Inside Бо Бернема: Стендап для тих, кому вже не смішно

Хочеться вірити, що у Бо Бернема все добре.

Ось він, майже 30-річний, з куцою борідкою і в білій футболці, віщає на камеру про те, чому не збирається вбити себе, і радить не робити цього іншим. Стрибок у часі — і перед нами Бо з недалекого майбутнього, зарослий і незадоволений. Він дивиться на себе в записі і, здається, не вірить жодному слову з екрану. Пів години тому він точно так само на камеру сказав, що знімає на самоізоляції нове шоу, щоб відволіктися від бажання — цитата — «пустити собі кулю в голову». Але шоу, на щастя, вийшло, і Бо, як мінімум, живий.

Бо сказав, що знімає на самоізоляції нове шоу, щоб відволіктися від бажання «пустити собі кулю в голову».

Бо, скорочено від Роберт, — чи не головне обличчя в американській музичній комедії. Він починав записуючи іронічні пісні під піаніно і гітару у власній спальні, і через 14 років Бернем знову в чотирьох стінах наодинці з камерою та інструментами. Його нове шоу Inside починається там, де закінчувалося попереднє — Make Happy: крихітна студія, щоб вийти з якої йому, майже під два метри на зріст, потрібно пригинатися, і двері у двір. Тоді зовні на Бернема чекала дівчина з собакою на руках, тепер же він зачиняє за собою двері, залишаючи, як і всі ми рік тому, звичне життя позаду.

Між двома цими подіями різниця в п’ять років, за які він встиг знятися в кіно і зняти власний фільм, зрежисерувати пару чужих стендап-шоу, а заразом піти з музичної комедії та повернутися в неї. Бернем кинув усе на піку, після більш ніж успішного туру, який ніяк не в’язався з його ментальним здоров’ям, — панічні атаки, каже, траплялися прямо на концертах. За час відсутності він попрацював над собою і був готовий повернутися до живих виступів у 2020 році, але сталося, як він сам це називає, найсмішніше, що тільки могло статися. Ймовірно, у цих словах знайдеться подвійне дно (мовляв, крім пандемії найсмішніше, що могло статися, — безпосередньо Inside), але шоу Бернема важко назвати комедією. Так, його пісні все так само сповнені дотепності та іронії, але хто пережив локдаун завдовжки в рік, той уже не сміється.

Назвау Inside перекладають як «Удома», але доречніше перекласти її буквально «Всередині»: всередині будинку Бо, всередині його голови, всередині всього інтернету, всередині капіталістичної системи світу. Шоу більш ніж багатошарове, й ідеальна ілюстрація цього — номер із піснею про стажиста, якому не платять за роботу. Бернем спочатку співає, потім записує відеореакцію на пісню, після чого — реакцію на реакцію і так далі. Від розповіді про трудову експлуатацію він переходить до критики власної претензійності та закінчує уточненням, що використовує самозневажливу риторику як захисний механізм від чужої критики. Цей фрагмент за рахунок свого формату ще зрозумілий, але в інших випадках до багатошаровості потрібен ключ. Благо матеріали з поясненнями вже з’явилися.

Фраза з того ж номера, що самокритика нікому не відпускає гріхів, по суті, ключовий підхід до творчості Бернема. Йому вже прилітає в мережі за те, що, постійно критикуючи білих чоловіків за необхідність висловлювати думку з будь-якого приводу, він, власне, займається тим же. Але в цьому і пастка творчої людини, коли невідомо, що гірше, — бути об’єктом критики або позбавити себе її, просто нічого не роблячи. І Бо, здається, обрав варіант критикувати самого себе до того, як за це візьмуться інші. А заодно робити це красиво — як у номері на пісню Problematic. Тут він запитує у Бога, чи притягнуть його до відповідальності за ті епізоди у творчості, що не пройшли перевірку часом. Як, наприклад, його найперше відео з 2006 року My Whole Family… (Thinks I’m Gay). До кінця пісні питання Бернема не отримують відповіді, а йому залишається тільки співати: «Мені дуже шкода».

Бо, здається, обрав варіант критикувати самого себе до того, як за це візьмуться інші. А заодно робити це красиво.

Inside вийшов 30 травня — передостанній день, щоб потрапити в поле зору телевізійної премії «Еммі»: на це, ймовірно, і був розрахунок. Але разом із тим Inside вийшов у передостанній день місяця обізнаності про психічне здоров’я. Netflix з порога попереджає — в наступні півтори години буде мат і згадки суїциду. І чим далі вглиб шоу, тим більш депресивною стає атмосфера. Музичні номери Бернем переплітає із зафіксованими на камеру епізодами апатії, спалахами гніву і власними риданнями — ще те випробування для глядацької емпатії. Тут не вставиш співчутливе слово або обійми, залишається тільки, не знаючи, куди себе подіти, мовчки спостерігати, як швидко руйнується фасад стендап-персони. Паралельно свербить думка, що людина навмисно вбудовувала свої зриви в розповідь — монтувала їх власноруч, дивилася на себе збоку. Від усвідомлення цього рівня емоційного ексгібіціонізму стає дискомфортно.

Музичні номери він переплітає із зафіксованими на камеру епізодами апатії, спалахами гніву і власними риданнями.

У цьому сенсі Inside — свого роду «Сам удома» в паралельному всесвіті, де головний лиходій уже не ломиться через вхідні двері, а замкнений у чотирьох стінах наодинці з тобою. І цей зловмисник не ти сам, як можна було подумати, а депресія, перемогти яку, на жаль, не вийде складними хитросплетіннями пасток.

Бернем відкрито говорить про те, що відчуває. У пісні Shit він перераховує супутню його розладу рутину — пізні підйоми, відсутність сил на душ або прання, ненависть до власного відображення у дзеркалі. Це не прояви «ліні», а ознаки депресивного стану. В All Time Low Бо описує панічну атаку: «Зір притупляється, серце прискорюється, здається, я зараз помру». У That Funny Feeling — розповідає про дереалізацію та деперсоналізацію.

При цьому у своїй депресії Бернем більш ніж продуктивний, що, мабуть, теж варто було б винести в окреме попередження. Спостерігати за бездоганно виконаною самотужки роботою над шоу і згадувати себе в депресивних епізодах, що в пандемію, що без неї, м’яко кажучи, пригнічує. У мережі з цього приводу пишуть, що головна зірка Inside — не саме Бернем, а його дівчина, режисерка і сценаристка Лорін Скафарія, яка перебувала з ним у процесі створення шоу. На екрані вона присутня тільки у вигляді фінальної присвяти: «Для Лор, [із вдячністю] за все».

Бернем відкрито говорить про те, що відчуває. При цьому у своїй депресії він більш ніж продуктивний.

Уже після титрів Netflix повісив посилання на сайт з допомогою для тих, у кого є суїцидальні думки або проблеми з ментальним здоров’ям. І це саме те, чого так бракувало шоу Бо Бернема, — простий посил, що робити, коли почуваєшся немов — його ж цитата — «мішок із лайном». Відчуваєш труднощі — ти не один, не соромся звернутися по допомогу.

Що ж стосується самого Бо, то є відчуття, що він зробив це шоу не стільки для глядача, скільки в якості терапевтичного ефекту для себе. І хочеться вірити, що тепер у Бо Бернема все добре.