Будь простіше: Як Велика депресія врятувала сучасну архітектуру США

У 1893-му в Чикаго пройшла Всесвітня виставка, яку присвятили 400-річчю відкриття Америки. Країни представляли свої інженерні винаходи, промислові та сільськогосподарські, а також архітектурні досягнення. Серед будівель популярного тоді боз-ару, історичного стилю з рисами ренесансу і бароко, яскраво виділявся один модерновий об’єкт — Транспортейшн-білдінг американського архітектора Луїса Саллівана. Уперше у країні форма споруди повністю залежала від її функціонального призначення, тож цей проєкт і ознаменував початок сучасної архітектури у США. Хоча будівля все ще була рясно прикрашена декором і орнаментами, вона уже не мала безлічі популярних тоді класичних елементів.

Салліван належав до представників чиказької школи архітектури, що існувала на рубежі ХІХ—ХХ століть. Її архітектори Генрі Річардсон, Данкман Адер, Деніел Бернем та інші просували ідеї нового, спрощеного й функціонального будівництва. Салліван створював перші висотні будівлі для адміністративних і комерційних установ — Вейнрайт-білдінг у Сент-Луїсі, «Юніон Траст Компані» у Чикаго, Байярд-Кондикт у Нью-Йорку, дохідний будинок у Буффало і Фондову біржу в Чикаго. Вони все ще мали деякі елементи неороманського стилю, але це вже були строгі та функціональні будівлі.

Принципи, запропоновані чиказькою школою і зокрема Салліваном, могли зробити США піонером функціональної архітектури. Але до цього місцева спільнота поки не була готова.

Архітектура США початку ХХ століття

У Європі до 30-х років ХХ століття модернізм не лише з’явився, а став панівним стилем. Там уже будували цілі міста з архітектурою модернізму.

У США ж у цей час панувала еклектика — в одній споруді поєднували елементи різних класичних напрямів. Таким був, наприклад, Зінгер-білдінг у Нью-Йорку, зведений у 1906—1908 роках за проєктом Ернеста Флегга. Над монументальним 13-поверховим об’ємом зі складними мансардами підіймалася башта на 53 поверхи, увінчана куполом. Через непропорційне поєднання форм споруда виглядала незграбно. Ще один приклад — Метрополітен-тауер у Нью-Йорку, збудований фірмою Napoleon LeBrun & Sons у 1909-му. Хмарочос увінчує вежа за зразком дзвіниці Святого Марка у Венеції. І нарешті, в 1913 році з’явився найбільш високий і ефектний серед еклектичних хмарочосів початку століття — 225-метровий Вулворт-білдінг у неоготичному стилі архітектора Кесса Гілберта. Вертикальні елементи пронизували конструкцію від основи до вершини зі шпилями. На великій висоті знаходилися стрільчасті кам’яні ламбрекени — мотив, запозичений із фламандської готики.

Така архітектура нагадувала готичні собори і, як здавалося замовникам, підкреслювала престиж їхній компаній. Аскетизм же чиказької школи та європейський функціоналізм із його соціалістичним присмаком їм не подобалися.

Споруди Саллівана вважали надто нудними і строгими. Вони стали обличчям американської архітектури незадовго до Другої світової війни, але на початку ХХ століття американська архітектурна спільнота не розуміла цього стилю. Тож Салліван не отримував достатньо замовлень і закінчив життя у бідності.

Аскетизм і функціоналізм не подобалися замовникам будівель.

Початок ХХ століття також був періодом розквіту кіно, тому будівлі кінотеатрів створювали максимально розкішними. Їхні інтер’єри наповнювали позолотою, мармуром, пухнастими килимами, розписними плафонами, кришталевими люстрами і ліпниною у стилі французької еклектики кінця XIX століття.

Таким був, наприклад, «Чикаго-театр» 1921 року, спроєктований Джорджем Реппом. Архітектор писав: «Поспостерігайте, як виблискують очі втомленої продавчині, яка безшумно поспішає по килимах і зітхає із задоволенням, проходячи між речами, що колись тішили серця королів. Подивіться на виснаженого працею батька сімейства, чиї мрії ніколи не здійснювалися, і ви побачите, що його серце знаходить відпочинок і сили в кінотеатрі. Тут — святилище демократії, яка не протегує привілейованим. Багаті тут торкаються ліктями бідняків».

Прагнення бізнесменів до престижу увінчала будівля Радіатор-білдінг у Нью-Йорку, зведена Реймондом Гудом у 1924—1925 роках. Готичну споруду з чорної цегли вінчає вежа з декором із сусального золота. Гуд використав чорно-золоту палітру, бо вважав, що звичайні офісні будівлі з білими і темними скляними вікнами надто одноманітні. Чорний колір символізував вуголь (American Radiator Company створювала системи опалення), а золоті прикраси — вогонь.

Ця будівля ознаменувала прихід ар-деко — стилю, що поєднує сучасний дизайн із традиційними елементами. Ар-деко дозволив еклектикам почуватися сучасними, не відмовляючись від власного напрямку. Будівлі цього стилю, залізобетонні в основі, мали класичну композицію. Ар-деко запозичав абстрактні та геометричні форми кубізму, яскраві кольори фовізму й екзотичні стилі Китаю, Японії, Єгипту, а також мистецтво майя. Одним із найкращих прикладів об’єктів у стилі ар-деко став Верайзон-білдінг 1926 року.

У спорудах же, де розміщувалися державні установи, переважав неокласицизм. У цьому стилі звели, наприклад, адміністративну будівлю Федерал-Тріенгл 1938 року, Національний архів 1935-го і, нарешті, будівлю Пентагону, відкриту в 1943-му. П’ять фасадів Пентагону — це майже півтора кілометра — прикрашені широкими портиками, які є типовою рисою неокласицизму. До речі, якщо у Європі та СРСР неокласицизм був реакцією на модернізм, то у США він просто зберігався з ХІХ століття поряд з іншими стилями — тут адміністративні будівлі модерністськими не робили взагалі.

Боротьба за нову архітектуру

Спробою перейти до архітектури нового типу став Міжнародний конкурс 1922 року, на якому обирали проєкт будівлі для газети Chicago Daily Tribune. У ньому, зокрема, брали участь архітектори Баугаузу Вальтер Гропіус і Бруно Таут. Але їхні проєкти не отримали жодної премії, оскільки виявилися надто «революційними» і спрощеними.

Найкращим варіантом архітектурні критики вважали роботу Елієля Саарінена, батька архітектора-модерніста Ееро Саарінена. Але Chicago Daily Tribune його не обрали — Саарінену присудили друге місце і 20 тисяч доларів премії. Еліель Саарінен у цьому проєкті повністю прибрав карнизи та інші горизонтальні елементи, залишив вертикальні кубічні об’єми, що виступають і утворюють ступінчасту піраміду.

Замовник не був готовий відійти від тренду й віддав перше місце проєкту у неоготичному стилі авторства нью-йоркських архітекторів Джона Міда Гауеллса та Реймонда Гуда.

За осучаснення будівель боровся і революціонер американської архітектури, представник чиказької школи, учень і співавтор Саллівана — Френк Ллойд Райт. Він був одним із основоположників раціоналістичного напряму в архітектурі ХХ століття, що рішуче відкидав будь-яку традицію у формі споруд. Райта захоплювали принципи композиції, де будівля — вже не кракас, а динамічна система площин із монолітних блоків, які перетинаються.

Його будинки-прерії мали хресто- або Т-подібний план, безліч горизонтальних ліній, пласкі дахи з широкими нависаючими карнизами, стрічкове скління. Спроєктовані серед зелені, на схилах, вони ніби вростали у ландшафт навколо. Це мало наблизити людину до природи. Так Райт спроєктував будинки для Френка Томаса 1901 року, Ворда Вілліца в Гайленд-парку 1902-го, Фредеріка Робі у Чикаго 1909 року.

Архітектор також працював над багатоповерхівкою для фірми «Ларкін» у Буффало в 1904-му. Це об’ємна масивна зовні споруда, прорізана всередині суцільною високою залою з відкритими робочими місцями. Ряди потужних стовпів, що обрамлять її, нагадують фасади салліванівських офісів. До зали йдуть яруси поверхів, на них розташовані конторські приміщення. Уперше тут з’явилися пустотілі пілони, всередині яких Райт об’єднав сходи й ліфти. Така конструкція комунікацій, виділених у компактні шахти, була новаторською і потім стала однією з основних рис модернізму. Інтер’єр створював враження «черева» якогось гігантського механізму, а вся будівля загалом символізувала прихід машинного століття.

Сучасники Райта критикували проєкт за те, що він перетворив офіс на «виробничий цех», де люди працюють у великому відкритому залі й не мають місця для усамітнення. У майбутньому таке планування простору стало популярним і почало називатися опен-спейсом. Проте тоді до критики долучилася навіть рідна для Райта чиказька школа.

Сучасники критикували проєкт Райта. У майбутньому таке планування стало популярним і почало називатися опен-спейсом.

Поступово йому довелося відмовитися від своїх прерій, оскільки це була дорога архітектура. Спочатку їх замовляли як щось нове і незвичне, але ажіотаж швидко спав.

У 1909-му Райт майже на рік поїхав до Європи читати лекції. Там архітектори зустріли його з ентузіазмом, оскільки захоплювалися новими напрямами і були готові до радикальних змін.

Проєкти, напрацьовані Райтом протягом 20-х років, він реалізував лише у 30-х, коли йому було за шістдесят. Так, одну з його визначних модерністських споруд — «Будинок над водоспадом» у горах Аллегани — звели у 1935-му.

Ще одним представником нової архітектури США став австрієць Рудольф Шиндлер, учень архітектора Отто Вагнера. У 1913-му захоплення Райтом та ілюзії про нескінченні можливості для архітекторів у США привели його до Чикаго. Після кількох років роботи у Райта він почав самостійну практику в Каліфорнії та звів на пляжі Ньюпорт-Біч будинок для лос-анджелеського бізнесмена Філіпа Ловелла. Споруду Шиндлер підняв на п’ять залізобетонних опор, перший поверх зробив із виступом уперед за рахунок консольної конструкції, а весь інший простір організував горизонтальними і вертикальними площинами різного розміру.

Але на початку 20-х років Шиндлер мав лише три замовлення на будинки. Архітектор був надто радикальним і не любив підлаштовуватися під смаки замовників.

Зрештою переломним моментом в архітектурі США стала Велика депресія. Будівлі почали очищувати від орнаментальних нагромаджень. Це робили для того, щоб не дратувати суспільство, яке сильно постраждало від кризи, і створити ілюзію близькості великого бізнесу до мас. Тож офіси тепер виглядали лаконічними, як Палмолайв-білдінг у Чикаго та Крайслер-білдінг у Нью-Йорку. Ці хмарочоси масивні, монументальні, але вже максимально позбавлені декору.

Будівлі почали очищувати від орнаментів, щоб не дратувати суспільство, яке сильно постраждало від кризи.

Мода на масивні форми, позбавлені надмірностей, збереглася і вплинула на подальший розвиток архітектури. Автори почали звертати увагу на європейський функціоналізм, нова архітектура повністю утвердилася у США незадовго до початку Другої світової війни. Але якщо у Старому Світі функціоналізм боровся з еклектикою й академічною рутиною під лозунгами соціальної утопії, то нова архітектура Америки керувалася практичністю — для неї важливими були зручність, економічність та простота сприйняття.

Фото на обкладинці: Christophe Bergeron / Flickr