Баугауз по-волинськи

У 1921 році Волинь стала частиною Польської Республіки. Після перебування у складі Російської імперії її міста переживали занепад та не отримували достатніх інвестицій. Забудовували їх хаотично — там, де було вільне місце.

Окремі споруди на Волині 1920-х повторювали польські. Розкіш фасадів, велич і масштаб самих будівель відображали амбіції відродженої Речі Посполитої. Класицизм та мотиви шляхетської палацової архітектури були майже обов’язковими.

Але на початку ХХ століття разом із вірою в технічний прогрес з’явилася й потреба нової естетики. В архітектурі піонером стала школа Баугауз, що проголошувала раціональні, прості ідеї будівництва. Французький архітектор Ле Корбюзьє видав маніфест «П’ять відправних точок сучасної архітектури», де окреслив принципи нового стилю: використання опор, щоб під будівлею можна було пройти, плаский дах, смугове розташування вікон на фасадах, вільне планування поверхів і те, що фасад може бути яким завгодно. Так зароджувався архітектурний модернізм, стиль, який тримався на естетиці ліній і лаконічності образу. За короткий час ці ідеї перейняло польське мистецьке середовище, що почало протиставляти новітні підходи своїй традиційній архітектурі.

Новий етап польської архітектури бере відлік із другої половини 1920-х років. Дуже швидко модернізм став провідним стилем, який вважали не просто модним, а основним. І згодом модерністські споруди почали з’являтися не лише в Польщі, а й на Волині.

«Архітектура має відповідати конструкції будинку й матеріалам, з яких збудована. Прості будівлі мають гарантувати максимум повітря та світла».

У Луцьку, як адміністративному центрі, було найбільше архітекторів, що вчилися у Варшаві та Львові й добре знали ці нові підходи. Вони об’єдналися у Волинське товариство техніків, яке видавало свій журнал. В одному з номерів — за 25 липня 1930 року — інженер Колмаков писав: «Будівля має відповідати тим реальним потребам і практичним цілям, для яких вона збудована, без потреби надмірності архітектурних деталей та оздоб. Зовні архітектура має відповідати самій конструкції будинку й матеріалам, з яких збудована, створюючи таким чином відірваний від попереднього новочасний стиль будівництва. Маємо навчитися поваги, яку слід мати за такого підходу. Архітектурно прості будівлі мають гарантувати мешканцям максимум повітря та світла».

Поштові відділення, школи й кінотеатри 1930-х

Громадські споруди 1930-х на Волині стилістично були доволі розмаїтими, часто саме на них випробовували модерністичні підходи. Першою будівлею в Луцьку з чіткими раціоналістичними рисами стала державна гімназія імені Тадеуша Костюшка за проєктом варшавського архітектора Казимира Толочка. Нове приміщення відкрили у березні 1931 року. У ньому поєднувалися прості кубічні форми із втопленими у фасад вікнами й виділеним лише однією лінією першим поверхом. Великі вікна навчальних аудиторій переважно виходили на південь і захід, щоб удень було достатньо світла. Зараз зовнішній вигляд будівлі змінився і вона більше асоціюється зі сталінським ампіром. Тепер це частина Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Цікавим зразком є головні поштові відділення в Луцьку та Рівному, збудовані в 1936 році (уся Рівненська область, а також частина Тернопільської та Хмельницької в міжвоєнний час належали до Волинського воєводства). Архітектор — Юліан Путерман-Садловський із тодішнього Бюро будівельного відділу Міністерства пошт і телеграфів. Він також є автором поштових будинків у Варшаві, Каліші, Ґдині й Вільнюсі. Луцька пошта має залізобетонний каркас із вільним внутрішнім плануванням та прозорими перегородками. Цілком функціоналістський прийом — скляний дах для освітлення зали. Рівненська ж пошта вирізнялася використанням металу в дизайні інтер’єру.

Серед інших прикладів — костели у Сарнах (архітектор Станіслав Словіковський, 1934 рік) і Рівному (архітектор Вітольд Євгеніуш Чечотт-Данилевіч, 1930-й). Обидві будівлі збереглися без істотних змін.

Центральна каса рільничих спілок у Луцьку була спроєктована варшавським архітектором Вітольдом Марчінковським у 1937 році. Її характерними деталями є стрічкові вікна та флагшток на даху над головним входом. У дворі великий еркер, усередині якого розмістили конференц-залу. На першому поверсі перед війною діяла цукерня Mokka — одне з основних місць, де збиралася богема Луцька.

У 1934 році варшавський архітектор Вацлав Риттель запроєктував споруду для луцького відділу страхової компанії PZUW. Її головний вхід ніби схований між двома частинами будівлі, які мають різну висоту. Образ доповнював флагшток, ґратки на вікнах й абревіатура PZUW. Ця споруда була завершена, і зараз тут знаходиться школа № 1.

Упродовж другої половини 1920-х на Волині побудували приблизно 130 шкіл і гімназій, часто проєкти були типовими. Багато з них є найкращими зразками модернізму 30-х на Волині.

Житло 1930-х: вілли та квартири

Зазвичай архітектори працювали за стандартною схемою: надходило замовлення від клієнта, і починалася робота. Якщо багатоквартирні будинки інколи зводили за типовими проєктами, то з індивідуальним житлом такого не траплялося. Тож найкращими зразками стилю є двоповерхові вілли, спроєктовані, як правило, для однієї родини.

До них належить будівля 1934 року на Червоної Калини, 7, авторства Сергія Тимошенка. Споруда ніби складається з двох різновисоких паралелепіпедів, спаяних воєдино, під’їзд освітлений завдяки високому вузькому вікну, яке завершується круглим віконцем мансарди. Кутові спарені вікна — неодмінний атрибут стилю.

Сергій Тимошенко був колишнім міністром УНР і не залишав активної політичної та громадської діяльності, живучи у Луцьку в 1930-х, проте мав час і на приватну архітектурну практику. За його проєктами тут збудували щонайменше 21 споруду, 15 з яких збереглися.

Стильні житлові котеджі з’являлися і в інших містах, наприклад будинки у Володимирі-Волинському, Старомильську.

Серед усіх проєктів будівель привертають увагу ті, де розробники планували відпочинок мешканців на терасах, розташованих на даху. В одному з випадків луцький архітектор Юзеф Новак навіть передбачив можливість приймати сонячні ванни.

Багатоквартирне житло у формі простих паралелепіпедів зводили на Волині до війни — це стало спробою стандартизувати будинки. Тут уже не було перепадів висоти різних частин, круглих вікон або ж акцентів на конструкціях. Але стиль проявлявся у високих вузьких вікнах під’їздів, декоративних виступах.

Місто-сад на Волині

Протягом міжвоєнного періоду польські урбаністи використовували ідею міста-саду Ебенізера Говарда, але ціле подібне місто в Польщі не збудували. Натомість у низці випадків говардівська ідея центричної організації стала зразком, застосованим для окремих районів міста, які є також у Луцьку та Рівному.

У 1928 році працівник рівненського магістрату Симон Сидорчук створив план території біля палацу Любомирських. В основі — забудова триповерховими житловими спорудами із великими зеленими дворами. Ще більше зелені проєкту додавала ідея парку на місці заболоченої території. Від палацу Любомирських до магістрату Рівного тягнувся пішохідний бульвар.

У 1930 році Сидорчук зробив уже значно більший за об’ємом проєкт, який передбачав розширення міста та створення нових районів забудови в обрамленні зелених насаджень. Частина плану мала радіально-кільцеву структуру, що відносило проєкт до ідеї міста-саду Говарда. Житлова частина складалася з кварталів двоповерхових будинків із зеленою територією. Схоже розпланування отримав район Грабник. Проєкт не реалізували, бо автор не врахував заболочення території.

Багато запропонованих архітекторами проєктів передбачали забудову заплави річки Глушець у Луцьку — нині тут центральний парк.

Так, на плані інженера Єжи Жерома сучасна вулиця Глушець є основною магістраллю, і це єдине, що реалізували, бо вона з’являлася у більшості проєктів. Вулиці осушеної ділянки тягнуться паралельно. На них планували забудову садибного типу. Алеї та канали, необхідні для осушення, мали стати частиною пішохідного простору.

Інший проєкт — рівненського архітектора Симона Сидорчука — був дуже масштабним. Він передбачав створення окремого району на осушеній ділянці. Ідея полягала у розплануванні території так, щоб вулиці ніби розходилися від замку Любарта, який розташований неподалік. Забудова району — двоповерхові котеджі, а між ними і замком є невеликий сквер. Зелена смуга відділяє також увесь район від проїзної магістралі.

Один із проєктів був дипломною роботою Аліни Страшакової, студентки архітектурного факультету Варшавської політехніки. Вона склала план забудови прибережних територій річки Стир, включивши архітектурні комплекси у смузі зелених насаджень.

Ще одна ділянка — так звана офіцерська колонія в Луцьку. Над нею у 1928 році працював варшавський архітектор й урбаніст Адам Кунцевич. Він був відомий тим, що склав плани розбудови портової Ґдині та Хелма.

Проєкт передбачав триповерхові будинки та приватні котеджі, а в його основі знову було місто-сад Говарда з круговим центральним майданом. План лише почали реалізовувати. Деякі елементи (наприклад, майдан) втрачені з часом і забудовані, проте загальна структура з парком, річкою, котеджами все ж збереглася.