Проєкт

Не народиш — зрозумієш

«Що, якби народилася вона, а не я?» — з цих слів розпочинається проєкт фотографки Тетяни Гоголєвої. Але її мати зробила аборт, і Наташа — так Тетяна називає свою неіснуючу сестру — не народилася. Тепер же цей примарний образ допомагає Гоголєвій розмірковувати про репродуктивні права жінок і можливість існування різних версій реальності.

Що, якби у цієї Наташі був майже такий самий атестат, студентський квиток, фото на паспорт та червона святкова сукня? Яким було б життя цієї альтернативної версії «я» Тетяни Гоголєвої? Була б вона так само одержима тугою за сестрою, яка не народилася, знімала б про уявну однолітку проєкти і давала б інтерв’ю Bird in Flight?

Тетяна Гоголєва

Народилася у Хабаровську. Працює з фотографією, колажем, абстрактним живописом. Навчалася фотографії у Photoplay, Академії фотографії, є студенткою Московського інституту сучасного мистецтва (MSCA). Живе та працює у Москві.

— Спершу для проєкту «Наташа» я хотіла створити персонажа, який би відображав моє альтер его, був якимось ліричним героєм, який перебуває в паралельній реальності. Однак від початку роботи мене бентежило його знеособлення. Я забракувала багато знімків, які, як мені здавалося, були ні про що, намагалася зрозуміти, чому так відбувається. І одного вечора мене осяяло: у пам’яті сплив епізод з дня народження мого сина. Тоді мій тато під час чергового тосту обмовився, що в них міг народитися ще хтось. Це пролунало ніби побіжно, між іншим. Але я все зрозуміла.

Наступного дня після «осяяння» я написала СМС мамі з питанням, чи робила вона аборт, і отримала позитивну відповідь. На подальші запитання мама не відповіла, з чого я зрозуміла, що говорити та згадувати про це їй не хочеться. Ось тоді у проєкті й з’явилася Наташа — і він буквально ожив із нею.

Мій тато під час чергового тосту обмовився, що в них міг народитися ще хтось.

Наташа (я навіть не беру ім’я в лапки, свідомо виносячи її сутність за рамки проєкту) досі викликає у мене мурашки. Про створення мого проєкту про сестру, що не народилася, мама не знала майже до його закінчення. А тато не знає й досі. Я розуміла, що поговорити з мамою доведеться, але розмову відкладала настільки, наскільки могла.

Так сталося, що у мене шість років не виходило стати мамою, — були викидні. Ми разом із чоловіком проходили лікування, інсемінацію, ЕКЗ. Можливо, якби не все це, тема усвідомлено не народжених (в результаті аборту) дітей хвилювала б мене менше. Однак зараз я розумію, що потребую Наташі, як, можливо, колись потребуватиме рідного брата чи сестри мій син, у якого їх теж немає, але зовсім з іншої причини.

Я потребую Наташі, як, можливо, колись потребуватиме рідного брата чи сестри мій син.

Я поважаю і підтримую право кожної жінки зробити свій вибір — народжувати чи робити аборт. Причини для першого варіанта можуть бути різними, і вони повинні знаходитися виключно в полі privacy, куди доступ стороннім заборонено. Мій проєкт «Наташа» зокрема і про це.

Я усвідомлюю, що саме поняття «репродуктивні права» лежить у площині зіткнення суспільного та особистого. Жінка потребує самоідентифікації, особистісної, правової та економічної самореалізації. Проте та частина суспільства, яка ставить на порядок денний питання і навіть вимоги про заборону абортів, продовжує розглядати жінку як біологічну одиницю. І, гадаю, так буде доти, доки виключно тіло жінки буде здатне дати життя новій людині. Ви розумієте, про що я, — наука не стоїть на місці.

Частина суспільства продовжує розглядати жінку як біологічну одиницю.

Мій проєкт звернений, здавалося б, до двох протилежних категорій жінок: кому діти даються «без праці» і кому ні — через аборт і викидень. І тема свободи у цьому питанні для мене, мабуть, є найскладнішою. З одного боку, так, я визнаю за жінкою право вирішувати, робити аборт чи ні. З іншого — я не можу не думати, а чи справді цей вибір вільний. Вільний від забобонів, впливу сім’ї, друзів, суспільства.

Вигадуючи свою Наташу, я розглядаю категорію дітонародження не як частину соціально-політичного явища, метою якого є створення «осередку суспільства» чи підтримка демографічної політики. Мій проєкт знаходиться цілком і повністю у метафізичній площині. А що, якби сестра тоді з’явилася? А що, якби з’явилася вона, а мене вирішили б не народжувати? Усе це складно віднести до раціонального розряду і намагатися логічно осмислити, адже що вже сталося, те сталося.

Мені проєкт допоміг вийти на новий рівень довіри з моєю мамою, зрозуміти і прийняти вибір жінок, які зважилися на аборт, а також переосмислити особистий страх не стати матір’ю. Сестра Наташа – персонаж свободи творчості, і для мене головним тут є саме свобода.

А що, якби з’явилася вона, а мене вирішили б не народжувати?

88

39

763
52

Більше матеріалів