Дім Перемоги: Найкращий спальник України

Після Другої світової населення Дніпропетровська зростало, але житло будували повільно: зосередилися на реконструкції головних проспектів у сталінському стилі. Люди тулилися в комуналках, гуртожитках, переобладнаних підвалах та орендованих будинках. На початку 1970-х років число городян наближалося до мільйона, тому влада Дніпропетровська вирішила побудувати кілька великих житлових масивів. Згодом за один із них — Перемогу — його автори навіть здобули Державну премію. Розповідаємо, як так сталося.

Чудовий план

На перший погляд може здатися, що будинки в радянських житлових масивах хаотично розкидані. Але з кінця 50-х через політику боротьби з надмірностями Хрущова в архітекторів залишилося мало творчих інструментів: можна було зводити лише типові будинки. А тому автори намагалися проявити себе саме у плануванні житлових масивів та мікрорайонів — продумати видові точки і з висоти пташиного польоту, і з погляду людини, створити гарну композицію з будівель.

Після 1950-х в архітекторів залишилося мало творчих інструментів, тому вони намагалися проявити себе у плануванні мікрорайонів.

Орієнтувалися архітектори не тільки на своє розуміння прекрасного, але й на комфорт мешканців, прораховуючи оптимальні відстані та шляхи підходу до зупинок громадського транспорту, дитячих садків, шкіл, магазинів. Усю інфраструктуру зводили одночасно з житлом, а не після заселення. У результаті по периметру великих кварталів стояли будинки, а у просторих дворах, що утворилися, далеко від жвавих магістралей, з’являлися дитячі садки і школи. Враховували й сонячне світло: його мало бути достатньо у кожній квартирі. У дворах передбачали дитячі майданчики й місця для сушіння білизни, дерева. Якість життя в районі зрештою залежала від майстерності архітекторів та містобудівників.

Радянську архітектуру іноді складно відокремити від ідеології тоталітаризму, але в цьому плані Перемозі пощастило: заради її будівництва хоча б нікого не переселяли і нічого не зносили. До 1930-х тут була болотиста місцевість на березі Дніпра, а на місці коси та гребного каналу — Воронцовський острів. Після будівництва Дніпрогесу у Запоріжжі в 1930 році острів та болота пішли під воду. Наприкінці 1960-х тут намили берег і вже на цьому піску збудували новий район.

Дніпро з XIX століття був важливим промисловим центром, але в повоєнний час особливо — тут розташовувалися оборонні та ракетобудівні підприємства, через що місто навіть було закрите для іноземців до 1987 року. У 1960-х сюди запросили кількох архітекторів з інших міст, у тому числі Євгена Яшунського та Павла Нірінберга, — через амбіції Дніпропетровська бути «най-най» у всьому, в тому числі й містобудуванні.

Перемогу розробляв місцевий проєктний інститут «Дніпрогражданпроект». Плануванням здебільшого займалися Євген Яшунський та Оскар Хавкін, але донька Павла Нірінберга згадувала, що і він, будучи скоріше архітектором, ніж містобудівником, усе одно постійно викладав плани району навіть зі смаженої картоплі у своїй тарілці.

Усе для людей

У районі Перемога було передбачено багато соціальної інфраструктури — прибудованих до споруд кафе, магазинів та окремо розташованих дитсадків, шкіл і лікарень. Садки існували відомчі, де забезпечення було кращим, і державні, простіші. До відомчих потрапляли діти, чиї батьки працювали на підприємстві, якому належав сад, або через блат. До таких належали сади «Сонечко» і «Чайка» з плавальними басейнами й гарними вітражами в холах.

Перемога була і залишається дуже зеленою — уздовж вулиць та у дворах широкі клумби й багато дерев. Цікаво, що вибір рослинності часто залишався за мешканцями будинку, а не за архітекторами-планувальниками. На фотографіях тільки збудованої Перемоги видно молоді дерева різноманітних порід. Також біля району було багато пляжів, штучна коса і гребний канал, куди місцеві й досі ходять на пікніки та прогулянки.

Квартиру на Перемозі можна було отримати від держави або придбати через підприємство, на якому людина працювала. Купівля — це великий, близько третини вартості, перший внесок, а далі розстрочка на багато років. У 1976-му ціна трикімнатної квартири складала 11 тисяч рублів (за різними підрахунками, від 20 до 100 тисяч доларів у сучасному еквіваленті) — з першим внеском 3,6 тисячі рублів. Але й на купівлю була черга, а коли з’являлися родини, яким житло було потрібніше, людей у ​​черзі могли посунути. Такі речі обговорювали на зборах, це було дуже схоже на те, що відбувається у фільмі «Гараж» Рязанова.

Трикімнатну квартиру можна було отримати, якщо купувати її одразу для двох сімей із дітьми. Квартира була зі шпалерами, ПВХ-плиткою на підлозі, а кухня й туалет — з покритими олійною фарбою стінами. Кахель був дефіцитом, і його за бажання вже діставали й укладали самі мешканці.

У 1983 році авторам Перемоги дали Державну премію СРСР: архітекторам Оскару Хавкіну, Павлу Нірінбергу та Євгену Яшунському, інженерам О. Воловику і В. Гудзю. Серед лауреатів премії вказаний також московський архітектор Микола Розанов — у Дніпрі він не працював, але був автором типових серій, які тут використовували. За всю історію існування премії її присудили лише кільком житловим масивам, тож це не було буденним.

Перші хмарочоси

Район Перемоги налічує близько сотні споруд, і одна з найцікавіших тут — «китайська стіна». Вигнута дев’ятиповерхівка, складена з елементів типових будівель, простяглася на 820 метрів — а це три тролейбусні зупинки та 36 під’їздів. На час зведення в 70-х будинок був найдовшим у всьому СРСР. Подібності до Великої Китайської стіни йому надають і «зубці», підвищення над кожною сходовою кліткою. Вони не декоративні: тут є рідкісні для радянського житла дворівневі квартири.

«Най-най» були і висотки — два хмарочоси на 26 та 28 поверхів. Хоча спочатку планували побудувати три, виділивши під них ключове місце біля кругової розв’язки на в’їзді в район. Щоб знайти форму і висотність майбутніх будівель, а також підібрати для них потрібне розташування, Нірінберг використовував фотографії. Він розраховував кути для зйомки, робив кадри, потім у ці зображення вписував нові будинки.

Про роботу над проєктом намагалися мовчати. У СРСР зводити житлові будівлі такої висотності не дозволяли технології — складно було розробити конструкції, налагодити подачу води на останні поверхи та безперервне функціонування ліфтів. Автори Перемоги небезпідставно побоювалися, що партійне керівництво не дозволить реалізувати амбітний задум. Але проєкт відбувся.

Будівництво розпочали у 1975 році. Хмарочос — це завжди про технічні нововведення, що є справедливим і для веж на Перемозі. Будинки зведені з бетону, а не з панелей, і опалубку для нього розробляли на місцевому ракетобудівному заводі. Робили її в особливий спосіб: заливали перший поверх, домкратами відривали опалубку від застиглого бетону і рухали нагору, заливали другий — і так до останнього поверху. Бетон теж був непростим, як заповнювач використовували керамзит для кращої термоізоляції будівлі. Везли його сюди з усього Союзу.

Першою завершили 28-поверхову висотку у 1979-му. Після цього роботи зупинили на кілька років — усі ресурси будівництва перекидали до Москви через прийдешню Олімпіаду. Другий хмарочос на 26 поверхів закінчили у 1983-му, а до третього встигли зробити лише фундамент. Не всім жителям району подобалися висотки через їхню величину та сірий колір, але найгірше довелося мешканцям останніх поверхів, де були часті перебої з водою.

У ключових місцях Перемозі потрібні були акценти, і тоді з елементів типових панельок серій 1-464-Д та 90 звели 16-поверхові будинки з об’ємними огорожами лоджій, схожими на білі вітрила чи кораблики. Це була розробка Павла Нірінберга. Такі нетипові лоджії складніше засклити, зіпсувавши тим самим фасад, але наразі більшість усе ж таки засклена. Торцеві боки споруд жовті, облицьовані, як і більшість об’єктів Перемоги, глазурованою плиткою — «кабанчиком». Із такої плитки викладали й візерунки на будинках уздовж набережної — стилізовані квіти.

Кінотеатр «Салют» збудували за типовим проєктом, але й він має свої особливості. Навколо будівлі створили фонтан за проєктом архітектора В’ячеслава Сотнікова, саму її облицювали рідкісним вірменським туфом. Інтер’єр розробляли під керівництвом Олега Петрова, що відомий як автор театру у парку Глоби й будівельного інституту, також він заснував архітектурний факультет. У формі кінотеатру є важливий для регіону й характерний для багатьох об’єктів того часу ефектний архітектурний прийом: важкий і довгий козирок над лобі спирається начебто лише на скло під ним. Кінотеатр був занедбаний у 1990-х, реконструйований у 2000-х, потім знову занедбаний, а у 2021-му знесений для будівництва 25-поверхового житлового комплексу.

Сучасна Перемога все ще вважається хорошим для життя районом. Вона знаходиться біля річки, де багато зелених зон, тут доволі спокійно. Її мешканці активно відстоюють сквер від забудови та борються з ТЕС, щоб та чистила викиди від спалювання вугілля, які вітром зносить у їхній район. Зовнішній вигляд висоток упорядкувало місцеве ОСББ.

Звісно, ​​широкі відкриті простори між багатоповерхівками поступово забудовують комерційними об’єктами, гаражами та новим житлом — те, що район був пам’яткою архітектури за часів СРСР, його не рятує. Але початкова композиція Яшунського та Нірінберга, незважаючи на нові споруди, все ще читається.

На виставці-документі до 50-річчя житлового масиву Перемога художника Данила Галкіна представлені архівні фотографії, багато які з них опубліковані уперше. Виставка проходить у Дніпрі і триватиме до 6 лютого.