Тут був будинок: Чому деякі київські будівлі простояли всього кілька років

Більшість зниклих будинків Києва встигли «пожити», вони навіть залишилися на фотографіях або в кінохроніці. Але були серед них і такі, що простояли всього кілька років і не залишили помітного сліду. В основному це будівлі, зведені в останнє передвоєнне десятиліття і за різних обставин зруйновані у 1941—1945 роках.

Аеропорт у Броварах

У 1930-х головні повітряні ворота Києва знаходилися у Броварах. Будувати аеропорт вирішили на лівому березі, тому що так було безпечніше: Дніпро міг стати природною перешкодою у випадку наступу супротивника.

Аеропорт запустили у 1933-му, спочатку це була невелика одноповерхова будівля. Але через два роки Київ, який тільки-но став столицею країни, вже вимагав набагато більш презентабельних повітряних воріт. Тому у 1935-му архітектори Михайловський і Сдобнєв розробили проєкт реконструкції — так аеропорт обзавівся триповерховою вежею, шестиметровим вестибюлем і декоративною колонадою. Ця архітектура стала прикладом міжвоєнного сталінського неокласицизму.

Уже влітку 1941-го комплекс розбомбили німці, від нього залишилися тільки ворота і кілька житлових будинків. Після війни аеропорт вирішили не відновлювати, а побудували новий у Жулянах, пізніше — ще один у Борисполі.

Будинок ВУСПС

Житловий будинок Всеукраїнської ради профспілок (будинок ВУСПС) звели в 1934—1937 роках за проєктом архітекторів Павла Альошина й Олексія Колесніченка. Знаходився він на розі Хрещатицького провулка — сучасного провулка Шевченка.

Уже під час будівництва проєкт трохи змінили: фасад збагатили пілястрами і більш виразним карнизом. Автори навіть скаржилися міській владі на відхилення від проєкту і вимагали їх виправити, навіть такі деталі, як решітки балконів та ящики для квітів.

25 вересня 1941 року будинок був зруйнований у результаті вибуху, точні причини якого невідомі.

Палац зв’язку

Ще один відомий недовгожитель — Палац зв’язку на Хрещатику, на місці якого зараз знаходиться будинок № 26. Архітектор Петі спроєктував будівлю в 1934 році, зводили її у два етапи. Перша половина Палацу зв’язку була готова вже до початку 1936-го, а другу не могли побудувати ще кілька років — цю ділянку займала стара одноповерхова споруда, яку розібрали тільки в кінці 1930-х. Завершили палац незадовго до війни, ймовірно в 1941 році. Оскільки будинок знаходився на Хрещатику, він встиг потрапити на знімки, але вже у вересні 1941-го постраждав від пожежі, а потім був підірваний німецькими військами.

Будинок оборони

Спочатку на Хрещатику, 1, був концертний зал, який називали «будинок Слов’янського». Його звели в кінці XIX століття у «пряничному» російському стилі. Але в 1930-х будівлю вирішили реконструювати і перетворити на Будинок оборони. Архітектори підготували кілька проєктів, серед них був варіант Альошина і Колесніченка з літаком на даху — за ним і стали працювати. Реконструкція почалася в 1935 році, і вже у процесі її керівником призначили архітектора Олександра Лінецького, який змінив проєкт. У результаті будівлю звели в суворій і навіть важкій міжвоєнній стилістиці: зі статуями біля входу і схожою на бронековпак вежею.

Існує помилкова версія, що Будинок оборони зруйнували в 1941-му, але насправді він прожив ще пару років. У 1943-му його підпалили німці при відступі з Києва, але будівля все ще продовжувала стояти — в 1944 році у неї навіть залишалися цілі вхідні двері. У 1944—1945 роках цілком придатну до ремонту споруду все ж розібрали заради розширення Хрещатика.

Хрещатик, 29

Цей будинок, що розташовувався навпроти Прорізної, зводили за проєктом архітектора Йосипа Каракіса для управління знаменитого «будівництва № 1» — так називали спорудження тунелів під Дніпром. Проєкт розробили в 1940-му, закінчити будівлю хотіли вже наступного року. Але будинок не встигли здати до початку війни: на знімках з останнього передвоєнного параду 1 травня 1941 року видно, що він ще не оштукатурений.

Недобудований об’єкт ніхто не підривав і не підпалював, він навіть встиг засвітитися на відомому фото 1944 року, де колону німецьких військовополонених ведуть Хрещатиком. Проте будівлю зруйнували в 1944—1945 роках для розширення вулиці.

Цукровий інститут

Цукровий інститут імені Мікояна в Олександрівській слобідці був побудований у 1932-му і проіснував близько 10 років. Будівля головного корпусу стала однією з найбільших у цій місцевості. Вона була виконана в конструктивістському стилі, з асиметричним фасадом і великою площею скління.

Всупереч поширеній помилці, корпус не був зруйнований в 1941-му, а благополучно дожив до 1943 року, поки його не знищили німці під час відступу. Руїни прибрали не одразу, тому що спочатку думали відновити будівлю, але потім інститут вирішили перенести в нові корпуси на Володимирській. А на місці цього конструктивістського об’єкту в 1960-х з’явилася будівля КІБІ. При цьому деякі споруди старого інституту збереглися, і їх використовують досі.

Житловий будинок Держбанку

Житловий будинок працівників Держбанку на Лютеранській звів архітектор Соломон Венгеровський у 1935—1937 роках. Розташована в глибині садиби № 8, одним фасадом споруда виходила на невеликий безіменний провулок, а другим була обернута в бік Хрещатика. Архітектура будівлі була характерна для того часу: сіра штукатурка, арочні вікна, пілястри і балкони з балясинами.

У 1941-му споруда постраждала від пожежі, але її все одно не розібрали в 1944—1945 роках, як багато інших по сусідству. Хоча пізніше будинок все ж знесли заради висотки на Хрещатику, 25, його ще можна побачити на фотографіях 1950-го.

Школа на Ярославовому Валу, 29

Цю школу звели в 1937 році, використавши популярний типовий проєкт 108-А. Історія будівництва пов’язана з низкою скандалів: працівники скидали сміття під вікна мешканців сусідніх будинків, захоплювали їхні сараї, крали майно і складали цеглу так, що вона могла падати на перехожих.

Проте школу все ж добудували, але вже в 1941-му вона була зруйнована. Мешканці вулиці вважали, що прямо в будівлю влучила німецька авіабомба, але, можливо, це тільки міська легенда. Зараз на цьому місці знаходиться нова школа, побудована в середині 1950-х.

Школа на Окіпної

На місці школи № 128 на вулиці Раїси Окіпної в 1936 році була побудована інша школа, проте проіснувала вона недовго. Будівлю споруджували за типовим проєктом 102 архітектора Миколи Сдобнєва, що відрізняється шириною фасаду: цілих 90 метрів. Будівництво знову відзначилося скандалами, цього разу пов’язаними з великою кількістю битої при відвантаженні цегли. Також повідомлялося, що на будівництві не використовували механізми, — всі матеріали переносили вручну.

Школа була зруйнована в 1943 році, коли перед своїм відступом німці знищили всю забудову київського лівого берега.

Школа № 120 у Воскресенській слобідці

Школу у Воскресенській слобідці побудували в 1938 році на ділянці, поряд з якою зараз знаходиться будівля за адресою Сєрова, 19. Двоповерхову споруду звели за типовим проєктом 118, вона була розрахована на 280 учнів. Тоді вирішили, що возити цеглу з міста складно і далеко, тож її доставляли річкою з придніпровських заводів.

Школа теж була зруйнована німцями під час відступу у 1943-му. Але на аерофотозйомці, зробленій у серпні цього року, будівлю ще можна побачити цілою.

Всі фото: особистий архів Семена Широчина.