Сестри по крові: Чому в акронімі ЛГБТ перша літера «Л»
Коли боротьба за рівні права тільки почалася, саме гей-рух командував парадом. Основна увага приділялася чоловікам, а лесбійки (як і трансперсони обох статей) перебували поза діалогом. Тоді, у 80-х, якраз використовували термін ГЛБТ.
Репрезентація лесбійок завжди була не настільки явною, як геїв. Вони не так часто з’являлися у ЗМІ і поп-культурі, хоча трансперсони — ще рідше. Першим серіалом в історії, де головна героїня робить камінг-аут як лесбійка, став «Еллен». Він вийшов у 1994 році, в той час як першого гей-персонажа показали у ситкомі «Усі в родині» 1971-го, і такі герої набагато частіше зустрічаються у фільмах і серіалах 90-х і нульових хоча б як «друг-гей».
Лесбійські бари не настільки поширені навіть у великих містах. Можливо, це пов’язано з історією появи будь-яких жінок у громадських просторах — без супроводу чоловіка вони приходили до бару тільки з 20-х років. Перший лесбійський бар у США, Mona’s Club 440, відкрився в 1936 році в Сан-Франциско. До 80-х їх було вже близько двохсот по всій країні. Утім, із часом ситуація тільки погіршилася — й у 2019 році їх залишалося всього шістнадцять. Для порівняння: перший гей-бар, Cafe Lafitte in Exile, відкрився в 1933-му в Новому Орлеані. До 1976 року у Сполучених Штатах їх налічувалося 2,5 тисячі, і потім на подібні заклади також чекав занепад. У 2020-му гей-барів залишалося близько восьмисот, але все ж більше, ніж лесбійських.
До 80-х спільнота геїв і лесбійок була розрізненою: перші більше дбали про юридичне визнання у сфері шлюбу і сімейного права, другі приділяли основну увагу житлу і захисту зайнятості. Вони не були дійсно єдині доти, доки не настала епідемія СНІДу.
До 80-х спільнота геїв і лесбійок була розрізненою — доки не настала епідемія СНІДу.
Спершу СНІД вважали «гей-хворобою», тому що на самому початку тільки у геїв і трансперсон діагностували ВІЛ-позитивний статус. Це змусило людей повірити у пряму кореляцію між вірусом і гомосексуальністю. Гомофоби використовували таку тезу для виправдання свого фанатизму, та й суспільство в цілому вирішило, що це «божий спосіб» покарати геїв. Навіть президент Рональд Рейган публічно не говорив про СНІД до 1987 року, вважаючи тему ганебною.
У вересні 1985-го Королівський коледж медсестер був змушений попередити медпрацівників, які відмовлялися лікувати пацієнтів із ВІЛ або СНІДом, що їх можуть відсторонити від роботи. У 1987 році Генеральна медична рада висловила стурбованість, довідавшись, що низка лікарів не згодні надавати допомогу будь-кому з ВІЛ або СНІДом. Подібні інциденти траплялися і в інших країнах. Згодом після дослідження вірусу ставлення до СНІДу як «гей-хвороби» зійшло нанівець, але ЛГБТ-ком’юніті перетворилося на ще більш маргіналізоване.
У книзі Victory Deferred: How AIDS Changes Gay Life in America («Перемога відкладена: як СНІД змінив життя геїв у Америці»), опублікованій в 1999 році журналістом і письменником Джоном-Мануелем Андріоте, йдеться, що саме епідемія СНІДу об’єднала геїв і лесбійок. Лесбійська спільнота практично не постраждала від вірусу, але при цьому жінки часто залишалися разом із зараженими і доглядали їх, коли це відмовлялися робити медпрацівники.
Лесбійська спільнота практично не постраждала від вірусу, але при цьому жінки часто залишалися разом із зараженими і доглядали їх.
У 1983 році «чоловікам, які займаються сексом із чоловіками» заборонили здавати кров по всій Америці, щоб запобігти поширенню ВІЛ через переливання. Цей приклад наслідували й інші країни, і досі в деяких із них такі заборони діють або ж є суворі обмеження. Наприклад, у Великій Британії аж до червня 2021 роки не мали права ставати донорами крові чоловіки, у яких напередодні був сексуальний контакт із чоловіком. Процедуру спростили: тепер кров можуть здати хоча б ті, у кого протягом трьох місяців був тільки один статевий партнер.
Але у 80-х геї взагалі не могли бути донорами крові, хоча люди з їх ком’юніті часто її потребували, вмираючи без належної медичної допомоги. Ця заборона не поширювалася на лесбійок, тому в 1983 році «Жіноча рада Демократичного клубу Сан-Дієго» створила групу San Diego Blood Sisters.
Засновниця Барбара Вік та її партнерка не тільки самі стали постійними донорками крові для людей із ВІЛ та СНІДом, а й створили центри з її збору. Вони відкрили рахунок у приватному банку крові Сан-Дієго, який дозволив донорам пожертвувати кров, а тим, хто цього потребував, — зробити на неї запит. Під час першої акції організаторки очікували, що прийде людей п’ятдесят, але прийшло двісті. Згодом ініціатива Blood Sisters поширилася за межі Сан-Дієго і досягла Вашингтона, Лос-Анджелеса та інших міст.
Тобто незважаючи на те, що у 80-х геї були не надто добрі до лесбійок і постійно висміювали їх, ті клопотали у Вашингтоні в ході боротьби за права геїв із ВІЛ/СНІДом і продовжували здавати для них кров. Так незабаром жінки стали отримувати більше керівних ролей у ЛГБТ-спільнотах. Феміністські ідеї почали активніше поширюватися у тому числі серед геїв, що й послужило поштовхом, аби «Л» перемістилася на початок абревіатури ЛГБТ. Тому «Л» перед «Г» — це не просто порядок літер, а знак поваги, подяки і надії на спільне майбутнє.
На обкладинці: Шістнадцятий щорічний парад геїв і лесбійок у Чикаго у 1985-му. Фото: Alan Light / Wikimedia Commons