Репортаж

«На зупинці можна знайти кілька десятків цікавих рослин»: Ботанік про свою роботу та зміни клімату

На роботі Михайло Журба вчиться розводити екзотичні плодові дерева — хурму або інжир — в українському кліматі, а після — вирушає до сміттєвих контейнерів і автобусних зупинок шукати нові види рослин. Він консультує парфумерів і знає, чому глобальне потепління однозначно вже торкнулося України.

Під час локдауну багато хто був у пошуку нових хобі, і рослини раптом захопили навіть тих, хто ніколи раніше не виявляв до них жодного інтересу. Тільки у квітні 2020 року кількість пошукових запитів за словом houseplants виросла вдвічі у порівнянні з попереднім роком. На британського садівника Чарльза Даунінга в інстаграмі підписані майже 260 тисяч осіб — при тому, що публікує він не фотографії екзотичних квітів, а знімки звичайних грядок. Його відео про метод «садівництва без копання» в ютубі набрало 1,5 мільйона переглядів.

В українському фейсбуці є своя група популяризаторів ботаніки — Fructiculture, яку веде Михайло Журба, інженер відділу акліматизації плодових рослин ботанічного саду імені Гришка. Підписників у спільноти поки не багато, зате вони можуть побачити плоди малини мао-мао, купити насіння ківано і 200-300 кілограмів кизилу, а ще просто дізнатися трохи більше про екзотичні і не дуже рослини.

У мене вдома в’януть навіть кактуси, тому перше, що я хочу дізнатися у Михайла при зустрічі, — чому бур’яни ростуть самі по собі, а мій фікус жовтіє то через рясний полив, то через недостатній. Журба пояснює, що справа в різних «життєвих стратегіях». Одні рослини схильні до активного росту, інші — стійкі до найбільш несприятливих умов, а треті — виробляють велику кількість насіння і здатні швидко, але ненадовго захоплювати територію (до цих якраз і відносяться бур’яни).

Ми одразу йдемо дивитися теплиці, адже в них, по-перше, має бути тепло, а по-друге — рости все найцікавіше. Але Михайло каже, що це не зовсім так: після роботи він зазвичай виходить з ботанічного саду і прямує до найближчого майданчика зі сміттєвими контейнерами — саме там, а ще на узбіччях доріг і залізничних коліях можна відшукати нові види рослин. Як і будь-який науковець, він потай мріє відкрити новий вид, навіть при тому, що пошукові експедиції доводиться проводити не у тропіках, а на смітниках. Але, наприклад, саме на одному з них і знайшли новий вид рослини — лободу українську.

— Ботаніки добре помічають те, чого не бачать інші люди. Можна стояти на зупинці і знайти кілька десятків цікавих рослин, — пояснює Михайло.

У 1950-х Джон Віндем написав роман про крокуючі рослини-тріффіди, наділені інтелектом, і, в принципі, був не такий уже й далекий від істини. Рослини хворіють, в залежності від виду по-різному пристосовуються до життя, вередують, і взагалі вони значно більше схожі на людей, ніж може здатися. У будь-якому разі, так думає Михайло Журба.

— Не муч рослину, — кидає він, коли я помічаю, що мімоза сором’язлива згортається, якщо на неї подмухати.

Давши спокій мімозі, я йду подивитися на «пальці мерця». Плоди цього чагарника — декенеї Фарже — їстівні, з солодкуватою м’якоттю. Їх рекомендують використовувати у стравах замість дині, а данський шеф-кухар Рене Редзепі показує їх в інстаграмі своїй майже мільйонній аудиторії. У реальності плоди виглядають не настільки вражаюче, як обіцяє назва, і більше схожі на зморщені сливи. Батьківщина «пальців» — Китай, в Україні декенея Фарже раніше вимерзала, а тепер росте. Далі Журба показує хурму та ягоди годжі, що аліють на тлі снігу, — їх він теж зміг виростити в нашому кліматі.

Рідкісні плодові дерева — це спеціалізація Михайла. Йому 36 років, і раніше він був садівником і ландшафтним дизайнером, але останні п’ять років працює в ботанічному саду імені Гришка. Тут, звичайно, для флори умови ще «тепличні»; вченого ж більше цікавлять здичавілі види або такі, що ростуть на пошкоджених ділянках землі, наприклад у місцях розробки родовищ корисних копалин.

Михайло пояснює, що ботаніку, щоб прославитися і заробляти достатньо, потрібно активно займатися науковою діяльністю. Але в Україні молоді люди не хочуть йти в науку — зі 150 колег Журби з науковим ступенем тільки чотирнадцять молодші за 50 років. Зараз він пише дисертацію і вчиться вирощувати ті рослини, які раніше не приживалися в умовах нашого клімату, а також популяризує їх. У цьому фахівцю допомагає глобальне потепління: через нього деякі культури почали дозрівати на тиждень раніше, а ті, що зовсім не приживалися, тепер зимують.

— Фактично Київ уже знаходиться в лісостепу. Багато звичних видів дерев, наприклад сосни, з часом будуть йти все північніше.

Еколог Анатолій Смалійчук:

«Якщо на Поліссі ще є соснові ліси, то природні зони поки не змінилися, і бити на сполох зарано. Але характерні кліматичні показники для цих зон дійсно змінюються. Вирощування рослин у степу на півдні вже стає проблемним через брак води».

Крім наукової роботи і зайнятості в ботсаду Михайло встигає читати лекції про рослини в Olfactorium — творчому об’єднанні парфумерів, заснованому у 2013 році. Olfactorium залучає кураторів, художників, дизайнерів, біологів та інших фахівців, щоб проводити дослідження, організовувати культурні проєкти, колаборації з фешн-індустрією та підтримувати українських парфумерів.

У музеї української парфумерії післявоєнного періоду, створеному на базі Olfactorium, понад 1 300 зразків ароматів. Він потрібен, щоб зрозуміти почерк української школи і зафіксувати її характерні прийоми. Наприклад, в українській парфумерії поєднують квіткові або фруктові ноти з водою, спеції з прянощами, тоді як на Заході використовують щось одне.

Парфумерну композицію зазвичай створюють з синтетичних запашних речовин і невеликої кількості природної сировини. Щоб максимально наблизитися до натурального образу, потрібно почути рослину у природному середовищі існування (олія сосни, наприклад, пахне інакше, ніж сосна). Вчені знають, коли рослини містять найбільше ефірних олій, і розповідають про це на особливих ольфакторних практикумах. А потім проводять експедиції для парфумерів, щоб вони могли вивчити реальні рослини і точніше скласти композицію. Михайло один із небагатьох ботаніків, який цікавиться фізіологією рослин з точки зору наявності в них запашних речовин і тому допомагає парфумерам більш повно відтворити аромат.

Вчений розповідає, що в ботанічному саду імені Гришка є кілька рідкісних колекцій — бузку, азалії та півоній. У 1980 році орхідеї з зібрань ботсаду вперше побували в космосі на борту орбітальної станції «Салют», і зараз тут росте «нащадок» однієї з них. Утім, багато відвідувачів не знають про унікальність цих колекцій, хоча цвітіння бузку, звичайно, намагаються не пропускати.

Коли в Україні послабили карантинні обмеження, людей у ботсаду, за словами Михайла, стало помітно більше. Хтось приходить на екскурсію, хтось — за консультацією, хтось — за тропічними рослинами, які тут можна купити на виставці-ярмарку. Я ж виходжу з ботанічного з порожніми руками, зате в щасливій упевненості, що мій фікус відмовляється рости тільки через неправильно обрану життєву стратегію.


Фото: Мішка Бочкарьов, спеціально для Bird in Flight.

148

162

49
14

Більше матеріалів