Російський слід: Будинки українців, в яких жили окупанти

У Бучі, Ірпені, Гостомелі та прилеглих селищах небагато вцілілих будинків: у більшості шибки вибиті, а самі помешкання пограбовані. Подекуди будівлі й зовсім знищені обстрілами та пожежами. Проте в деяких квартирах лишилися також сліди перебування російських військових — написи, одяг і снаряди, бруд та безлад. Українці, в чиїх оселях облаштувалися росіяни, розповіли Bird in Flight, в якому стані вони знайшли своє житло й за яких умов повернуться туди.

— У нашій квартирі росіяни розгорнули штаб: залишили по собі багато ксероксів, телевізорів, дротів.

Зайшли вони туди 11 березня, вирізавши двері, а вийшли 30-го. Важко сказати, скільки їх там було, бо сусіди розповідають, що за весь час росіяни встигли зробити приблизно чотири ротації.

Вони готували на кухні, спали в кімнатах та у коморі (мабуть, тому що там немає вікон), залишили дуже багато пляшок з-під спиртного, бруд та забиті доверху унітази. Вкрали майже весь одяг чоловіка, мій зимовий одяг, парфуми, посуд і столові прибори, постільну білизну, ковдри, подушки. Чомусь забрали також пластикові позолочені кубки, які дочка виграла за успіхи у бальних танцях. Речі дітей понівечені, та й уся квартира посічена уламками, а також кулями, бо росіяни стріляли прямо у квартирі в холодильник, порозбивали телевізори. Вони гасили недопалки об меблі, виламали дверну лутку дитячої кімнати, а комод витягли в коридор — як ресепшн, також вони на ньому готували. Познімали всі двері та дверцята з шаф-купе й закривали ними розбиті вікна.

У нашому будинку залишили багато написів. У під’їзді — «хто вам дозволив так жити», це одразу зафарбували сусіди. У квартирі над нами на холодильнику написали «из России с любовью». У нас на ванній кімнаті було «секретный штаб», на дверях до кухні — «ПХД» (пункт господарського забезпечення. — Прим. ред.), на дверях до кімнати залишили довгий напис і наклеїли стикер «Монобанку» із котом «Переходь на тьомну сторону» — не знаю, де вони його взяли.

Нам би хотілося повернутися до квартири, але зараз не можемо, оскільки у ній абсолютно все понівечене. І ремонт не можемо робити: ніде жити там із дитиною, та й небезпечно. Освячувати оселю чи робити щось подібне я не планую. Ще дуже сумно, що це вже вдруге ми в такій ситуації, бо у 2014-му виїхали з Донецька, а в Бучі жили два з половиною роки.

— Наш будинок я будував сам, для своєї доньки та її сім’ї.

Росіяни прийшли до селища в перші дні війни, а ми виїхали 10 березня, бо якраз з’явилася можливість. Ми майже нічого не взяли з собою, поїхали, в чому були, аби посадити в машину ще людей. Я залишив ключі від будинку сусідам — не хотів, щоб солдати виламували двері. Але вони все ж навіщось розбили двері на веранду.

До будинку вони зайшли приблизно 13 чи 15 березня і пробули там, судячи з усього, кілька тижнів. Сусіди розповідали, що в районі наших будинків постійно крутилося близько сотні солдатів і що у нашій оселі у них був штаб. Складно сказати, чи це так, — нашу техніку вони всю забрали, свою не залишили.

Я вже був у будинку із саперами, але недовго, нічого прискіпливо не оглядав. Якщо чесно, я був готовий до гіршого. Боявся, що солдати все засеруть, у буквальному сенсі, бо чув про таке, а також що винесуть газовий котел. Коли дізнався, що не спалили будинок, відчув полегшення, а коли побачив, що все більш-менш пристойно, котел на місці, а туалетом вони користувалися правильно, — навіть зрадів.

Найбільше понівечили подвір’я: заїхали п’ятьма танками, тому що у мене великий двір, а будинок стоїть у 50-60 метрах углиб ділянки. Танки потрощили ворота, газони, доріжки, молоді дерева — тепер це все треба ремонтувати, не розумію як, бо дорого й обсяг великий.

У будинку все догори дриґом, брудна підлога, недоїдки. Не знаю, навіщо вони ходили взуті по ліжках і матрацах, але на них сліди брудних чобіт. Зробили імпровізоване ліжко в підвалі, порпалися в речах, а непотрібне вочевидь скидали в гардеробну кімнату — навіть гарбуз туди занесли. Але вони досить охайно курили, всюди стоять банки з водою та недопалками. Сусідка просила їх не палити будинок, бо він дерев’яний. До речі, через те, що стіни дерев’яні, вони в них навбивали цвяшків, на які вішали свої речі та натягнули мотузки, щоб сушити одяг.

Я ще не наводив лад, але бачу, що вкрали багато: генератор, телевізор, комп’ютери, тачку, велосипеди, інструменти, навіть радянські, пилосос, електро- й бензопилку. Годинник вкрали — не дорогий, десь 500 доларів, але я шкодую, бо це був подарунок.

На кухонній шафі вони вирізали свою V, мабуть щоб я не забув. Також залишили по собі якусь військову куртку, чужу кавомолку, великі каструлі, цибулю, картоплю, шомполи для чищення зброї.

Ми повернемося туди жити, звісно. Треба буде робити ремонт, особливо у дворі, відмивати все, бо вони не роззувалися, а підлога біла й дерев’яна. Я спокійніше до цього ставлюся, а от дружині буде психологічно важко. Вона, за іронією долі, громадянка Росії, тож можна сказати, що вони її визволили, — все її майно повезли на батьківщину.

— Російські солдати побували у квартирах усієї моєї сім’ї: в мене, у братів та в моєї матері. Це вже вдруге російська армія нас «врятувала» — мої родичі бігли з Донбасу у 2014 році до мене в Київ, тому ми тут і мешкаємо всі поруч.

Перші росіяни прийшли до нашого будинку на початку березня. Як кажуть сусіди, що залишалися в місті весь час, ці були більш-менш цивілізовані та просто збирали по квартирах цінні речі, але до моєї не дійшли.

Уже пізніше до помешкання таки вдерлися два-три солдати, вирізавши двері, — влаштували там щось на кшталт застілля та планували винести багато, але щось пішло не так. Валізи, які лежали на верхній полиці шафи, ми знайшли порожніми й розкритими на дивані.

Але багато цінного вони все ж узяли: хоумпод, айпад, колонки, годинники — від старих до нових, біжутерію та ювелірні прикраси, парфуми «Шанель», чоловічий одяг і жіночу білизну. Сусіди сказали, що це типово, бо забирали навіть білизну літніх жінок, а не лише «Вікторіа Сікрет». При цьому роботи-пилососи ні в мене, ні в знайомих не винесли. Нас у той час вдома не було, ми займалися евакуацією дітей і думали повернутися за речами пізніше, тому все цінне залишили вдома. Також смішно, що росіяни спочатку забрали стару Біблію, але потім вона все ж була знайдена на території житлового комплексу. А сейф вони не помітили, тож документи вціліли.

Багато безглуздя: не знаю, навіщо вони зрізали лампу в кухні та проштрикнули її ножем, виделки скрутили навпіл і зламали. У туалет вони ходили всюди — в унітаз, на плитку біля унітазу, в під’їзді по кутках, потім розпилювали мої парфуми як освіжувач повітря, а також курили, тож запах у квартирі був дуже специфічний. З туалетами ситуація спільна для всіх у Бучі та Гостомелі — й це дуже огидно.

У квартирі було багато чужих пляшок й алкоголю; навіть те, що вони не хотіли пити, псували. Також ми знайшли їхній одяг, що пах бензином: підштаники, футболки, військові куртки, але без розпізнавальних знаків.

У нас у комплексі були скляні лобі у під’їздах — росіяни просто паркували в них свої танки та БТРи, фактично знищивши їх.

Моя мати живе в Гостомелі, ближче до Бучі, на Прорізній — там вони перебували, судячи з забруднення, приблизно п’ять-сім діб удвох. Багато речей мама не мала, бо вона в цій оселі останнім часом не мешкала, але було багато дитячого одягу, з якого її онуки вже виросли. Росіяни жили в усіх кутових квартирах, проте спали не там — винесли матраци й м’які частини меблів у під’їзди (мабуть, за правилом двох стін). Через це зламали диван і ліжка. Квартири ж використовували, судячи з усього, як оглядові пункти, бо багато дивного на балконі: перевернутий стіл, а також купа речей — дитячі, їжа, просто все, що могли знайти у квартирі та в сусідніх, звалене в купу.

Холодильник вони витягли з ніші й туди принесли чуже крісло-качалку. А ще зняли сушильну машинку, яка була змонтована над пральною, — заморочилися з нею, а пральну не чіпали.

До під’їзду будинку матері вони знесли всі візочки та велосипеди, які змогли знайти, і зробили з них щось на кшталт барикади на вході.

Я повернуся жити до квартири навіть без особливого ремонту — просто відмию все, в мене немає відрази, а моєї присутності вже буде достатньо, щоб «очистити» оселю, бо я християнка. Ми плануємо там жити, коли це стане можливим, зараз ще немає газу. Речі мене не непокоять, а от емоційний стан близьких — так. Для них це травма, яку ми ще довго будемо лікувати. Моя мати взагалі не хоче повертатися найближчим часом до України.

— У моєму салоні краси солдати перебували приблизно з 27 березня до 1 квітня. Схоже, вони там не спали і не їли, бо у приміщенні немає спальних місць та кухні.

Лишилися сліди від взуття, їхні фекалії — не тільки у вбиральні, але й у душовій кімнаті та коридорі. На першому поверсі ЖК вони, судячи зі слідів крові, лишали своїх 200-х. Якщо дивитись на кількість відходів, військових у салоні було багато або вони часто туди заходили.

Вони лишили написи «Извините! Так сложились обстоятельства!!!» і «нех*й так жить», останній — на дзеркалі. Важко сказати, що саме вкрали, а що просто розтягнули по околицях, бо мій диван знайшовся на даху автомобіля, а інші меблі — біля вікон. Точно вкрали музичну колонку та косметику. Розбили майже все, меблів, які не пошкоджені уламками, немає. На візажній станції прострелено дзеркало.

Я б хотіла повернутися туди і побачити все на власні очі, але не думаю, що стала б відновлювати салон — хіба що ненадовго. Я б не змогла користуватися навіть вбиральнею після того, що вони там наробили.