Між нами — хімія: Як запахи впливають на стосунки

Людський організм виділяє не менше двох тисяч летючих органічних речовин, тобто кожен із нас має дійсно унікальний аромат. На наш вроджений «букет» можуть вплинути дієта, захворювання та емоційні переживання. А здатність відчувати запахи втрачається не тільки через ковід, а й, наприклад, через травму мозку, хворобу Паркінсона або Альцгеймера. Крім того, нюх погіршується з віком. Але все ж найгостріше ми реагуємо, коли він зникає різко.

Недооцінене почуття

До XIX століття вчені вважали, що людина погано сприймає запахи, тому мало вивчали цю тему. Але виявилося, що у нас досить гарний нюх. Так, дослідження 2006 року показало, що люди здатні «йти по слідах»: студенти в навушниках і пов’язці на очах зуміли пройти потрібною стежкою, орієнтуючись за розпиленим запахом.

Сучасна людина рідко задіює нюх на повну силу, але є народності, для яких запах дуже важливий. Наприклад, індіанці Колумбійської Амазонії вважають, що володіють колективним запахом, який поширюється на їхній території. Коли вони пересуваються лісом, то постійно принюхуються, щоб зорієнтуватися, на землі якого племені знаходяться.

Чим загрожує втрата нюху? Насамперед відсутністю задоволення від їжі, адже смак багато в чому визначається запахом. Під час жування молекули з їжі піднімаються в ніс, де зв’язуються з нюховими рецепторами, і якщо «вимкнути» аромат, то ванільне морозиво буде здаватися просто чимось солодким. Крім того, деякі запахи служать попередженням про небезпеку: важливо своєчасно відчути, що їжа зіпсувалася.

Але ще запахи пов’язані з нашими емоціями і спогадами, причому безпосередньо: сигнали від носа надходять у нюхову цибулину мозку, а потім у ті зони, які відповідають за пам’ять та емоції. Багато хто з власного досвіду знає, що запахи здатні пробуджувати яскраві спогади, особливо з дитинства. Втрата нюху звужує спектр емоційних переживань, тому нам і стає сумно та самотньо.

Запахи здатні пробуджувати яскраві спогади, особливо з дитинства.

Ми звикли, що запахи оточують нас від самого народження. Ба більше, немовлята починають сприймати їх ще в утробі: ароматичні речовини з продуктів, які вживає мати, потрапляють у навколоплідні води. Згодом зв’язок матері й дитини багато в чому ґрунтується на нюху. Жінка може впізнати запах малюка серед інших, і він навіть здається їй найприємнішим. Немовлята теж відрізняють запах своєї матері.

За покликом носа

У 2002 році дослідниця Сума Якоб припустила, що те, наскільки нас приваблює інша людина, може бути пов’язано з певними генами — головним комплексом гістосумісності (MHC). Команда, яка проводить експеримент, запропонувала жінкам понюхати футболки, які чоловіки надягали перед сном. Абсолютного «лідера» виявити не вдалося — жінкам подобалися різні футболки в залежності від збігу цього МНС.

Тест на такі гени зазвичай проводять перед пересадкою органів, щоб оцінити сумісність з донором. Як відомо, пересадку найкраще робити від родичів, але ось зачати дитину від родича — погана ідея, тому приваблювати нас повинні люди з іншими генами. Дослідження з футболками і подібні підтверджують, що люди надають перевагу запаху того, хто відрізняється від них згаданими генами.

При цьому частіше нам усе ж подобаються люди з подібним МНС. Схоже, зір і нюх доповнюють одне одного: коли ми бачимо потенційних партнерів і відчуваємо їхній запах, то швидше за все обираємо щось середнє, тобто когось із генами, які відрізняються від наших, але не занадто. Адже схожі гени нам теж потрібні. Наприклад, якщо ми живемо на Півночі, то вміння виживати у спеку нашим дітям навряд чи сильно знадобиться.

І нехай виживання, але, згідно з дослідженням 2014-го, люди також надають перевагу запаху тих, з ким у них збігаються політичні переконання! Вчені наводять не лише статистику, але і коментарі учасників. Так, одній жінці настільки сподобався запах чоловіка, соратника по ідеології, що вона попросила залишити їй пробірку зі зразком його запаху, зазначивши: «Це найкращі парфуми, які я коли-небудь вдихала». У той же час учасниця з протилежного політичного табору повідомила експериментаторам, що той же зразок «протух», і запропонувала його викинути.

Одній жінці настільки сподобався запах чоловіка, соратника по ідеології, що вона попросила залишити їй пробірку зі зразком його запаху.

Звичайно, людина — істота складна, і запах — не єдина причина потягу. Але, наприклад, достеменно відомо, що найбільш привабливий для чоловіків запах жінки в період овуляції, а найменш — жінки у нефертильну фазу циклу і тієї, яка приймає гормональні контрацептиви.

Ще в контексті потягу часто говорять про феромони, але вчені досі сперечаються, чи існують людські. Суть у тому, що феромони включають в іншої істоти того ж виду певні фізіологічні реакції або поведінку. Звичайно, цікавить усіх саме реакція потягу. При цьому на відміну від запаху феромони не є індивідуальними, тобто такі речовини виділяють усі особини певної статі одного виду.

У тварин за сприйняття феромонів відповідає спеціальний орган в носі, а у людей він є, але не функціонує. І якщо у нас феромони все ж існують, то ми сприймаємо їх за допомогою звичайних нюхових рецепторів. На роль людських феромонів претендує чотири стероїдні молекули; проблема лише в тому, що дослідження цих молекул були недостатньо якісними.

Один із потенційних кандидатів — андростенон. Узагалі, це феромон свиней, але одного разу його виявили в людському поті. Однак андростенон уже існував у вигляді аерозолю і використовувався у свинарстві, тож його не стали досліджувати далі. Ще два потенційні людські феромони (андростадіенон та естратетраенол) представили на конференції в 1991 році. Але спонсором заходу була компанія EROX Corporation, яка і продавала феромони, тож, швидше за все, у неї був не науковий інтерес.

Узагалі, це феромон свиней, але одного разу його виявили в людському поті.

Про ці речовини знову згадали лише у 2009-му, коли їм присвятили статтю шановані вчені — Сума Якоб і Марта Макклінток, не пов’язані з вищезгаданою компанією. Вони, зокрема, встановили, що андростадіенон, який міститься в чоловічому поті, покращує настрій у жінок. Щоправда, свою роботу авторки закінчили словами «…передчасно називати ці стероїди людськими феромонами». Тож сенсу витрачати гроші на парфуми з феромонами поки немає, адже підняти настрій усе ж можна й у інші способи, а про посилення потягу ще нічого не доведено.

Пахне смаженим

Якщо з приводу феромонів вчені сумніваються, то вловлювати запахи, пов’язані з емоційними переживаннями, люди можуть. У 2000 році провели таке дослідження: зібрали зразки запаху тих, хто дивився смішні або страшні фільми, а потім попросили інших людей оцінити їх. Жінки краще справлялися з відбором «щасливих» зразків, але запах, пов’язаний зі страхом, добре визначали всі. Також чоловікам було легше вгадати запах страху іншого чоловіка.

Психологиня Беттіна Поз у 2020-му досліджувала, як мозок сприймає сигнали агресії. У чоловіків і жінок, які грали в різні комп’ютерні ігри — змагальну або конструкторську, — збирали зразки поту і давали понюхати іншим людям. У тих, хто нюхав, заміряли мозкову активність і визначили, що на зразки поту людей, які змагалися, мозок реагував як на загрозу.

У подібних дослідженнях до психологів і фізіологів приєдналися й хіміки. Так, Джонатан Вільямс у 2016-му перетворив кінотеатр на свою лабораторію. Він встановив аналізатор у шахту вентиляції, через яку відводилося повітря з залу. Коли у фільмі відбувався якийсь захоплюючий момент (бійка або поцілунок), прилад фіксував пік хімічних сигналів, тобто людські тіла виділяли більше певних речовин. Питання лише в тому, чи можуть це вловити не тільки датчики, але і нюх. Дослідники все ж припускають, що так, запах у кінотеатрі здатний вплинути на сприйняття фільму, але, швидше за все, людина не усвідомить, що це сталося. До речі, найбільш помітними були коливання ізопрену, який знову ж таки пов’язаний зі страхом.

Катрін Іверсен у дослідженні допомагали люди з вродженою сліпотою. Виявилося, що вони точно вловлюють сигнали страху і відрази, але не можуть впізнати запах веселощів і сексуального збудження. Автори статті припускають, що для передачі негативних емоцій досить тільки запаху, який швидко включає реакцію «бий — біжи». Однак для сприйняття позитивних емоцій нам необхідний ще й зір.

Для передачі негативних емоцій досить тільки запаху, який швидко включає реакцію «бий — біжи».

Як на долоні

Лабораторія і життя — не одне й те саме. Ми ж не попросимо нового знайомого дати понюхати футболку, в якій він спить. Неввічливо навіть наближатися впритул до людей, які не входять до близького кола. Але як же тоді передаються запахи? Для цього у нас є (принаймні, були до пандемії) рукостискання.

У дослідженні 2015 року ізраїльські вчені з Інституту Вейцмана знімали на відео учасників експерименту, яким потиснули руку, і виявилося, що після цього вони частіше нюхають свої долоні. Разом з тим після рукостискання між представниками однієї статі учасники дослідження починали нюхати свою праву руку, але якщо спілкування відбувалося між чоловіком і жінкою — ліву. Можливо, так люди порівнювали запах потенційного партнера зі своїм.

Після рукостискання між представниками однієї статі учасники дослідження починали нюхати свою праву руку, але якщо спілкування відбувалося між чоловіком і жінкою — ліву.

У 2020 році вчені з того ж інституту опублікували статтю, в якій знову задалися питанням, чому люди постійно нюхають свої руки (близько 20 разів на годину), в тому числі й на самоті. Зазвичай це відбувається непомітно, адже людина не нюхає себе як собака, а просто торкається свого носа, втягуючи повітря. Автори статті вважають, що ми робимо це для того, щоб підтримувати відчуття окремості свого «я». Це як роздивляння свого відображення, тільки замість дзеркала — запах рук.

Важливість запахів люди часто усвідомлюють лише тоді, коли втрачають можливість відчувати їх. На щастя, нюхові нейрони зазвичай регенеруються, вони постійно оновлюються у слизовій. Повернути сприйнятливість до запахів допомагає й «фізіотерапія для носа»: потрібно щодня вдихати насичені аромати, наприклад троянди, евкаліпта, лимона і гвоздики. Нюх — як м’яз, і його можна прокачати.

Ілюстрації: Love Curly, спеціально для Bird in Flight