Архітектура

Плаский дах — від лукавого: Як Гітлер винищив модернізм

Дев’яносто років тому Гітлер став рейхсканцлером Німеччини. Він оголосив модернізм ворожим напрямом архітектури, тож його представники Вальтер Гропіус, Людвіг Міс ван дер Рое та інші були змушені тікати від нацистів. Розповідаємо, за що режим зненавидів Баугауз і як це вплинуло на розвиток архітектури у країні.

11 квітня 1933 року за доносом прокурора Дессау нацистська поліція та офіцери штурмового загону Третього рейху обшукали і закрили берлінське приміщення Баугаузу. Людвіг Міс ван дер Рое, який очолював школу, зв’язався із Альфредом Розенбергом, уповноваженим фюрера з контролю за загальним духовним і світоглядним вихованням, аби врятувати заклад. Йому поставили умову: прибрати з викладацького складу «комуніста Кандинського» та «єврея Гільберзаймера», а також затвердити план навчальних занять у новому Міністерстві освіти. Міс ван дер Рое відмовився, і школу закрили назавжди. Ось що цьому передувало.

Нова архітектура

Стрімкий розвиток промисловості посіяв серед архітекторів кінця XIX століття ідею, що тепер кожна людина, незалежно від її статку чи походження, матиме доступ до житла, — будувати його стало дешевше і швидше. Це сформувало нову естетику, оскільки масове виробництво неминуче тягне за собою стандартизацію та спрощення форм. Зародився модернізм зі своїми напрямами: функціоналізмом, раціоналізмом, конструктивізмом. Відтак на першому місці були функція і користь, а елементи, які відрізняли архітектуру багатих від архітектури бідних, уже не були потрібні.

Нова естетика з’являлася одночасно в різних кінцях Європи. Її швидке поширення й однорідність коренилися не в останню чергу у схожості політичних уподобань її творців: практично всі прихильники раціоналізації мистецтва дотримувалися лівих поглядів і підтримували революційні зміни. Тоді набув популярності лозунг «Мистецтво має бути не великим задоволенням, а щастям і життям мас».

Будівля Баугаузу в Дессау. Архітектор: Вальтер Гропіус. Відкрита у 1925 році. Фото: SVdesign / Flickr

У Німеччині цей напрям представляла виробнича спілка Веркбунд, до якої входили архітектори, художники, підприємці. Найбільш відомими її членами були художники Ель Лисицький та Олександр Родченко, архітектори Вальтер Гропіус, Бруно Таут, Людвіг Міс ван дер Рое. Вони прагнули створити нове промислове мистецтво і нову архітектуру. У 1919 році виникла ще одна школа — Баугауз. Її створив Гропіус, об’єднавши Вищу школу образотворчих мистецтв із Державним будівельним училищем. Архітектори цих закладів тяжіли до функціоналізму, одного з напрямів модернізму.

У Баугаузі студенти докладно вивчали композицію будівель, пропорції, ритм, теорію кольору. Вони самотужки обробляли метали, обпалювали кераміку, ткали. Школа виховувала «нову гільдію ремісників без класових відмінностей», яким через свою творчість належало формувати новий спосіб життя людей.

Тогочасна соціал-демократична влада мала на меті вирішити житлову проблему в Німеччині, що збігалося з напрацюваннями модерністів у масовому житловому будівництві.

Гауз-ам-Горн у Веймарі. Один із перших проєктів школи Баугауз, втілений у 1923 році. Архітектори: Вальтер Гропіус, Георг Мухе та Адольф Маєр. Фото: Doctor Casino / Flickr
Будинки Гропіуса у селищі Тертен. Зведені у 1926—1928 роках. Фото: riesebusch / Flickr

Новий підхід до проєктування об’єктів раціонального типу отримав назву Neues Bauen, тобто «нове будівництво». У нових спорудах у першу чергу з’явився плаский дах, який раніше використовували в Німеччині лише при зведенні промислових об’єктів. Адже чим простіші форми, тим легше будувати. Стіни ззовні не облицьовували, а залишали побілений чи пофарбований бетон. Дверні й віконні прорізи — прості, без прикрас, зате великі, щоб до приміщень потрапляло більше сонця.

У нових спорудах з’явився плаский дах, який раніше використовували в Німеччині лише при зведенні промислових об’єктів.

Архітекторам потрібно було забезпечити житлом якомога більше людей — якнайшвидше та за мінімум грошей. Тому вони створювали невеликі житлові споруди із вбудованими меблями й технікою, де усе мало визначену функцію. Ці помешкання неначе диктували певний спосіб життя. Такими, наприклад, були будинки Гропіуса у селищі Тертен і Ернста Мая у нових районах Франкфурта.

Архітектори «нового будівництва» намагалися сформувати побут людей, завдяки якому ті позбулися б «гнітючого минулого і швидше рухалися у світле майбутнє». Головний архітектор берлінського державного житлового кооперативу GEHAG Бруно Таут навіть заявив, що «художники повинні примусити людей до щастя». До речі, його модерністські житлові комплекси у Берліні визнані об’єктами Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Взірцем «нового будівництва» став район Вайсенгоф у Штутгарті, зведений у 1927 році всього за 21 тиждень. Його спроєктували Людвіг Міс ван дер Рое, Ле Корбюзьє, Вальтер Гропіус, Ганс Шарун та інші архітектори різного походження. Існує думка, що саме цей об’єкт породив термін «інтернаціональний стиль

Будинок Ганса Шаруна у районі Вайсенгоф, Штутгарт. Фото: Lichtblicke / Flickr

«Права» архітектура

До подібних різких змін у способі життя та естетиці люди не були готові. Хвиля революційного підйому спала, і їм захотілося чогось більш звичного візуально, хоча й переваги нового методу конструювання будівель були очевидними. Подібні процеси відбувалися у США та СРСР, коли від функціоналізму чи конструктивізму на деякий час переходили до неокласицизму.

Ідеї «нового будівництва» були популярними серед інтелігенції великих міст і жителів промислових центрів, але не серед селян та дрібної буржуазії — ті дотримувалися традиційних цінностей, і серед них авторитетом були праві консерватори. Саме на них зробив ставку Гітлер, коли йшов до влади.

Державний театр Саарбрюккена. Збудований у 1936 році. Архітектори: Пол Баумгартен і Готфрід Бем. Фото: Dguendel / Wikimedia Commons

У 1925-му президентом Німеччини став фельдмаршал Пауль фон Гінденбург, який публічно спростував прописану у Версальському договорі провину Німеччини в розв’язанні війни і закликав німців консолідуватися навколо національної ідеї. Того ж року вийшла гітлерівська книга «Моя боротьба» — Німеччина повертала «праворуч».

Практично всі архітектори-функціоналісти симпатизували лівим ідеям, дехто входив у партії, і закономірно, що консерватори бачили в них ворогів традиційного укладу. Газети, якими вони володіли, називали штутгартський район Вайсенгоф «арабським селом у німецькому місті» та «новим передмістям Єрусалима», а самих архітекторів звинувачували у тому, що ті намагаються через свою архітектуру «пролетаризувати» німецький народ.

Доходило до абсурду: архітектор Герман Мутезіус писав, що «нова форма призводить до немислимого перевищення норм освітленості в житлових приміщеннях через стрічкові вікна, що оперізують будівлі по периметру».

Будинок Ле Корбюзьє і П’єра Жаннере у районі Вайсенгоф, Штутгарт. Фото: GhostOfDorian / Flickr

Згодом Гітлер як голова нацистської партії доручив Альфреду Розенбергу створити орган для розповсюдження ідей нацизму серед діячів мистецтва. Так у лютому 1929-го з’явилася Спілка боротьби за німецьку культуру, або Кампфбунд. Вона мала на меті «роз’яснення народу зв’язку між питаннями раси, мистецтва, науки і традиційних цінностей».

Головним об’єктом атак спілки стали художники, скульптори та архітектори, які «зрадили національну ідею і сприяють розбещенню нації». Учасник спілки, архітектор і теоретик мистецтва Пауль Шульце-Наумбург, був найактивнішим «викривачем» модерністів. Він всерйоз порівнював пласкі дахи зі скатними у книзі «Плаский чи скатний дах», а у книзі «Мистецтво і раса» зазначав, що особливості будь-якого художнього твору зумовлені расовою приналежністю його автора. Ле Корбюзьє він назвав «відщепенцем» і «культурбільшовиком», а його колег — «безрідними космополітами».

Політичні погляди архітекторів погіршували ситуацію. У 1928 році на посаду директора Баугаузу замість Гропіуса прийшов швейцарський архітектор Ганс Маєр, який відкрито підтримував комуністичні ідеї. Він проголошував девіз «Потреби людей замість потреб розкоші», й через такі політичні погляди у 1930-му бургомістр міста Дессау звільнив його. Замість Маєра прийшов аполітичний Людвіг Міс ван дер Рое.

Нацистська архітектура

Наприкінці 20-х років, паралельно з усім світом, у Німеччині почався перехід до неокласицизму. Цьому сприяли політичні перетворення у країні. Архітектуру неокласицизму проєктували за допомогою тих самих функціональних методів, але при цьому фасади обростали елементами, що відсилали до класичної чи ренесансної архітектури: колонами, карнизами, портальними наличниками тощо. Третій рейх вважав себе наступником Другого рейху, імперської кайзерівської Німеччини, яка існувала у 1871—1918 роках. Через неокласицизм художньо підкреслювали ідеологічну спадкоємність імперій — це і є характерною рисою саме німецького неокласицизму.

Через неокласицизм художньо підкреслювали ідеологічну спадкоємність німецьких імперій.

Також архітектурі нацистської Німеччини притаманний античний і середньовічний історизм у формі. Для Гітлера антична архітектура була «найвищим поєднанням краси та функціональності», вона демонструвала велич стародавніх імперій, яку він хотів перевершити.

З поширенням нацистських ідей у Німеччині набував популярності «стиль національної безпеки», що виник на основі селянської ремісничої традиції. У ньому використовували форми фахверку, матеріали, технології й архітектурну композицію із німецького ремісничого досвіду. Так нацисти нагадували про традиції німецького народу на противагу «комуністичному» модернізму. У «стилі національної безпеки» будували маєтки в передмісті, табори індоктринації та військові об’єкти.

Традиційна дерев’яна конструкція з відкритим ззовні каркасом. Характерна для селянської архітектури Північної Європи.

Табори, де проводили насадження ідей і виховання молоді. Прикладом є табори Гітлерюгенду.

Гуртожиток у Гермескейлі. Збудований у 1936 році у «стилі національної безпеки». Фото: P170 / Wikimedia Commons

Репресії

У 1932 році почалися репресії проти Баугаузу як оплоту «культурбільшовизму», а на муніципальну раду Дессау винесли питання про знесення будівлі школи. Зрештою її не зруйнували, але Баугауз позбавили статусу державного учбового закладу. Міс ван дер Рое був змушений виключити зі школи політично активних студентів і звільнити таких викладачів, вони виїхали з країни.

Атака на архітекторів супроводжувалася нагнітанням у пресі. Центральний друкований орган нацистської партії Völkischer Beobachter писав, що серед відомих представників «нового будівництва» майже немає німців: «Росіянин Кандинський, американець німецького походження Лайонел Файнінгер, угорець Мохой-Надь, російський єврей і комуніст Ель Лисицький, далі Шавінський, Лу Шипер, Кур, комуністи Пері та Родченко…»

І потім: «Вони хочуть убити в людях особистість, вони хочуть колективних істот, тому що кінцева мета цих творців — марксизм, комунізм. Тож схеми великих міст Гільберзаймера або Ле Корбюзьє цілком логічно пов’язані з проєктованою
новою радянською архітектурою».

Міс ван дер Рое навіть перевіз Баугауз із Дессау до Берліна і зареєстрував школу як приватний заклад, сподіваючись, що це її захистить. Та через три місяці, 30 січня 1933-го, Адольф Гітлер став рейхсканцлером, а боротьба з «культурбільшовиками» — частиною державної ідеології. Гітлер вважав конструктивістську архітектуру, абстрактний живопис і пласкі дахи «єврейським винаходом». Того ж року Баугауз закрили, а Веркбунд, з якого почався рух «нового будівництва», розпустили у 1934-му.

Гітлер вважав конструктивістську архітектуру, абстрактний живопис і пласкі дахи «єврейським винаходом».

Архітектори — в більшості ті, які мали єврейське походження, — почали виїздити, а ті, хто лишився, були репресовані. Тільки під час обшуку у берлінському Баугаузі близько 30 студентів заарештували.

Еріх Мендельсон, Адольф Райдінг, Йозеф Франк емігрували до Англії, Франції, Швеції, рятуючи своє життя. Вальтер Гропіус виїхав до Великої Британії, а потім — до США, де став професором архітектури в Гарвардському університеті. Згодом його будівлі з’явилися у Сполучених Штатах, Європі, навіть на Близькому Сході.

Людвіг Міс ван дер Рое також перебрався до США, де очолив відділ архітектури Іллінойського технологічного інституту в Чикаго. Саме там він створив свої найвідоміші будівлі IBM Plaza, хмарочос Чиказького федерального центру і Сігрем-білдінг, який спроєктував із Філіпом Джонсоном. До Берліна Міс ван дер Рое повернувся у 1965-му, коли йому було вісімдесят. За рік до смерті він встиг завершити модерністську будівлю Нової національної галереї.

Нова національна галерея у Берліні. Збудована у 1968 році. Архітектор: Людвіг Міс ван дер Рое. Фото: A. Savin / Wikimedia Commons

Бруно Таута нацисти позбавили професорського звання і вигнали з Академії мистецтв. Він виїхав до Швейцарії, а пізніше архітектор Ісабуро Уено забрав його до Японії. Архітектору Гансу Пельцігу взагалі заборонили працювати через ліві погляди.

Людвіг Гільберзаймер, якого разом із Василем Кандинським нацисти вимагали вигнати з Баугаузу, емігрував до Чикаго, аби працювати з Місом ван дер Рое. Там він став на чолі відділу міського планування Архітектурного коледжу Іллінойського університету і директором управління міського планування Чикаго.

Ганс Маєр, директор Баугаузу, якого звільнили через комуністичні погляди, спочатку поїхав до СРСР, де будував соцмістечка, а потім перебрався до Мексики. Архітектор Ганс Шарун, відомий як автор Берлінської філармонії, залишився у Німеччині. Поки тривала війна, він таємно замальовував свої архітектурні ідеї в численних акварелях. Так він подумки готувався до світу, який настане після перемоги над нацистами.

Берлінська філармонія. Збудована у 1960—1963 роках. Архітектор: Ганс Шарун. Фото: Alexander Rentsch / Flickr

Ле Корбюзьє тоді жив у Парижі. Під час окупації Франції у 1940 році нацисти закрили його майстерню, і він із дружиною переїхав на ферму подалі від столиці.

Були і представники Веркбунду й Баугаузу, які відійшли від модернізму та втілювали ідеї нацистів, як Петер Беренс, один із засновників виробничої спілки. Проте ніхто з цих архітекторів не став видатним, а декого не оминули репресії, незважаючи на покірність.

Гітлер знищив модернізм у Німеччині, й на 12 років вона застигла в архітектурі, що символізувала тоталітарність і силу. Та після Другої світової війни, коли країну відбудовували, модернізм узяв реванш.


Фото на обкладинці: Spyrosdrakopoulos / Wikimedia Commons

Нове та Найкраще

716

623

632
980

Більше матеріалів