Архітектура

У вогонь й у воду: Як стихійні лиха сформували сучасну архітектуру

Руйнівний землетрус у Туреччині та Сирії нагадав, наскільки від архітектури залежить безпека, а іноді й життя людей. Подібні виклики природи неминуче впливають на форми і конструкції будівель, тож зрештою вони й визначили риси сучасних споруд. Розповідаємо, як епідемії, землетруси, повені та пожежі зумовили те, що ми бачимо навколо.

Зцілююча архітектура

Ще в епоху модерну, наприкінці XIX — на початку XX століття, архітектори стали замінювати тісне житло, яке було розсадником хвороб, на просторіші та безпечніші домівки. Для цього вони планували будівлі з наскрізним провітрюванням, збільшували площу засклення, робили «світлові двори» на кшталт атріуму. Епідемія іспанського грипу 1918—1920 років, яка вразила понад пів мільярда людей, та невдала боротьба з туберкульозом ще більше спонукали думати про гігієну при проєктуванні — потрібно було створювати «зцілююче» житло.

Тож відомі європейські архітектори Вальтер Гропіус, Людвіг Міс ван дер Рое, Ле Корбюзьє працювали над новими спорудами вже з урахуванням того, що наука знала про хвороби. Нові технології та матеріали теж зумовлювали «здоровіше» будівництво.

Туберкульозний санаторій Zonnestraal у Гілверсумі. Завершений у 1931 році. Архітектори: Ян Дукер і Бернар Бійву. Фото: Haaijk / Flickr

Передусім людей розселяли зі спільного житла в окреме. Адже умови, в яких мешкала більшість працюючого населення — тісні темні кімнати із кількома сусідами (так дешевше), — сприяли поширенню епідемій.

Використання металів, залізобетону, скла дозволило будувати багатоповерхівки із великою площею засклення. У квартири зайшло сонце — паличка Коха, що викликає туберкульоз, гинула під дією сонячного світла. Людям треба було місце, де вони дихали б свіжим повітрям і приймали сонячні ванни не виходячи з дому. Відтак у будинках робили або балкони у кожній квартирі, або тераси на кожному поверсі, або так звані солярії на даху — відкриті зони для відпочинку.

У квартири зайшло сонце — паличка Коха, що викликає туберкульоз, гинула під дією сонячного світла.

Maison de Verre у Парижі. Завершений у 1932 році. Побудований зі сталі, склоблоків та скла. Архітектори: П’єр Шаро і Бернар Бійву. Фото: August Fischer / Flickr

Ще краще усі ці гігієнічні нововведення помітні на прикладі лікарень і санаторіїв. Так, туберкульозний санаторій Пайміо фінського архітектора Алвара Аалто — це гладка біла будівля серед лісу, пронизана великими терасами і стрічковими вікнами, куди легко проникає сонячне світло.

Санаторій у Пайміо. Завершений у 1932 році. Архітектор: Алвар Аалто. Фото: Jussi Toivanen / Flickr

Такі ж процеси відбувалися й в Україні: з 1920-х років архітектори-конструктивісти створювали просторе житло з широким склінням, новим плануванням і новими матеріалами.

Після Другої світової війни з’явилися панельні будинки, де кожен метр і кожен елемент було прораховано хоч не для розкішного життя, зате безпечного.

Конструктивістський головпоштамт у Харкові. Завершений у 1929 році. Архітектор: Аркадій Мордвінов. Фото: Ігор Горбунов

Хрущовки — це також відповідь на потребу у чистому і безпечному житлі, адже в них переїжджали здебільшого з комуналок. Хрущовки будували так, щоб освітленими були всі помешкання. Кожна квартира мала балкон, а кожна кімната — велике стандартизоване вікно. До речі, навіть у ваннах робили маленькі віконця, щоб туди потрапляв хоч мінімум світла у разі відсутності електроенергії.

Масив Русанівка у Києві. Фото: Валентин Дєдов / Архів автора

Великі простори всередині та поруч із будівлею, повсюдне скло, прості форми, за якими легко доглядати, стали основою сучасної архітектури. А після епідемії COVID-19 це набуло додаткового сенсу: на ринку нерухомості зріс попит на житло й офіси більшої площі — щоб дотримуватися соціальної дистанції.

Крізь воду

У прибережних районах Азії, Європи, США будівлі здавна підіймали на опори, аби захистити їх від води. Так роблять і донині, бо будувати треба, а контакт із водою часто неминучий.

Селище на воді Бандар-Сері-Бегаван у Брунеї. Фото: Bernard Spragg / Flickr

Сучасний приклад — Farnsworth House у штаті Іллінойс, зведений Місом ван дер Рое. Ця модерністська споруда стоїть на восьми сталевих опорах заввишки 1,6 метра і неначе ширяє над землею. Підйом захищає будинок від річки, яка протікає у 30 метрах і вже кілька разів затоплювала місцевість.

Farnsworth House у штаті Іллінойс. Завершений у 1951 році. Архітектор: Людвіг Міс ван дер Рое. Фото: Masuma Rahman / Flickr

Такий прийом прижився — будинки ставлять «на ніжки» навіть там, де немає загрози води. На початку 1920-х років Ле Корбюзьє у своїй статті «П’ять відправних точок архітектури» навів п’ять правил архітектури нового часу. Він описав і вищезгадані відкриті дахи, і вільне планування квартир та стрічкове засклення. Але окремо Ле Корбюзьє виділив стовпи-опори під будинками. З їхньою допомогою він хотів, по-перше, звільнити місце під житлом для саду чи автостоянки, а по-друге — знову повертаємося до води, — аби завдяки циркуляції повітря на перших поверхах не накопичувалася небезпечна для здоров’я волога. Так продовжують проєктувати і сьогодні.

Будинки ставлять «на ніжки» навіть там, де немає загрози води.

Готель Forum у Кракові. Завершений у 1989 році. Архітектор: Януш Інгарден. Опори споруди тримають її над автомобільним проїздом. Фото: Ігор Горбунов

Захистити від води покликані й розміщені поруч із будівлями штучні бар’єри. Їх роблять із бетону або цегляної кладки. Бар’єри слугують невеличкими дамбами, і з їхньою допомогою можна також увиразнювати ландшафт.

River_North_Stormwater_Outfall_Denver
Стік зливових вод річки River North у Денвері. Фото: Denver Community Planning and Development / Flickr
River_North_Stormwater_Outfall_Denver
Стік зливових вод річки River North у Денвері. Фото: Denver Community Planning and Development / Flickr

Стійка архітектура

Деякі форми архітектури з’явилися, щоб убезпечити конструкції від землетрусів. Для цього можна або зміцнити фундамент спеціальним армопоясом — монолітним залізобетонним каркасом, або, навпаки, поставити фундамент на гнучкі прокладки зі сталі, резини чи свинцю. Під час землетрусу вони вібрують, а будівля стоїть.

Так робили ще за давніх часів. Наприклад, у Середній Азії в основу будівлі закладали тесаний пісковик, створюючи «сейсмічний пояс». Або ж клали під фундамент шар дерева чи глини, які, неначе подушка, гасили вібрації землі. За таким принципом зведені мавзолей Тюрабек-ханим XIV століття у Туркменістані, мечеть Файзабад у Таджикистані й мечеть Балянд в Узбекистані (обидві XVI століття). І завдяки цьому вони досі у гарному стані, незважаючи на сейсмічну активність регіону.

Хмарочос Trans-America у Сан-Франциско. Завершений у 1972 році. Архітектор: Вільям Перейра. Фото: Henri Sivonen / Flickr

Зараз роблять так само, але вже за допомогою нових технологій. Як приклад — піраміда Transamerica у Сан-Франциско, побудована у 1969—1972 роках Вільямом Перейрою. Її тримають підземні сталеві конструкції, які гасять коливання. Широка основа надає ще більшої стійкості. Свої можливості споруда показала під час 7-бального землетрусу в Лома-Прієта у 1985-му: вона трохи хитнулася і далі спокійно стояла.

Форма піраміди загалом добре впливає на сейсмостійкість. Крім того, високі споруди часто роблять круглими, квадратними чи багатокутними у перерізі, оскільки саме такі форми з точки зору фізики краще витримують деформацію будівлі при коливаннях.

508-метрова вежа Taipei 101 у Тайвані із квадратною формою перерізу. Завершена у 2003 році. Проєкт C.Y. Lee & Partners. Фото: sntc06 / Flickr

З тією ж метою використовують ребра жорсткості та сталеві зміцнюючі пояси. Вони беруть початок від дерев’яних поясів, якими у давнину оббивали фасад будівлі з кам’яної кладки, щоб споруда не розсипалася. Сучасний приклад — хмарочоси на головному проспекті в Мехіко Пасео-де-ла-Реформа. Їхні фасади пронизані безліччю сталевих діагональних балок, що підтримують усю конструкцію під час землетрусу. Подібні елементи зустрічаються й у хмарочосах, яким стихійні лиха не загрожують, — такі конструкції просто додатково їх укріплюють.

Хмарочоси BBVA Bancomer Tower, Torre Mayor, Reforma Tower у Мехіко. Фото: Gobierno CDMX / Wikimedia

Крізь вогонь

Коли будівлі почали рости вгору, довелося думати, як людям швидко рятуватися із багатоповерхівок під час пожеж.

На рубежі XIX—XX століть архітектори стали виносити евакуаційні сходи за межі основної споруди. Так люди могли покинути помешкання ізольовано від палаючої частини будівлі, поки пожежники користуються основними сходами і ліфтами.

Прийом активно застосовували в архітектурі функціоналізму і конструктивізму, але у бруталізмі це досягло свого піку. Яскравий приклад — багатоквартирний будинок на 31 поверх Trellick Tower у Лондоні, спроєктований Ерно Голдфінгером. Поруч з основною частиною споруди розташована тонка вежа з евакуаційними сходами і ліфтом. На кожному третьому поверсі вона з’єднується з основною будівлею переходами. Сьогодні подібне проєктування використовують не лише для безпеки, а і щоб урізноманітнити вигляд об’єктів.

Будівля Trellick Tower у Лондоні. Завершена у 1972 році. Архітектор: Ерно Голдфінгер. Фото: Савелій Барашков

Крім того, завдяки вимогам пожежної безпеки з’явилися панельні будівлі з фігурними отворами сходових майданчиків. Такі вікна роблять якраз у зоні евакуаційних сходів, бо вони дають природне освітлення і доступ до свіжого повітря, коли люди рятуються з палаючої будівлі. Це доволі економічний прийом, відтак його досить широко застосовували. А ще завдяки подібним вікнам можна увиразнити вигляд звичайних панельок, й архітектори для кожної серії будинку робили свою форму цих отворів і створювали візерунки з них.

Будинок з провітрюваними сходовими майданчиками у Святошинському районі Києва. Фото: Ельміра Еттінгер


Фото на обкладинці: Rob Oo / Flickr

Нове та Найкраще

474

487

527
802

Більше матеріалів