Не заради сміху: Навіщо Charlie Hebdo продовжують жартувати, коли за ці жарти вбивають
У вересні, напередодні суду над обвинуваченими в організації нападу на редакцію, Charlie Hebdo заново опублікував карикатури на пророка Мухаммеда, через які свого часу і почалася війна тижневика з ісламістами. Після цього невідомий атакував перехожих біля будівлі колишньої редакції Charlie Hebdo, а три тижні тому інший терорист обезголовив шкільного вчителя історії за те, що він показав карикатури Charlie своїм учням. Президент Франції Еммануель Макрон оголосив про посилення боротьби з радикальним ісламізмом — і тут же став ворогом № 1 для ісламістів усього світу.
За останній місяць у різних містах Франції відбулося ще кілька нападів. Charlie Hebdo, як годиться, відреагував на них у своїй манері. Бути в центрі скандалу — звична справа для сатиричного видання.
Тижневик Charlie Hebdo заснували в 1969 році на базі щомісячного сатиричного журналу Hara-Kiri та назвали Hara Kiri Hebdo. Його автори завжди висловлювалися на будь-які актуальні теми, в тому числі і про трагічні події. Так, через рік після запуску видання влада Франції заборонила його через жарти про смерть колишнього президента Шарля де Голля, але газета продовжила працювати вже під новою назвою Charlie Hebdo. У 1981-му видання закрилося через втрату популярності і знову перезапустилося в 1992 році.
Усередині консервної бляшанки
У першому після теракту номері Charlie Hebdo головний редактор Жерар Біяр писав, що з ними, редакцією атеїстичної газети, «сталося більше чудес, ніж могли б створити всі святі та пророки». Узяти хоча б тиражі Charlie Hebdo, які до нападу складали не більше 60 тисяч примірників. Перший же номер після теракту, на обкладинці якого пророк Мухаммед зі сльозами тримає табличку «Je suis Charlie», вийшов трьохмільйонним тиражем. Він був розкуплений за лічені хвилини, і його неодноразово додруковували.
Зрештою продали близько 8 мільйонів екземплярів — це абсолютний рекорд за всю історію французької преси. Щоправда, в подальшому тиражі падали і сьогодні майже досягли попереднього рівня.
Після теракту Charlie довелося працювати мало не в умовах воєнного стану. Нова адреса редакції ретельно засекречена, і, за розповідями співробітників, наразі приміщення видання більше схоже на неприступний бункер, ніж на офіс. «У новій будівлі нас можна дістати хіба що атомною бомбою: п’ять броньованих дверей, і ви не можете відчинити наступні, поки попередні не зачинилися», — так описує її колумніст Єгор Гран в інтерв’ю «Медузі». Перший час після теракту співробітники ніде не з’являлися без охоронців, а всі переміщення членів редакції координувала поліція. Декого цілодобово охороняють і зараз.
Після теракту редакційне приміщення більше схоже на неприступний бункер, ніж на офіс.
Такий тиск витримали не всі. Через півроку після нападу газету залишив Ренальдо Люзьє (Люз), той самий карикатурист, який намалював обкладинку з Мухаммедом у сумі. Свій ухід Люзьє пояснив тим, що йому нестерпно працювати без загиблих колег: «Кожен новий номер стає для мене тортурами». Але, ймовірно, свою роль зіграло і те, що на нього було оголошене справжнє полювання.
За словами директора і головного карикатуриста Charlie Лорана Сурісо (Рісса), після нападу газета змушена витрачати на безпеку співробітників півтора мільйона євро щорічно — а це близько половини доходу тижневика. Свобода слова в буквальному сенсі обходиться Charlie дуже дорого.
Charlie проти всіх
І навіть усі ці заходи не гарантують повної безпеки — співробітникам погрожують чи не щодня. Однак це не вплинуло на редакційну політику газети, для якої, як кажуть ненависники, як і раніше, немає нічого святого.
Це твердження відмінно ілюструє обкладинка другого після теракту номера Charlie: там зображена маленька собачка з тижневиком у зубах, за якою женеться зграя розлючених ворогів — тут і вовк-джихадист, і папа римський, і Ніколя Саркозі, і Марін Ле Пен. І якщо раніше Charlie дратував в основному французів, то після теракту за карикатурами видання почали пильно стежити в усьому світі.
Якщо раніше Charlie дратував в основному французів, то після теракту за карикатурами видання почали пильно стежити в усьому світі.
За ці шість років автори Charlie перетворилися на провокаторів світового масштабу, які сміються з чого хочуть, постійно опиняються в центрі міжнародних скандалів і примудряються образити почуття всіх, хто готовий образитися.
А вже охочих образитися не бракує — праведний гнів обрушується на Charlie далеко не тільки з боку ісламістів. Так, у Росії ополчилися на тижневик після карикатур про авіакатастрофу російського літака в Єгипті восени 2015-го. Тоді малюнки обговорювали як справу державної ваги, про них висловлювалися депутати Держдуми і прессекретар президента; газету навіть вимагали заборонити на території РФ як «екстремістську літературу». Зрозуміло, вся ця активність тільки підвищила популярність Charlie: за листопад 2015 року на сайт видання зайшло втричі більше користувачів із Росії, ніж із Франції.
У вересні 2016-го на тижневик подала до суду влада італійського міста Аматріче, обурена карикатурою на землетрус, що стався напередодні. Charlie негайно відреагували новою карикатурою, підписаною «Італійці, це не Charlie Hebdo зводив ваші будинки, а мафія».
А буквально кілька днів тому щодо газети знову подали позов: цього разу карикатура образила президента Туреччини Реджепа Ердогана. По суті, подібна реакція на далеко не найпопулярніше навіть у межах Франції видання — одне з тих «чудес», про які згадував Жерар Біяр.
Нова цензура
Здавалося б, як узагалі можна когось шокувати в епоху інтернету, де можливо все? По-перше, не так уже й «все», про що сам Charlie останнім часом говорить усе частіше. Так, обкладинка номера, випущеного на початку цього року до п’ятиріччя теракту, зображує карикатуриста, чиї руки і язик придавило величезним смартфоном з іконками популярних соцмереж на екрані. «Нова цензура… Новий диктаторський режим», — говорить заголовок, а в передовиці редактор таврує «нових цензорів» зі смартфонами в руках: «Раніше нам погрожували пекельним полум’ям, тепер цю роль виконують твіти з доносами».
По-друге, сміливість співробітників видання особливо помітна на тлі підкресленої політкоректності колег. Сьогодні з багатьох тем, а вже тим більше з ісламу, наважуються жартувати самі тільки Charlie. «Ми почуваємося дуже самотніми, — говорив в одному з інтерв’ю фінансовий директор Charlie Hebdo Ерік Порто. — Ми сподівалися, що інші будуть продовжувати нашу справу, але ніхто не хоче приєднатися до нас у цій боротьбі».
ЗМІ прикриваються політкоректністю та «повагою до різних поглядів», але насправді це не більше ніж страх, вважають співробітники тижневика. «Доводиться визнати, що багато журналістів і художників самі наражають себе на цензуру, — зазначає колишній колумніст Charlie Патрік Пеллу в інтерв’ю Paris Match. — І що сьогодні набагато безпечніше знущатися з папи і католиків, ніж представляти в карикатурному вигляді іслам». «Страх узяв гору, — підтверджує й адвокат Charlie Hebdo Рішар Малька. — Рак заборони на „богохульство“ дав метастази в усі сфери думки. Сьогодні філософам, журналістам, політикам забороняють висловлюватися під приводом поваги до „чутливості“ віруючих. Хто сьогодні, через п’ять років після Charlie, ризикне критикувати релігію?»
Сьогодні набагато безпечніше знущатися з папи і католиків, ніж представляти в карикатурному вигляді іслам.
За ці неповні шість років свобода слова загинула не тільки в ЗМІ, але і в суспільстві в цілому, впевнені журналісти Charlie. Як доказ цього вони опублікували результати опитування громадської думки після повторної публікації карикатур на Мухаммеда: 31% французів вважають це все «непотрібною провокацією». Результати опитування французьких мусульман ще тривожніші: 18% не засуджують теракти 2015 року, а 40% переконані, що їхня релігія важливіша за державу. І це у Франції, де свобода слова традиційно вважалася найважливішою цінністю. В інших країнах риторика «вбивати за малюнки, звичайно, недобре, але і сміятися з релігії неприпустимо» звучить ще частіше.
18% мусульман не засуджують теракти 2015 року, а 40% переконані, що їхня релігія важливіша за державу.
Те масове єднання після теракту, коли мільйони людей виходили на вулиці та ставили на аватарку підписи «Я теж Шарлі», швидко пройшло. Навпаки, тепер журнал скоріше причина поділу — на тих, хто, як і раніше, вважає свободу слова найвищою цінністю (навіть якщо вона виражається у не завжди бездоганних з точки зору смаку малюнках), і тих, хто ставить почуття віруючих (або будь-яких інших «ображених» спільнот) вище за свободу слова.
І сьогодні, коли Charlie Hebdo знову ризикнули опублікувати карикатури на пророка, колеги і суспільство вже не поспішають виявляти їм солідарність. Схоже, Charlie праві: страх дійсно узяв гору, і більше ніхто не горить бажанням ризикувати життям через свободу слова. Ніхто, крім кількох карикатуристів і одного вчителя історії.
Фото на обкладинці: East News