Коли пусто, коли густо: Лувр до і під час локдауну

Уперше двір Лувру фотограф Дмитро Костюков зняв у 2017 році. Він обрав фотографію, яка найкраще ілюструвала, що собою являє сучасний Париж: сам Лувр, групи туристів, міські велосипеди, озброєний військовий патруль, продавці сувенірів із передмість, бар на терасі тощо. Під час першого локдауну в березні 2020-го Париж настільки сильно спорожнів, що фотограф вирішив зробити ще один варіант цього знімка, але вже без людей.

— У перший локдаун усі були настільки налякані, що до внутрішніх приміщень Лувру не пускали взагалі нікого і ні за яких обставин. Але я дуже хотів зробити цей знімок, тому під час другого локдауну вирішив акредитуватися від New York Times, щоб усе ж пофотографувати в зачинених залах. У кінці року у мене нарешті вийшло, і це був дивовижний досвід — опинитися в абсолютно порожньому музеї, який є найбільш відвідуваним у світі. Особливо незвично виглядав зал із «Моною Лізою» без нікого, адже, як правило, там важко навіть стояти через натовп людей.

За кілька відвідувань у мене вийшло сфотографувати більшість іконічних місць, на зразок сходів із «Нікою Самофракійською» і залів, якими бігали герої Годара у «Сторонніх», а потім і герої Бертолуччі у «Мрійниках». Також я зняв зал з останньою роботою Сая Твомблі після ремонту, через який пізніше вибухнув скандал. Потім я скомпонував фотографії з тими, що робив кілька років тому для гіда Лувром.

Вийшло зняти більшість іконічних місць, на кшталт залів, якими бігали герої Годара у «Сторонніх», а потім і герої Бертолуччі в «Мрійниках».

Другий локдаун, до речі, виявився продуктивним не тільки для мене. У наукових співробітників Лувру з’явився постійний доступ до експонатів, а не, як зазвичай, тільки по вівторках, коли музей зачинений. І це знову оживило одвічну суперечку про те, на кого більшою мірою повинні орієнтуватися музеї — на аудиторію або на самі твори мистецтва, їх вивчення і консервацію.