Важкий сюр: Щоденник фотохудожника з окупованого Херсона

Михайло народився і виріс у Херсоні. Моряк за професією, він захопився фотографією. Якось побачив «дуже реалістичні колажі» та зрозумів, що хоче робити щось подібне. З мореплавством було покінчено.

Коли у Херсоні почалися бої, Михайло з дружиною лишилися в місті. Зрозумівши, що війна не закінчиться швидко, художник почав вести в інстаграмі щоденник. Кожен допис він супроводжує колажем. «Хтось бере до рук зброю, хтось займається волонтерством. У мене найкраще виходить робити фотоколажі та писати», — пояснює він.

Робота над зображенням йде за чітким сценарієм. Спочатку Михайло збирає потрібну інформацію, потім бере паузу та чекає, доки в нього з’являться ідеї. Далі знімає потрібні об’єкти і робить колаж.

В умовах війни швидкість роботи зросла: раніше на один твір Рай витрачав у середньому тиждень-півтора, зараз — декілька днів. Для деяких дописів він бере колажі з власного архіву. Своєму проєкту він дав робочу назву «Казкар». Так Рай називає президента Росії.

Нарочито прості колажі з проєкту Рая нагадують сюрреалістичне жахіття, перебуваючи в якому прагнеш одного — якнайшвидше прокинутися. Це відчуває багато хто під час війни.

Публікуємо деякі роботи зі щоденника і дописи до них, які зробив художник в окупованому Херсоні.

Херсон, Україна, 10-й день

На вулицях 90-ті. Тридцятиметрові черги за хлібом, у центрі мітинг за вільну Україну. Ковід уже нікого не хвилює, його витіснила гірша зараза. Казкар каже, що «спецоперація» зі знищення суверенітету країни продовжиться, доки її цілі не будуть досягнуті. Він не сказав, що й санкції продовжаться, доки їхня мета не буде досягнута.

Херсон, Україна, 12-й день

Флешбек у 90-ті посилився. Черги до магазинів стали довшими. Мешканці багатоповерхівок більше не задовольняються домофонами та приварюють сталеві засуви до вхідних дверей у під’їзд. Життя середнього окупованого херсонця складається здебільшого з простоювання в черзі з ранку до 14-15-ї години за чимось, що ще є, але чого завтра може вже не бути. Російські військові не пропускають продукти до міста і періодично вирубають мобільний зв’язок. У мене дротового інтернету й телебачення немає, і такі моменти я переживаю важко.

Але повернімося до історії казкаря. Сьогодні він сидить у бункері на тлі газової труби, на якій він дуже любить періодично грати. Те, що він на ній виконує, нікому не подобається, але фінансово це вигідно, тому й терплять. […] Ще 8 років тому казкар поставив західних сусідів перед дилемою, що для них важливіше: етика та людські цінності, які вони декларують, або економіка і фінанси. І ось через 8 років виявляється, що західні сусіди досі сильно залежать від труби.

Херсон, Україна, 14-й день

Війна потроху викликає звикання. На вулиці виповзли кілька старих тролейбусів та сміттєвозів. Інфекція, що вразила місто, нікуди не поділася, але помітно мутувала. Новий штам цього смертельного вірусу називається Росгвардія. Він викликає гострі симптоми та ускладнення для мітингувальників у центрі. Казкар тим часом продовжує свою казкову спецоперацію. Сьогодні він успішно демілітаризував та денацифікував пологовий будинок у Маріуполі.

Херсон, Україна, 16-й день. «Картопляний день»

Частина населення стоїть у черзі за картоплею. Частина мітингує за вільну Україну. Дедалі частіше бачу повідомлення, що люди зникають. Особливо ті, що приходять на мітинг. У повітрі вже запахло «Херсонською народною республікою». До центру підвезли реквізит та масовку для театральної постановки. Схоже, зніматимуть кіно для своїх.

Казкар сьогодні теж згадав про картоплю. Це його найкращий друг і союзник, з яким набагато веселіше писати і розповідати казки. Адже один казкар добре, а два краще! Коли я дивлюся на сусідню «картопляну республіку», я чітко розумію, що буде, якщо ми здамося. Президент України одного разу вийде з папірцем і розповість, що Польща давно готувалася нас захопити, тому ми надали свої аеродроми для превентивної спецоперації щодо її демілітаризації та денацифікації. І додасть, що про війну за рік усі вже забудуть. Кому, як не казкарю, відомо, що слова мають силу. Якщо про цю війну за рік забудуть, то лише тому, що почнеться інша.

Якби 5% більш ніж 12-мільйонного населення Москви вийшло на мітинг, війна зупинилася б.

Херсон, Україна, 18-й день. «День гніву»

Незважаючи на залякування та попередження, містяни провели епічний мітинг, довівши, що Херсон — це Україна. У той же час військові РФ безуспішно намагалися провести свою театралізовану версію, діставши з шафи загорнуте в червоні ганчірки опудало ексмера Володимира Сальдо.

Війна йде буквально за вікном, тому я не схильний до русофобії. Я відчуваю русоненависть, причому не тільки до військових РФ, а й до звичайних людей, які щодня дають свою навіть не завжди мовчазну згоду на те, що відбувається у моїй країні. […] Якби 5% більш ніж 12-мільйонного населення Москви вийшло на мітинг, війна зупинилася б. Без санкцій та «русофобії» більшість із них навіть не звернуть уваги на війну в Україні.

Херсон, Україна, 20-й день. «День зачинених дверей»

У місті чути вибухи. З мого балкона я міг спостерігати розриви снарядів та густий чорний дим у районі Херсонського аеропорту, де стоять російські військові. Повз вікно дуже стрімко промчали чотири російські машини, завантажені ракетами для РСЗВ «Смерч». На одній із них білою фарбою було написано «На Київ». Київ був у протилежному боці, що трохи втішило.

Українську гуманітарну допомогу до міста не пускають, і незахищені вже вишикувалися в чергу за російською. Іноді на їхню адресу кричать лайку. Варто врахувати, що багатьом пенсіонерам грошей ледь вистачало на їжу, коли вона коштувала вдвічі дешевше. Для них важливіше не те, якої вона «національності», а те, що вона безкоштовна. Є й ті, хто зриває етикетки з російських товарів та продає їх на ринку за українські гроші.

Казкар сьогодні не з’являвся, але день запам’ятався зачиненими перед носом дверима в НАТО. Напевне, мільйони людей в Україні та за її межами розраховували на закрите небо, а не двері. Мабуть, переплутали.

Херсон, Україна, 22-й день. «День монет»

У день народження моєї дружини я відшукав букет найкрасивіших тюльпанів та тістечка з найкращої в місті кондитерки. Але це не всі відкриття за сьогодні. В окупованому Херсоні працюють найкращі довоєнні салони краси, в яких можна зробити стрижку чи манікюр. На ключових напрямках з’явилися блокпости. Один із них розташувався навпроти мого вікна і викликає дискомфорт.

На ключових напрямках з’явилися блокпости. Один із них розташувався навпроти мого вікна і викликає дискомфорт.

Черги за продуктами порідшали. Не стільки від того, що всі вже наїлися чи побігли до салону краси, скільки від дефіциту готівки та спорожнілих складів. Найбільше людей стоять біля відділень банків, сподіваючись зняти кошти з рахунків. Багато банківських терміналів у магазинах різко «втратили з’єднання з інтернетом», і товар продають виключно дорого за гроші, створені з грубої матерії, або в крайньому випадку можна розплатитися переказом на картку.

Війна добре показує, хто є хто. Мені було не так боляче, коли я вперше побачив російських військових, що крокували під моїм вікном, як від численних свідчень мародерства мешканців міста. Коли армія «визволителів» заїхала, тріумфально розстрілявши, мабуть, бандерівський ТРЦ, найбільш «визволені» помчали на тліючі руїни неонацизму за новими прасками, телевізорами, смартфонами, костюмами, елітним алкоголем і пневматичними гвинтівками. Дехто всією родиною. У цей самий час сотні людей віддавали найцінніше, що в них є, за їхню свободу і право красти праски, доки поліції немає.

Херсон, Україна, 25-й день. Z is for Zombies

Сьогодні, певно, був останній мітинг за український Херсон. Росгвардія, яка прибула до міста днем раніше, розігнала протестувальників шумовими гранатами та автоматними чергами. Є поранені. Тепер збори під забороною, а люди продовжують зникати. Чиновників у селах дедалі частіше забирають та відвозять у невідомому напрямку. Найімовірніше, для ввічливих розмов про перспективи створення «Херсонської народної республіки». Українську гуманітарну допомогу вкотре не пропустили. У Чорнобаївці крім російських військовослужбовців помирає з голоду 3 мільйони курей на одній із найбільших у Європі птахофабрик. У повітрі відчувається напруга. Багато хто розуміє, що відносна тиша, яка тривала останні дні, — це затишшя перед бурею.

Не вперше мільйони людей стали подібними до зомбі, не здатних бачити, чути, думати, говорити і співчувати.

Часто чую від людей у ​​країні казкарів, що їх не цікавлять події в Україні, бо вони є «аполітичними». Буває так, що вони нам просто не вірять та переповідають казки, почуті у своїх офіційних казкових ЗМІ. Звичайно, набагато приємніше вірити в те, що ти причетний до великої справи великого народу, ніж до військового шантажу сусідніх країн та вбивства мирного населення. Не вперше мільйони людей стали подібними до зомбі, не здатних бачити, чути, думати, говорити і співчувати. Аполітичність — це не той термін, яким можна виправдати боягузтво та байдужість до варварства, що вершиться за ваші гроші та під вашу відповідальність. Аполітичність — це безсилля щось змінити у своїй країні і причина того, що хтось підміняє ваші цілі своїми, руйнуючи ваше життя. Незабаром туман розвіється і ви зіткнетеся на повній швидкості з реальністю, як це вже одного разу було у 90-х роках минулого століття. Чим наполегливіше ви чините їй опір, тим швидше рухаєтеся до неї й тим щільніша вона стає. Зіткнувшись, ви надовго поринете в найнеприємнішу емоцію — сором. Але тільки в тому випадку, якщо ви не зробили те, що могли.

Рай не планує покидати Херсон. Це можливо лише у крайньому випадку — якщо росіяни зруйнують місто або оголосять про створення чергової «народної республіки». Але художник упевнений, що до цього не дійде. Він каже, що продовжуватиме проєкт до завершення війни або правління Володимира Путіна.

Всі зображення надані автором.