. Подібна доля може чекати і на нью-йоркський Райкерс-Айленд після закриття у 2026-му. Імовірно, тюремний острів стане житловим районом.

Processed by: Helicon Filter;_turmy_ugnivenko
В’язниця Vridsløselille у Копенгагені. Фото: Pudelek, Wikimedia Commons
_turmy_prison
Проєкт району Альбертслунд. Будівля у формі зірки — колишня в'язниця Vridsløselille. Зображення: BOGL, Schmidt Hammer Lassen
_turmy_prison
Проєкт району Альбертслунд на території колишньої в'язниці Vridsløselille. Зображення: BOGL, Schmidt Hammer Lassen
_turmy_prison
Проєкт району Альбертслунд на території колишньої в'язниці Vridsløselille. Зображення: BOGL, Schmidt Hammer Lassen
_turmy_prison
Проєкт району Альбертслунд на території колишньої в'язниці Vridsløselille. Зображення: BOGL, Schmidt Hammer Lassen
Вид на нову в’язницю округу Саффолк, штат Массачусетс, будівництво: місто Бостон і Сharles & North Grove STS. 1848. Джозайя Квінсі Мол., мер. Г. Дж. Ф. Браянт, архітектор (напис у нижній частині зображення). Фото: Library of Congress, Popular Graphic Arts, Wikimedia Commons
Готель Liberty у Бостоні. Фото: Ario Barzan, Wikimedia Commons

Серед втілених проєктів такого типу — район Ліберті на території колишньої в’язниці округу Ферфакс, Вірджинія. Об’єкт було збудовано за часів Теодора Рузвельта згідно з концепцією «тюрми без стін», але стіни там згодом усе ж таки з’явилися і донедавна стояли. В’язні мешкали у корпусах, протягом дня працювали на фермі, на виробництві цегли або вчилися новій професії. Це мало адаптувати їх до життя за периметром — дати законний спосіб заробітку. Наприкінці 1990-х в’язницю закрили. Згодом тут запрацювали школа та центр мистецтв, а після цього з’явилися і квартири. Зараз Ліберті цілком функціональна громада.

У справі реабілітації колишньої в’язниці найбільш прийнятним шляхом є пошук нового сенсу. Наприклад, готель Liberty у Бостоні — це не що інше, як стара тюрма, де атріум став центральним лобі. В’язниця закрилася в 1990 році, а у 2007-му почав працювати готель. Екстер’єр будівлі у характерному бостонському гранітному стилі не змінився, а в інтер’єрі про минуле нагадують декілька збережених ґратів на вікнах і тюремні камери, в яких розташований ресторан.

Відремонтовані тюремні камери в парку Свободи у Лагосі, Нігерія. Фото: Folu Oyefeso, Wikimedia Commons
Центральний обеліск у парку Свободи у Лагосі, Нігерія. Фото: Folu Oyefeso, Wikimedia Commons

Так само парки Свободи у Бангалорі та Лагосі стали публічними просторами з мінімальними зовнішніми змінами, а в’язницю Тай Квун у Гонконзі переробило на центр культури та спадщини архітектурне бюро Herzog & de Meuron. Тюрма у Вальпараїсо (Чилі), незважаючи на її глухі стіни і брутальні форми, тепер є культурним центром із майстернями, а монолитний об’єм в’язниці біля Трініті-парку у Далласі зараз трансформують у громадську будівлю.

Коли філософ Сол Фішер досліджував сприйняття споруд із темним минулим, то виявив, що люди вважатимуть красиву будівлю страшною, якщо з нею пов’язані злочини. Тож головна проблема архітектури колишніх в’язниць — контекст. Надавши цим стінам нового сенсу, можна розпочати їхнє нове життя.

Центр спадщини та мистецтва Тай Квун у Гонконзі, архітектори Herzog & de Meuron. Фото: Wpcpey, Wikimedia Commons

259

53

268
3 714

Більше матеріалів