Дивись, яка краса: Естетика сміття в роботах Дмитра Толкачова

— Я багато гуляю Києвом, подорожую Україною і фотографую все, що привертає увагу. В основному це об’єкти, які виділяються у середовищі або якось взаємодіють з іншими об’єктами. Коли зібралося кілька десятків знімків зі сміттям, я замислився, навіщо це фотографую і що це означає.

Коли ми бачимо сміття під ногами, на узбіччях чи у парках, ми оцінюємо його з моральної точки зору. Сміття — зло. Ми його ненавидимо, від нього нам бридко. Але ж сміття не саме викидає себе на дорогу, не саме вилізає з урни чи з будмайданчика, тому, як на мене, не варто переносити на нього ненависть, провину і відповідальність.

Я дивлюся на сміття без моралі, оцінюю естетику без етики. Тобто я не активіст, я лише шукаю у формі та текстурі сміття прості знайомі образи.

Я дивлюся на сміття без моралі, оцінюю естетику без етики.

Я помітив, що якщо сміття довго перебуває у середовищі, між ними починається діалог. Сміття — перешкода, чужорідний об’єкт, який змінює вигляд середовища. Але середовище терпляче поглинає сміття: з часом воно заростає травою, покривається пліснявою, снігом чи ґрунтом. Крізь нього проростає коріння. Тобто сміття розчиняється і стає частиною середовища. Я фіксую цю діалектику, тому що вона показує: рано чи пізно усе людське стане частиною природи.

Я помітив, що якщо сміття довго перебуває у середовищі, між ними починається діалог.

Щовесни, коли сходить сніг у парках і на вулицях, я помічаю нові об’єкти для серії, тому ця тема продовжує бути актуальною. У планах — зробити проміжний підсумок. Можливо, це буде книга.