Мільярди на вітер: Чому побудувати місто-утопію неможливо, але архітектори продовжують намагатися

У данського архітектора Б’ярке Інгельса є амбіції, які виходять далеко за межі звичайного архітектурного проєктування: він хоче створити генплан для всієї планети (Masterplanet). Зараз же Інгельс займається дизайном футуристичного міста Телоса в пустелі на заході США за замовленням мільярдера Марка Лора. Згідно із задумом Лора, поселення на 5 мільйонів жителів буде не тільки побудовано за принципами сталого дизайну з безпілотними електрокарами, вертикальним озелененням і пішохідною інфраструктурою, а й продемонструє нову форму суспільства в «найбільш відкритому, чесному й інклюзивному місті світу». У системі, яку пропагує Лор, усі жителі є співвласниками міської землі та спільно приймають рішення.

Подібні спроби побудувати ідеальне місто з нуля неодноразово оберталися провалом або не виправдовували всіх сподівань. Прагнення створити ідеальне суспільство поки теж не призвели ні до чого доброго. Однак утопічні проєкти мають цілком реальний вплив на наш недосконалий світ, і припиняти мріяти людство, судячи з усього, не збирається.

Від Відродження до промислової революції

Утопію придумав британський мислитель епохи Відродження Томас Мор — так він назвав острів, де існував ідеальний, на його погляд, державний лад. Відтоді цим терміном характеризують будь-які проєкти ідеального суспільного устрою. Однак Мор був далеко не першим утопістом і натхнення черпав у роботах давньогрецьких філософів, зокрема «Державі» Платона й «Політиці» Арістотеля, де ті описували ідеально влаштовані міста-держави.

Ренесанс із його увагою до Античності та захопленістю гуманізмом після безпросвітності Середньовіччя породив нову хвилю інтересу до ідей утопізму, а також до їхньої реалізації на практиці. Послідовник Мора, італійський монах-домініканець Томмазо Кампанелла, у своєму творі «Місто Сонця» одним із перших описав те саме ідеальне місто. Воно розташоване на пагорбі та, щоб його було зручно захищати, має радіальну структуру. Через нього проходять дві основні вулиці, що тягнуться із півдня на північ та з заходу на схід.

Саме таким в епоху Відродження бачили ідеальне місто: фортецею. Приклад практичної реалізації подібної ідеї — Пальманова в Італії. Закладене на замовлення уряду Венеційської республіки в 1593 році на кордоні з володіннями Османської імперії, місто повинно було стати зразковим форпостом християнського світу. У фортеці, що мала форму правильної багатоконечної зірки, було все необхідне для проживання кількох тисяч осіб, включаючи театри і музеї.

Але люди не горіли бажанням зриватися з насиджених місць, щоб перебратися до небезпечної прикордонної зони, тому уряд республіки був змушений заселяти місто колишніми каторжниками. Однак у XVII столітті Венеція позбулася залишків своєї величі й самої незалежності, а Пальманова втратила стратегічне значення і перейшла до рук Габсбургів. Зараз вона є частиною спадщини ЮНЕСКО і місцем постійного проживання для 4,5 тисячі людей.

Нова хвиля інтересу до утопічних ідей припала на кінець XVIII століття. У Європі починалася перша промислова революція, яка повністю змінила економічну структуру суспільства і, відповідно, вимагала нових планувальних рішень. Один із найяскравіших прикладів урбаністичного утопізму того часу — проєкт солеварні Арк-е-Сенан у Франції. Архітектор Клод-Ніколя Леду прагнув створити ідеальне робітниче селище для видобутку та обробки солі.

У центрі круглої структури, згідно з планом, повинен був знаходитися будинок керуючого, поруч зі спорудою — цехи для виробництва солі. По краю окружності розташовувалися житла робітників. Проєкт встигли реалізувати лише наполовину, у вигляді півкола: завершенню завадила Французька революція. Солеварні успішно функціонували аж до початку ХХ століття, а зараз також включені до списку ЮНЕСКО.

Створити власну утопію намагався і великий американський промисловець Генрі Форд у 1920-х роках. Він ініціював будівництво у бразильських джунглях селища Фордляндія, де американські робітники повинні були займатися культивацією каучуку, необхідного Форду для автомобільної гуми. Усе пішло не так, коли виявилося, що жити за високими моральними стандартами, які висував підприємець, ніхто не збирається: без алкоголю та будинків розпусти простим американським і бразильським працівникам у джунглях було дуже нудно. Також Форд прорахувався з виробництвом каучуку. Дерева гевеї, з яких його видобувають, висадили неправильно, і вони погано росли. Селище було засноване у 1927-му й буквально за кілька років занепало.

Утопічний модернізм

Утопічні містобудівні ідеї початку ХХ століття пов’язані в першу чергу з автомобілізацією. У великих архітекторів тієї епохи Ле Корбюзьє та Френка Ллойда Райта були свої погляди на дизайн ідеального міста. Згідно з концепцією Райта, названою «містом, що розтягнулося» (Broadacre City), кожен повинен мати свій власний сад; відповідно, в уявленні архітектора ідеальне поселення складалося з однакових приватних ділянок, розміром в акр (близько 4 тисяч квадратних метрів), сполучення між якими здійснювалося по автомагістралях. Ле Корбюзьє передбачав, що в його «Променистому місті» люди стануть селитися в окремо розташованих блоках, «машинах для проживання», а райони матимуть чіткий поділ за функціями: житловий, промисловий тощо. Основні комунікації тут теж були б розраховані на автотранспорт.

Незважаючи на те що проєкти Райта і Ле Корбюзьє не були реалізовані, вони мали значний вплив на містобудування після Другої світової війни. Концепція Райта багато в чому випередила появу і розквіт американської субурбії під час економічного буму 60-х. Ідеї ​​Ле Корбюзьє лягли в основу модерністського міського планування, сліди якого можна знайти по всій планеті, де що-небудь будували з початку 1950-х і до кінця 1980-х. Обидва підходи зараз переживають кризу: у XXI столітті стало очевидним, що орієнтувати місто на особисті автомобілі — поганий задум.

Мабуть, найбільш масштабним прикладом спроби реалізувати модерністську утопію на практиці є Бразиліа. Втомившись переносити столицю з Ріо-де-Жанейро до Сан-Паулу і назад, влада Бразилії вирішила побудувати нове урядове місто посеред джунглів. Поселення, спроєктоване архітекторами Лусіо Костою й Оскаром Німеєром у 1960 році, має обриси птаха, що ширяє в небі, а його центральна частина заповнена дійсно вражаючою модерністською архітектурою. Однак із часом Бразиліа, як і будь-який інший латиноамериканський мегаполіс, обросла районами фавел та елітної приватної забудови, а основною проблемою міста залишається автомобілецентричність і, як наслідок, погана піша доступність об’єктів.

У соціалістичних країнах теж робили спроби створити утопію. Наприклад, Нова Гута, яка зараз є районом Кракова, була задумана як місто — вітрина соціалістичного ладу, населене працівниками великого металургійного комбінату. З висоти Нова Гута чимось нагадує Версаль із парками і палацами. Зараз це престижний та комфортабельний район Кракова. Хоча, можливо, якби Нова Гута була відірваною територіально від великого міста, її могла б спіткати сумна доля монофункціональних промислових поселень, що переживають кризу в постіндустріальну епоху.

Ближче до природи

У другій половині ХХ століття через екологічні проблеми, що посилювалися, утопісти звернули свою увагу на формат екопоселень. Італійський архітектор і викладач Університету Аризони Паоло Солері в 1969 році спроєктував місто Аркозанті на основі винайденої ним же концепції аркології — комбінації архітектури та екології. У ньому Солері хотів поєднати комфорт міського життя і мінімальний вплив на навколишнє середовище.

Усі будинки в Аркозанті орієнтовані на південь, щоб отримувати максимум світла і тепла, а їхнє планування продиктоване рельєфом. Доріг тут немає: щоб потрапити на роботу, мешканці просто спускаються з верхніх поверхів своїх будинків на нижні, де і розташовані громадські та офісні простори. Паоло Солері мріяв про місто без автомобілів, і в цьому сенсі можна сказати, що його ідеї все ще залишаються актуальними.

Футуристичні споруди почали зводити на північ від Фенікса в 1970-му, проте в підсумку Аркозанті побудували лише на 5%: для реалізації проєкту банально бракує коштів. Сьогодні постійне населення утопічного міста в аризонській пустелі становить близько сотні жителів. Проте щороку сюди приїздять десятки тисяч людей, які бажають ближче познайомитися з аркологією та дизайнерськими підходами Паоло Солері.

На думку американського промислового дизайнера і футуриста Жака Фреско, міста нового типу, подібно до ренесансних ідеальних поселень, повинні мати радіальну структуру. Як і Солері, Фреско був противником автомобілів. Згідно з його проєктом «Венера», розробленим ще в 1994 році, весь транспорт в ідеальних містах електричний і безпілотний, а будинки — надруковані на 3D-принтері.

В утопічних поселеннях Фреско не буде органів влади — їх замінять суперкомп’ютери, здатні приймати суто раціональні та найбільш корисні для суспільства рішення. Також футурист вважав, що всі ресурси планети належить визнати загальним надбанням людства, а доступ до них повинен стати вільним і таким, що не припускає грошового обміну. Фреско назвав цю модель ресурсно орієнтованою економікою.

Експериментальний центр «Венера» зараз функціонує у Флориді та має статус автономного поселення.

Ярмарок марнославних ідей

Для реалізації масштабних містобудівних проєктів потрібні чималі кошти, тому втілення утопій на практиці — прерогатива багатих: людей або держав. У наш час такими ресурсами володіє, наприклад, уряд КНР, який проводить масштабну урбанізацію в останні кілька десятиліть. Бюро італійського архітектора Стефано Боері на замовлення китайської влади розробило проєкт «міста-лісу» Лічджю, яке складається з багатоповерхових будинків із терасами, вкритими рослинністю. Вертикальне озеленення — фірмовий стиль Боері. До цього в Мілані він спроєктував зелений хмарочос, будівлю з деревами на всіх поверхах. Лічджю стало спробою масштабувати ідею на ціле місто. Тут має бути 40 тисяч дерев і близько мільйона рослин більш ніж 100 видів.

Проєкт інноваційного та екоорієнтованого поселення на 30 тисяч жителів поки знаходиться на стадії концепції та залишається краплею в морі на тлі однотипних міст-мільйонників на кшталт Ордоса у Внутрішній Монголії, які в Китаї продовжують зводити до сьогодні. Однак якщо Лічджю вдасться побудувати і реалізація ідеї виявиться успішною, це може стати «рольовою моделлю» для китайських міських планувальників на майбутнє.

Уряд ОАЕ замислився про скінченність викопних ресурсів і у 2006 році презентував концепцію міста Масдар, повністю спроєктованого під використання поновлюваних джерел. Поселення, розроблене бюро Нормана Фостера, має стати центром науки і високих технологій. Спочатку розраховували, що в ньому буде нульовий баланс викидів вуглецю, проте у 2016-му менеджмент проєкту визнав нереалістичність подібних заяв.

Будівництво міста тим не менш йде повним ходом, і завершити його планують до 2025 року. Електрику в Масдарі виробляють за рахунок сонячної енергії. У Перській затоці це працює, проте в інших частинах світу, де сонячного світла менше, забезпечити таку кількість енергії за рахунок фотоелектричних панелей досить проблематично. Крім того, зведені будівлі в Масдарі стоять напівпорожні, а владу ОАЕ критикують за створення закритої ексклюзивної спільноти для ультрабагатих, яка не вирішує глобальних проблем людства.

Ще один футуристичний проєкт може з’явитися з іншого боку Аравійського півострова. У січні 2021-го принц Саудівської Аравії анонсував будівництво «міста-лінії» Неом, в якому буде мільйон жителів. Поселення займе 160 кілометрів від гір на північному сході країни до узбережжя Червоного моря. По землі можна буде пересуватися тільки пішки або на велосипеді, а під землею пустять метро і швидкісний потяг. Автомобілів у місті не буде, викидів вуглецю в атмосферу, як припускають, теж.

Якщо інвестиції королівської сім’ї Саудів, які оцінюють у $100-200 мільярдів, вдасться перетворити на заявлений проєкт, це стане її найкращим вкладенням у майбутнє своєї країни. Але все ж конкретних даних про те, як Саудівська Аравія має намір реалізовувати заявлену екологічність і стійкість, поки немає. Проєкт також критикують за те, що він позбавить домівки до 20 тисяч осіб, оскільки на місці, де має бути побудований Неом, зараз живе велике плем’я бедуїнів. Перша жертва у міста вже є: військові розстріляли лідера одного з племен, який відмовлявся залишати свій будинок, — житло теж підлягало знесенню в рамках будівництва нового міста. Кілька інших активістів, які критикували Неом з-за кордону, теж були вбиті.

Автори футуристичного проєкту Телоса у США, про «реформований капіталізм» якого йдеться на початку статті, обіцяють «місто з яскравістю, розмаїттям і культурою Нью-Йорка, ефективністю, безпекою та інноваціями Токіо, а також стійкістю, управлінням та соціальними послугами Швеції». У презентації сказано, що воно стане прикладом сталого розвитку для всіх інших міст світу. І це правда: підходи до проєктування Телоси, такі як доступність усього, що необхідно людині, в межах 15 хвилин, можна було б перенести на вже існуючі поселення, але над подібними завданнями урбаністи працюють усюди. Ідея зробити кожного жителя співвласником міста, як у бізнес-корпорації, буде працювати тільки до першого припливу «нелегалів». Тож поки незрозуміло, за рахунок чого Телоса виявиться провідником людства до світлого майбутнього, а не черговою закритою спільнотою для обраних.