Проєкт

Поза часом і поза простором: Серія Олександра Глядєлова з Приморська

Ще з 2006-го в Україні проходить симпозіум сучасного мистецтва BIRUCHIY. Останні п’ять років він подорожував різними містами та країнами, але все одно острів Бірючий в Азовському морі, з якого й почалася історія події, залишався його головним притулком. Цього ж року стало відомо, що художня резиденція туди більше не повернеться, а останній симпозіум уперше провели у Приморську Запорізької області. Також уперше його учасником став фотограф Олександр Гляделов — він і закарбував місто, де на час резиденції оселився BIRUCHIY.

За час існування BIRUCHIY у його резиденціях взяли участь близько 300 авторів та 14 арт-груп із 19 країн світу. Сам симпозіум останніми роками проводили також у Чорногорії та Польщі, але острів Бірючий залишався його основним майданчиком. У 2021-му проєкт остаточно виїхав з острова та вперше пройшов спочатку у Шаргороді, а потім у Приморську на території туристичного комплексу «Райдуга».

Симпозіум BIRUCHIY 021, або «Невтрачений час», об’єднав 22 художників із різних міст України, Білорусі та Іспанії. Їм запропонували осмислити історію країни як час, який навіть за всіх трагічних подій не можна назвати втраченим. Цей час перетворився на досвід — і з нього тепер слід зробити висновки.

Олександр Глядєлов розповідає, що у своєму проєкті на симпозіумі зняв життя, яке застигло, а куратор BIRUCHIY Костянтин Дорошенко пояснює, як серія стає символом нашої відстороненості від розуміння власної історії.

Олександр Глядєлов

Фотограф. Понад 30 років професійно займається документалістикою. Лауреат Hasselblad Award та Шевченківської премії. Співпрацював із «Лікарями без кордонів», The Global Fund, UNAIDS, UNICEF.

— Я ніколи не був на Бірючому [острові], але так сталося, що тепер я його учасник (мається на увазі резиденція BIRUCHIY. — Прим. ред.). Як у старому дитячому фільмі: землетрусу не було, а жертви є.

У екстериторіальності резиденції її свобода. Не знаю, де згин, але цього року карта склалася так, що Бірючий приліг на Приморськ і рівний шматочок Великого степу, яким колись вільно гуляли багато народів. До них тепер не докричатися. Лише радянське минуле деренчить із кожної праски іржавою ностальгією.

Море є, а часу ніби немає. Старе пішло, закінчилося, а нове оминуло. Стрілки на годиннику роблять чергове коло, день змінює ніч, хвилі набігають на берег, а життя тут застигло, як у пастці.

Мені в дитинстві кілька разів снився сон, який я виразно пам’ятаю. У ньому я втопився і лежав на світлому піщаному дні. І ось мене будять, я чую голоси реальності, що вторгається: «Сашко, прокинься! Сашко, вставай!», а очей розплющити фізично не можу. Я ж потонув, і мені видно воду над потонулим мною і дно навколо, «прокинься» не виходить, адже потонулі не встають — у свої 4-5 років я вже це знав. Розплющити очі було неймовірно важко, навіть коли води, що огорнули мене, почали відступати і крізь повіки пробивалося світло ранку.

«Автомобіль, скрипка і собака Клякса»

Костянтин Дорошенко

Художній критик, публіцист, куратор виставок в Україні, США, КНР, Киргизстані, Чорногорії. Запрошений куратор дослідницької платформи PinchukArtCentre. Автор книг «Кінець епохи пізнього заліза» та «Арія Марії». Живе і працює в Києві.

— Художникам, які брали участь у симпозіумі BIRUCHIY 021 у Приморську, я запропонував тему «Невтрачений час» — тезу, яка нібито протистоїть назві мегароману Марселя Пруста, важливого ​​для формування сучасного гуманізму. Пруст шукав індивідуальне у французькій імперії, що в’яне, реконструював особистість на уламках її величі. Сьогоднішнє розуміння прав та особливостей кожного, що відображається у цивілізованих законодавчих практиках, глобальних етичних змінах, дозволяє вважати, що час не буває втраченим, історично він завжди веде до покращення людського існування.

Олександр Глядєлов — великий художник-гуманіст. Його розповідь завжди про людське, яке найбільш гостро проявляється серед знедолених, пропащих, приречених, у ситуаціях неблагополуччя чи необхідності. Його оптика налаштована на пульсацію життя у соціальній, побутовій, подійній оголеності.

Приморськ, що до часів Брежнєва називався Ногайськом, Глядєлов побачив і показав місцем, з якого час ніби викачали, застиглим у нескінченному вчора всупереч знакам нового століття. Ногайськ без ногайців стає в серії Олександра символом нашої відстороненості від розуміння власної історії, напівнепритомного сну, існування не приходячи до тями. Фіксуючи потворний крах радянської імперії в різних її больових точках, які часом кровоточать досі, Глядєлов приймає людину і в цьому стані позачасової втраченості. У праві на життя без обов’язку чомусь відповідати.


Фото Глядєлова та Дорошенка: Віра Бланш

1 334

2

53
29

Більше матеріалів