Психоделічний камінг-аут: Я приймаю гриби. І ось чому

«Не в змозі пригадати своє ім’я, я лежав на підлозі з заплющеними очима і витріщався у залитий світлом тунель. Здавалося, що у мене немає тіла. Обличчя було у сльозах, і я повторював: „Це все змінює… це все змінює…“ Наступного ранку важко було повірити, що це відбувалося насправді. Знайомство з псилоцибіновими грибами назавжди змінило моє сприйняття світу, але знадобились роки, щоб розібратися, що сталося зі мною того вечора».

Останні 10 років я вивчаю психофізіологію психоделічного досвіду. За цей час я приймав гриби приблизно 50 разів. Я бачив психоделіки з різних боків. При неправильному застосуванні цих речовин людина може відчути сильний страх і навіть отримати психічну травму. Але для багатьох психоделічний досвід став найважливішим духовним переживанням у житті. І один із таких людей — я.

У дитинстві я був настільки асоціальний, що не зміг закінчити школу і кинув навчання в сьомому класі. Я був неуважним і боязким, тож на мене чекало ще багато моментів ганьби і булінг. Я не вмів розмовляти з дорослими і просити про допомогу. Коли мені стало нестерпно бути на дні соціальної ієрархії, я просто перестав з’являтися в школі. Батьки зглянулися і дозволили її кинути. Так у мені вкорінилося переконання: я безнадійний слабак, а найкращий спосіб впоратися з труднощами — уникнути їх.

Я пропустив важливі для соціалізації періоди свого розвитку, і це заважало мені все життя. При зрості 184 сантиметри я почувався маленьким поруч з іншими. Я вигадував історії про себе та розповідав їх друзям — щоб про мене не думали як про нікчему. Відчуття власної неповноцінності супроводжувало мене до тих пір, поки мій світ не зруйнувався під дією псилоцибінових грибів.

Відчуття власної неповноцінності супроводжувало мене до тих пір, поки мій світ не зруйнувався під дією псилоцибінових грибів.

Фантастичність психоделічного досвіду переписала мої уявлення про світ і про мене самого, про те, що можливо, а що — ні. Тепер я живу з відчуттям, що перебуваю в континуумі нескінченних можливостей. Будь-яке майбутнє, яке я здатний уявити, — можливо. Це моя суперсила. Для мене психоделічний досвід став зустріччю з собою справжнім, сеансом відпускання болю, злості й образ, практикою всепрощення, захоплення, любові та вдячності. З цього місця я прийняв багато рішень про те, як прожити своє життя, пізнав себе з нового боку і зрозумів, чого насправді хочу.

Я написав цей текст, тому що вірю, що в найближчі роки психоделічна терапія стане найефективнішим напрямком психотерапії. Багато хто не знає про лікувальний потенціал психоделіків, тому що не розуміє, як це працює. Психоделічна терапія — це складна технологія зміни свідомості, яка дає передбачувано корисний результат тільки при правильному дизайні ритуалу.

Як приймати гриби і не з’їхати з глузду

Дизайн ритуалу називається «сет та сеттинг». Ми навчилися цього в індіанців, які зберегли давню традицію грибного обряду донині. За 10 тисяч років режисура церемонії принципово не змінилася, тільки тепер замість багаття — тепле лампове світло, замість барабанів — хай-фай-аудіосистема, а у шамана — вчений ступінь з психології. Псилоцибін подають не в грибах, а в капсулі, але кладуть її в древній різьблений кубок, щоб зберегти атмосферу таїнства.

Емоційний настрій в кімнаті та всі деталі інтер’єру мають значення. Якщо сеанс проходить у клініці, то палату перетворюють на затишну кімнату, прикрашену предметами мистецтва. Якщо на третій годині подорожі ти будеш гарячково згадувати, ким ти є і що, чорт забирай, відбувається, навколишня обстановка підкаже, що ти береш участь у сакральному ритуалі, а не гинеш від якоїсь отрути в реанімації. Поруч повинні бути люди, які подбають про твоє тіло, поки ти перебуваєш у психоделічній одіссеї.

Потрібна повна концентрація, тому ти одягаєш маску на очі й навушники. Музичний плейлист підбирається так, щоб у потрібний момент заспокоювати або стимулювати емоційний катарсис.

Не знаючи технології, легко помилитися. Якщо людину запитати, чому вона пережила бед-тріп (відчуття тривоги, паніки), відповідь зазвичай передбачувана: «я був серед людей, яким не довіряв», «я змішав псилоцибін з алкоголем», «усе було добре, поки машина не загорілася». Приймання псилоцибіну без досвідченого гіда може бути небезпечним, але в клінічній практиці рідко виникають проблеми. Згідно з різними даними, за останні 10 років у дослідженнях псилоцибіну взяли участь понад тисячу осіб, і не було жодного випадку ускладнень або негативних побічних ефектів. У 1960-x чеський психіатр Станіслав Гроф провів 3 тисячі психоделічних сеансів, три з них довелося перервати введенням транквілізатора, тому що у пацієнта була сильна паніка.

Репетиція смерті

В одному дослідженні псилоцибін дали 36 здоровим освіченим дорослим. Через півроку, у ході опитування, третина з них назвала цей досвід важливою подією в житті. За глибиною впливу на свою особистість учасники експерименту порівнюють тріп з народженням першої дитини або смертю батька.

Що такого важливого може бути в галюцинаціях?

Якщо коротко: спочатку ти отримаєш доступ до архіву власного мозку, а потім ти помреш. Помреш психологічно — це явище називають «смертю его». Але про все по порядку. Психоделічний тріп — це героїчна повість, дія розгортається поступово, сюжет складається з експозиції, зав’язки, кульмінації та розв’язки.

Експозиція

«Психоделік» з давньогрецької: psyche — «розум», «душа» і deloun — «проявляти», «робити видимим». Цей термін виник як альтернатива позначенню «галюциноген». Під грибами картина трохи пливе, звичайно, але ти не побачиш ніяких ельфів і драконів у кімнаті, не будеш мочитися повз стільчак і не переплутаєш двері з вікном. Так у чому полягає ефект «прояву душі»?

У 1950-х роках автори терміну «психоделік» — психіатр Хамфрі Осмонд і волонтер його досліджень письменник Олдос Хакслі сформулювали гіпотезу редукційного клапана. Ідея в тому, що в мозку є якийсь клапан, що стримує натиск реальності від надходження у свідомість у повному обсязі, щоб у цьому океані стимулів ми могли на чомусь зосередитися. Дію психоделіків дослідники пояснювали тим, що речовина відкриває цей клапан і у свідомість починає надходити інформація, яка зазвичай обробляється несвідомо.

Минуло пів століття, і ми дізналися, що в мозку неймовірно складна система клапанів-рецепторів. Рецептори активуються молекулами-нейромедіаторами, так вони підсилюють або гальмують передачу сигналу між нейронами.

Одна з таких молекул — серотонін. Якщо спростити, то серотонін гальмує розтікання сигналу в корі головного мозку, щоб придушити шум психічних процесів і виділити в свідомість найбільш важливе. Серед серотонінових рецепторів є особливий тип — 2А, він відрізняється тим, що служить не гальмом, а газом. На нього випадають надлишки серотоніну, щоб послабити надмірне гальмування системи. У нього і встромляється молекула псилоцину, відкриваючи шлюзи напору реальності. Суб’єктивно, це саме так і відчувається.

Зав’язка

Коли починає діяти псилоцин, роздільна здатність реальності ніби збільшується. Усе розквітає візерунками. Власна особистість розпаковується у величезний фрактал зв’язків минулого досвіду з сьогоденням. Випливають спогади, образи, асоціації, розкриваються консерви забутих почуттів.

Перехід з однієї кімнати в іншу може здатися довгою подорожжю, оскільки в дорозі ти встигаєш подумати про величезну кількість речей і пережити дрібні флуктуації емоцій. Ти завжди про все це думаєш і все це відчуваєш, але так тихо, що не помічаєш цього.

В цей час у мозку відділи, які зазвичай не спілкуються, з’єднуються між собою, тому ти відчуваєш синестезію — змішання почуттів. Наприклад, ти можеш заплющити очі й побачити геометрію музики, тому що зорова кора обробляє частину звукової інформації. Музика пронизує наскрізь, процес швидко розгортається, і ти тонеш у потоці сенсорного досвіду. Сигнал усе більше розтікається по закутках свідомості, тому слабшає ток у мережі пасивного режиму роботи мозку — нейронній мережі, в якій живе его.

Его кожну вільну секунду розповідає мені історію про те, хто я. Це модель мене, яка складається з набору переконань: що я думаю про себе; що думають про мене інші; що я думаю про те, що думають про мене інші; що є мною, а що — ні; якого я розміру; де я перебуваю; і коли я в часі. Під дією псилоцибіну все це починає розчинятися. Тут герой зустрічає своє випробування.

Кульмінація

У цьому місці людям буває страшно, тому що стає складно визначити, спиш ти чи не спиш, живий ти чи мертвий. Особистість починає чинити опір, щоб запобігти зникненню, — чіплятися за реальність: зриває маску, заводить розмову, поглядає на годинник. Це помилка, в кращому випадку ти не зможеш сконцентруватися на досвіді і нічому не навчишся, в гіршому — дезорієнтація буде посилюватися, страх наростати і почнеться панічна атака.

Потрібно лягти і намагатися не рухатись.

«Довірся», «відпускай», «будь відкритий», «дихай», «здавайся» — головні слова, які ти хочеш почути в цей момент. Потрібно відпустити контроль, дозволити забрати себе. Зникне почуття часу, і ти опинишся у вічності. Зникне схема тіла, і здаватиметься, що у тебе немає ні початку, ні кінця. Зітреться грань між суб’єктом, який сприймає, та об’єктом, якого сприймають. Ти перестанеш почуватися окремою істотою, виявиться, що все це і є ти.

Психоделічний досвід неможливо описати словами так, щоб вони не здавалися містичним маренням. Якимось чином складається, що я зникаю, але моя свідомість — ні. Усе зливається в одне, здається, що я — Всесвіт, а Саша Астрон — це аватар, життя якого мені наснилось. Саша щойно об’ївся грибів, і я прокинувся в нього уві сні. Я бачу свою нескінченність його очима, бачу себе в кольорах і зірках, у всіх людях і тваринах. Я відчуваю, що ніколи не помру, — аватар помре, але інша частина мене залишиться жити. Складно стримувати сльози, коли я згадую про це звільнення. Це змінило моє ставлення до всього, що зі мною відбувається.

Психоделічний досвід неможливо описати словами, щоб це не звучало містичним маренням.

Чи реальний цей досвід або це «всього лише галюцинація»? Це не має значення, я випробував його, для мене він реальний. Головний урок, який я виніс, — мені немає чого боятися. Життя — це гра, в якій я вже виграв. Сенс цієї гри — відчувати життя, зараз.

Розв’язка

Коли дія псилоцибіну минає, мозок ніби перезавантажується з чистим робочим столом, на якому лише одна папка: «Моя минула хрінь». Це була шалена подорож, але що тепер?

Для початку спробуй хоча б запам’ятати те, що трапилося. Це буде нелегко, тому що психоделічний стан схожий на долінгвістичну форму мислення: вона протікає мовою образів і почуттів, які не конвертуються у слова. Запиши все, що ти зрозумів, думай про це, розшифровуй отримані одкровення, поговори зі своїм психотерапевтом.

Психоделіки драматично зрушують точку зору, ти наче дивишся на життя з космосу. Це може перебудувати систему цінностей, але психоделіки не змінять твоєї поведінки. Вони підкажуть, як змінити її, щоб перестати страждати і бути ефективним. Але всю роботу доведеться робити самому.

Сьогодні я очолюю відділ дизайну в успішній технологічній компанії, я обожнюю свою роботу, у мене є дружина і дочка, класні друзі і купа планів. Не можу сказати, що без психоделіків я жив би гірше, — я не знаю, як би склалася моя доля і як би я подолав свої психологічні проблеми. Але я точно знаю, що гриби завжди давали мені ресурс, щоб перемагати і пристрасно любити життя. Я, як і раніше, приймаю псилоцибін кілька разів на рік, для того щоб на різних етапах свого життя звернутися за порадами до своєї внутрішньої природи. Кожен тріп розширює моє розуміння того, як усе влаштовано, тому що дозволяє розуму звільнитися від обмежень, уявляти майбутнє таким, як я хочу, і опинятися в ньому.

Мені пощастило, я не вмираю від раку, у мене немає посттравматичного синдрому і депресії, але як щодо людей, у яких справи набагато гірші, ніж у мене?

Психоделічна терапія

Психічний розлад — це завжди заїла платівка: світ — жорстоке і небезпечне місце (ПТСР); життя занадто безнадійне, щоб жити (депресія); в майбутньому на мене чекають самі неприємності (тривожний розлад). Патерном може бути поведінка — залежність й обсесивно-компульсивний розлад. Ці петлі розуму не дають повірити в те, що можна жити інакше, і ти опиняєшся ув’язненим у безвиході, від’єднаним від світу і від себе.

Психоделічна терапія ефективно розчиняє патерни і повертає людей до їхніх почуттів, дозволяє пережити глибокий зв’язок зі світом. Доведено, що це дієве лікування найпоширеніших психічних розладів людини.

Каліфорнійський університет, клініка Джонса Хопкінса та Нью-Йоркський університет провели клінічні випробування псилоцибіну на 92 пацієнтах з раком у термінальній стадії. Єдиний психоделічний сеанс вилікував 80% пацієнтів від депресії, ефект зберігався протягом шести місяців. Для порівняння: після когнітивно-поведінкової терапії шестимісячна ремісія спостерігається у 15-30% пацієнтів. А при щоденному прийомі антидепресантів — у 60% (укупі з сексуальною дисфункцією під час прийому і значними побічними ефектами при відміні препарату). До того ж антидепресанти не лікують причину депресії, а просто роблять тебе нечутливим до сильних негативних емоцій — і сильних позитивних емоцій разом з тим.

Енні Леві взяла участь у дослідженнях Каліфорнійського університету за пів року до своєї смерті. Переживаючи термінальну стадію раку, Енні знала, що скоро помре, через це відчувала тривогу і не могла думати ні про що, окрім смерті. Поки не пройшла терапію з псилоцибіном. Син Енні на похороні сказав: «Це було надихаюче — бачити, як вона прослизнула через це [смерть], ніби це не важливо».

Іноді депресія не лікується. Люди з терапевтично резистентною депресією приймали антидепресанти, проходили психотерапію, і це не допомогло. Дванадцятеро з них взяли участь у дослідженні Імперського коледжу Лондона. Ці пацієнти страждали від депресії в середньому протягом 18 років. Вісім із дванадцяти пішли в ремісію відразу після сеансу. Через три місяці п’ятеро учасників залишалися в ремісії, інші показували зниження симптомів депресії вдвічі в порівнянні з початковим станом.

Гриби за незалежність

Дослідження клініки Джона Хопкінса: 15 чоловік у середньому курили пачку на день протягом 30 років — завдяки психоделічній терапії 80% із них звільнились від тютюнової залежності. Препарат від куріння Varenicline, який найчастіше призначають, дає позитивний результат лише у 35% випадків.

Припинення куріння — не просто біологічна реакція, як при прийомі інших препаратів, що впливають на нікотинові рецептори. Псилоцибін дозволяє пережити глибоку рефлексію щодо власного життя і запалити мотивацію для змін.

Також команда з клініки Джона Хопкінса провела опитування у психоделічних ком’юніті. Опитали 343 людини, які мали проблеми з алкоголем тривалістю від 7 років. Після психоделічного досвіду 83% більше не відповідали критеріям алкогольної залежності.

Психологічні травми і ПТСР

Кожного дня тільки у США 22 людини накладають на себе руки через ПТСР. В Україні, за даними 2016 року, з 280 тисяч чоловік, які брали участь у військових діях на Донбасі, 500 покінчили життя самогубством, коли повернулися додому.

Документальний фільм From Shock to Awe розповідає історію двох ветеранів війни в Іраку й Афганістані. Ці чоловіки бачили, як розриваються тіла їхніх друзів, і збирали по частинах убитих зі своєї зброї дітей, щоб повернути їх тіла рідним. Їм було нестерпно жити після цього. Десятки курсів лікування не дали результатів, тільки аяуаска — близький до псилоцибіну психоделік допоміг цим людям залікувати глибоку душевну травму.

Стигма

Чому псилоцибін нелегальний?

Коли психоделіки прирівняли до наркотиків наприкінці 1960-х, люди майже нічого не знали про серотонін, а гомосексуальність вважалася злочином. Можна собі уявити нерозуміння і страх батьків того часу, коли вони побачили 100 тисяч хіпі, які ковтають галюциногени в центрі Сан-Франциско. Тоді по телевізору не розповідали, як працюють ці речовини насправді. Замість цього людей переконували, що психоделіки — це психоз, стрибки у вікно, пошкодження хромосом і залежність. Ніщо з цього не є правдою, але ці міфи живуть досі. Як показує дослідження Девіда Натта, психоделіки в 10 разів безпечніше, ніж алкоголь.

Девід Натт був головою ради з питань наркополітики уряду Великобританії та займався виведенням раціональної шкали шкоди наркотиків. На виході — два параметри: шкода собі і шкода суспільству. Натт написав в Journal of Psychopharmacology, що екстазі не більш небезпечний, ніж кінний спорт. Після цього міністерство зажадало відставки Натта.

У більшості країн світу психоделіки знаходяться в найсуворішій категорії заборонених речовин, нарівні з героїном. Цей список містить речовини, застосування яких у медицині виключено. Заборона призвела до того, що психоделіки перестали ковтати як цукерки (і це добре), але також поховала всі дослідження псилоцибіну на 40 років.

Основну масу сучасних дослідів проводили з термінально хворими людьми — не тому, що вони найбільше потребують: для них простіше домогтися дозволу. Отримання всіх необхідних ліцензій займало 2-3 роки. Вченим доводилося платити по $1 000 за дозу псилоцибіну, в той час як на чорному ринку вона коштує $50.

Психоделічний ренесанс

Багатообіцяючі результати досліджень призвели до того, що в позаминулому році американське Управління з контролю якості харчових продуктів і лікарських препаратів (FDA) надало псилоцибіну статус Breakthrough Therapy («проривний препарат»). Таким чином відомство прискорило процес отримання дозволу на використання психоделічних речовин. Відтоді інтерес до психоделічної терапії з боку інвесторів у США стрімко зріс. За останні два роки в сектор було вкладено $300 мільйонів. До цього рекордною сумою зібраних коштів були $2,8 мільйона.

Але псилоцибін усе ще нелегальний, і його не можна просто взяти і легалізувати. У США психоделіки не продаватимуться в аптеці, але психоделічний досвід буде доступний у вигляді сервісу в ліцензованих центрах під спостереженням спеціальних гідів. Усі, хто бажає скористатися сервісом, будуть проходити попереднє обстеження на наявність протипоказань, таких як шизофренія і біполярний розлад. Сервіс не буде обмежений тільки медициною, тобто скористатися ним зможуть не лише люди, які страждають на ПТСР або депресію.

Ретрит-центри вже є в Іспанії, Нідерландах, Мексиці, Перу і на Ямайці — там, де психоделічні практики легальні. В іншому світі єдиний шанс отримати цей досвід — звернутися до підпільного гіда (часто це професійні психотерапевти).

В Україні псилоцибін знаходиться в статусі «особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонений». Згідно із законом вона не може бути лікарським засобом, її заборонено давати людям, а отже, клінічні дослідження псилоцибіну тут юридично неможливі. Щоб легалізувати терапевтичні практики, потрібно внести правки до закону України про лікарські засоби. Далі — розробити правила ліцензування для психоделічних центрів і господарської діяльності з вирощування псилоцибінових грибів. Знадобиться програма навчання для гідів. Це трудомісткий процес, на щастя вже освоєний в Європі та США. Програми навчання розроблені Інститутом Усон, Каліфорнійським інститутом інтегральних досліджень, компанією Сompass Pathways, яка має намір однією з перших заробити на психоделічній медицині в США. Протоколи психоделічної терапії та прескринінгу також розроблені і використовуються в клінічних випробуваннях в Каліфорнійському університеті, клініці Джона Хопкінса й Імперському коледжі Лондона. Законодавчу базу для психоделічних сервісів розробляють зараз в Орегоні. Там петиція про психоделічні сервіси вже набрала необхідну кількість підписів для офіційного розгляду в листопаді 2020 року.

Навіщо камінг-аут

SWIM (someone who is not me — «дехто, але не я») — так представляються автори тріп-репортів в інтернеті. На сайті Erowid опубліковані 10 тисяч анонімних звітів. Люди не бажають відкрито говорити про свій психоделічний досвід з різних причин: щоб уникнути осуду, щоб їх не вважали наркоманом, через страх втратити роботу або навіть свободу. В Україні я злочинець, якщо зберігаю у себе вдома псилоцибінові гриби (я досить розумний, щоб цього не робити). Це схоже на сюжет антиутопії, в якій поліція переслідує громадян за те, що вони підпільно займаються сексом зі Всесвітом.

Я не боюся відкрито казати, що приймаю психоделіки, але я нікому не рекомендую приймати будь-які психоактивні речовини. Я лише хочу мати свободу робити це на свій розсуд. Камінг-аут — це інструмент боротьби за цивільні права. Стигма піде, коли суспільство побачить, хто такі психонавти. Ми успішні, продуктивні, ми не ходимо вдома так, як вбираємося на психоделічний фестиваль. Серед нас є освічені платники податків, дизайнери, підприємці, лікарі, військовослужбовці. Ми вважаємо, що змінювати свою свідомість за допомогою психоделіків — це фундаментальне право людини на психологічне самовизначення. Ми хочемо реформи наркополітики, щоб створити умови для дослідження і застосування психоделіків у медицині, для розвитку особистості та зменшення страждань у світі.

Я не планую зупинятися і обіцяю боротися за свободу свідомості. Мені потрібні союзники — якщо ви юрист, вчений, медик, громадський діяч, якщо викладена проблема резонує з вами, напишіть мені.