Партнерский материал

Подивися на мою музику: Толкачов, Poly Chain, Koloah, Vani Vachi та Пруткін про свої та улюблені обкладинки альбомів

За обкладинкою альбому можна приблизно вгадати, що за музика буде всередині, — кислотний ейсид-хаус, похмурий панк або космічний ембієнт. Але навіть якщо картинка оманлива, саме вона в першу чергу чіпляє увагу, тож артистам доводиться старатися, упаковуючи свою творчість. Поговорили з електронними музикантами про те, як вони працюють над візуальною складовою релізів, чиї обкладинки вважають класними і які тренди в цій сфері помічають.

Якщо почати гуглити, кому належить трек, то куди б не привів пошук — на ютуб з кліпами музиканта, на його сторінку на SoundCloud, Bandcamp, Apple Music та інших стримінгах, — у першу чергу ми побачимо обкладинки треків і альбомів або аватарки, оформлення сторінок, тобто якесь візуальне відображення музики. Картинки вже давно потрібні не тільки для вінілу, касет або дисків, а й для соцмереж і діджитальних сторінок музиканта, і дуже часто над ними разом із дизайнерами та художниками працюють і самі артисти. Bird in Flight поговорив із музикантами, яких зустрів на освітньому кемпі для українських артистів Puma Mirage Camp, про тренди у візуалізації, хороші вітчизняні та зарубіжні приклади обкладинок, про культових дизайнерів і власний досвід перетворення звуків на картинку.

Дмитро Авксентьєв

Електронний артист, відомий як Koloah, Voin Oruwu, Tropical Echobird; промоутер, саунд-продюсер і візуальний художник.

— Я завжди намагаюся брати участь у створенні обкладинок для своїх релізів, для мене це важливо. У 2012—2014 роках я навіть сам їх малював — виходило досить непогано, а головне, атмосферно. Просто мені здається, що людині, яка займається творчістю, не варто обмежувати себе чимось одним. При цьому у мене є дизайнер, з яким працюю вже багато років, але я ніколи не прошу його просто придумати щось під мою музику, — у мене завжди є чітке розуміння, що саме я хочу побачити на зображенні. І навіть якщо концепцію створив не я, можу підготувати до неї мудборд на 200 слайдів. У мене ж і сама музика народжується дуже візуально, тобто ще в момент створення треку я уявляю якісь конкретні образи.

У всіх моїх проєктах стилістика трохи відрізняється як у музиці, так і візуально: Voin Oruwu більш похмурий, Koloah може бути різним — як мінімалістичним, так і багатобарвним, Tropical Echobird — це взагалі щось третє.

Нові тренди в оформленні обкладинок з’являються постійно, і я не бачу нічого поганого в тому, що артисти їх підхоплюють. Я теж іноді використовую якісь навіть занадто очевидні речі в оформленні, але ж у всіх вони по-різному проявляються. Для мене електронна музика — це частина нового мистецтва, куди я також відношу діджитал-артистів, комп’ютерних аніматорів і художників по світлу. Це навіть буквально одне коло людей, в якому хтось комусь друг або колега, тому найцікавіші обкладинки зазвичай і виникають в андеграундному середовищі.

Я легко можу купити платівку тільки через те, що мені сподобалося зображення. У мене навіть є пару альбомів, які я раз послухав і думаю, що, у принципі, можна тільки дивитися на них. Мені дуже подобаються роботи Роджера Діна, обкладинки музиканта Oneohtrix Point Never, а з українського — те, що створював для своїх релізів лейбл Kvitnu.

Саша Закревська

Електронна продюсерка та діджейка, лайв-артистка і дизайнерка. Виступає під ім’ям Poly Chain.

— Музиканти, над чиїми обкладинками я працюю, зазвичай надсилають мені демозапис, розповідають про загальну концепцію альбому, іноді ще референс картинок прикладають, але можуть дати і вільну руку. Нещодавно мені не сподобалося, як моя робота виглядає на рендерах уже після того, як її затвердили і заплатили за неї. Довелося все переробити буквально за день, але тут як зазвичай — чим ближче дедлайн, тим швидше генеруються ідеї.

Я частіше сама собі роблю обкладинки, але, наприклад, для останньої касети її готував лейбл, тому що там усі самі дизайнери і мені дуже подобається їхній стиль. Коли ж я особисто працюю над зображенням, то у мене спочатку з’являється зібраний альбом і тільки потім обкладинка — для мене вона все ж другорядна.

R-9900697-1488207495-6386
R-14448441-1574715378-4502
R-14525270-1576340611-5650

Є вайт-лейбли, які й зовсім без обкладинок випускають платівки, чим і приваблюють. Тобто тобі потрібно заморочитися, щоб розібратися, хто і що на платівці. А є обкладинки, за якими ти одразу можеш вгадати, що там за музика буде. Наприклад, в італо-диско багато смішних, футуристичних обкладинок, в електро — можуть бути якісь роботи. А ось із техно взагалі незрозуміло: так, у лейбла «тріп» Ніни Кравіц дуже різнобарвні обкладинки, а у Толкачова, навпаки, дуже даркушні.

Зараз модним і доступним стало 3D, тому я все частіше бачу його на обкладинках, як, наприклад, у лейбла Kindergarten Records артистки Ma Sha Ru. Ще популярний плакатний стиль, тобто це якийсь жовтий фон із чорними літерами — тут важливіша типографіка, ніж сама ілюстрація. Також мені подобається, коли лейбли роблять спеціальні печатки, щоб проштампувати платівки, а потім цю ж печатку можна ставити на руку відвідувачам вечірки.

Улюбленими обкладинками можу назвати Convextion — 2845 і Lutto Lento — My Number One High / Take Me Down The Dunes. До речі, у Томаша, який створив останню, є свій лейбл з чарівним логотипом із дамою, яка нудьгує, і кльовими артворками. І ще мені подобається DVAR — Taai Liira. А з українських відзначу лейбл Mystictrax, у якого завжди дуже стильні обкладинки.

Станіслав Толкачов

Електронний продюсер, діджей і фотограф.

— Колись я займався дизайном, тому зробити обкладинку у мене не викликає труднощів. Я люблю класичну, чорно-білу фотографію, знімаю на плівку і сам її проявляю. Для своїх обкладинок часто використовую якісь архівні знімки, які безпосередньо ніяк не пов’язані з музикою, але збігаються за настроєм. Хоча можу і спеціально для якогось альбому зняти щось конкретно.

Часто такі обкладинки стають відомими, потім я друкую ці фото і продаю. У мене є своя улюблена техніка друку — олійною фарбою на друкарських металевих пластинах, виходить навіть ближче до живопису або графіки, ніж до фото. Ці роботи можна тиражувати, але кожна матиме свою текстуру.

R-11419960-1516016194-3334
a2040863111_10
R-11419967-1580476204-7497

Фото на обкладинці моєї платівки Right Angle народжувалося двічі. Років дванадцять-тринадцять тому я ще жив у Дніпрі і приїхав до Києва погостювати. Ми з моїм другом Андрієм гуляли біля Київського водосховища і наткнулися там на бетонну стелу. Андрій забрався на неї, ліг, і я його сфотографував. Тобто це, звичайно, постановочний знімок, але незапланований. Я використав цю картинку для релізу років сім тому, а позаторік платівку вирішили перевипустити. Цього разу лейбл захотів створити повноформатний принт із картонною обкладинкою — раніше зображення було на прикладеній до вінілу картці. Те фото було зроблено на «Зеніт», і мені здалося, що воно вже недостатньо якісне для такого друку, тому я вирішив його перезняти. Пішов на те саме місце, взяв уже іншого приятеля, бо Андрій жив тоді в Харкові, і сфотографував його з того ж ракурсу.

Мене може зацікавити якась платівка своєю обкладинкою — їх же для цього і роблять. Хоча я горю саме за цим дідівським, чорно-білим стилем, якого зараз не так і багато. Та й не можна сказати, що він чимось кращий за сучасне мистецтво, просто це моє. І як на мене, техно — досить прагматична музика, яка не обов’язково вимагає складної візуалізації.

Класні обкладинки у Subsist Records, також у лейбла Mord. Українські не завжди так заморочуються з картинками, хоча лейбл Thousand Kisses Place за дизайном цікавий. До мого топ-3 обкладинок входять Brainbombs — Obey, Pixies — Trompe Le Monde та Terrence Dixon — From The Far Future.

Дмитро Пруткін

Діджей, співзасновник лейблу Shukai, дизайнер.

— Напевне, у мене профдеформація, адже я дизайнер, але частіше за все музичні обкладинки здаються мені дуже банальними, навіть якщо вони класні. Кавер для мене — додатковий, допоміжний продукт, і платівку на стіну я навряд чи повішу, хоча обираю альбоми в тому числі і за обкладинкою.

Звичайно, є й геніальні речі, як Dark Side of the Moon. Її автор — фігура культова: це Сторм Торгерсон, який робив також обкладинки для Led Zeppelin, Muse, Blur і ще багато кому. За його роботами одразу видно, що він любитель колажу і що у дофотошопні часи він усе знімав наживо, з макетами. Ще одна ікона в цій галузі — Пітер Савіль, який створював обкладинки для лейбла Factory Records, робив їх для Joy Division, New Order та інших культових музикантів. Ще мені подобається лейбл Junior Boy’s Own і його перші обкладинки для ейсид-хаусу. Звичайно, дуже круті обкладинки у Грейс Джонс. Також раджу звернути увагу на Пола Ніколсона, який придумав логотип Афекса Твіна, всі його роботи — дуже в дусі часу.

З українців можу назвати Сашу Тессіо, який завжди робить обкладинки у своєму стилі, навіть коли малює їх для інших музикантів. З лейблів — Kvitnu, який цілісно підходив до створення обкладинок. У них була складна психоделічна графіка, впізнаваний стиль. Хоча впізнаваний стиль також у ONUKA, у Дорна; просто в кожному жанрі є своя естетика. У рейв-музики, наприклад, завжди були якісь кольорові конверти, а раніше техно і хардкор швидше обходилися взагалі без дизайну, зате все було дуже DIY.

Не в масовій музиці обкладинка завжди була частіше технічною, простою з текстом. У відомої «Мелодії», наприклад, є як обкладинки з фотографіями музикантів, так і з якимись ніби випадковими знімками, на зразок фото Ісаакіївського собору, або просто паттернами.

За обкладинки Shukai у нашій команді більше відповідає Діма Ніколаєнко, однак ми всі, звичайно, радимося. Але нам і не доводиться особливо нічого вигадувати, зазвичай відштовхуємося від того, які саме зображення є в нашому розпорядженні, адже йдеться про архівні матеріали.

web2k
48365151_35067477548
SH04_cover
Аніта Заман

Діджейка Vani Vachi, дизайнерка.

— З одного боку, діджиталізація, нові програми спростили життя музикантів, з іншого — тепер артисту часто доводиться робити все, тобто не тільки писати музику, але і випускати її, готувати обкладинки.

У мене є маса варіантів для обкладинки свого неіснуючого першого релізу, але для початку хочу спробувати робити аудіовізуальний лайв, тобто на виступі поєднувати музику з відео. При цьому я малюю обкладинки, афіші для інших. Наприклад, рік тому я робила обкладинку для музиканта з Берліна Dj Nephil. Він скинув мені свої треки, дав невеликі ввідні та запропонував самій уявити, що за зображення це могло б бути. Оскільки «Нефіл» — це з міфології ацтеків, я знайшла зображення відповідної статуетки і стала з ним працювати так, щоб у результаті картинка ілюструвала і саму музику.

a0581302982_10

Звичайно, є певні тренди в дизайні обкладинок: наприклад, свого часу були популярні дуже яскраві, неонові кольори, потім градієнти, дивна типографіка, за нею глітч, потім 3D. Зараз чомусь багато обкладинок стали робити так, що вони виглядають як мерч метал-гуртів 80-х, причому навіть ті музиканти, які максимально далекі від цього жанру. Тренди постійно змінюються, і, на жаль, в Україні їх швидше підхоплюють, а не задають. Хоча нескінченна циркуляція референсів і запозичення існують повсюдно — навіть у тому ж Берліні, який зазвичай наводять як приклад.

При цьому є певні тренди і всередині жанрів. Скажімо, якщо це EBM, то на обкладинці найчастіше буде два кольори, наприклад яскравий червоний з чорним грубим зображенням. Якщо ембієнт, то може бути багато 3D-візуалізації, кібер-естетика. А якщо це якась попсова співачка, то, швидше за все, на обкладинці буде красива вона ж.

Я стежу за артисткою Граймс, у якої мало того що дуже цікава музика, так ще і крута візуальна естетика. Вона простежується абсолютно в усьому — починаючи з того, як виконавиця одягається і які селфі постить, і закінчуючи кліпами і обкладинками. Також візуально круті лейбли Lunacy та Soil, артист Mykki Blanko, вечірки Herrensauna. З українських електронних лейблів мені подобаються кияни Biorhythm — їхня візуальна естетика, пов’язана з природою, відмінно поєднується з ембієнтом. Можу відзначити Shukai, Nechto та Rhythm Buro.

109

539

579
67

Більше матеріалів