Не потворність, а постмодернізм

Якщо ви живете в обласному центрі в Україні, то перелік цінної архітектури у вашому місті приблизно наступний: церква у стилі козацького бароко, царські будинки у стилі модерну, неокласицизму й еклектики. З радянської архітектури — конструктивізм, сталінський ампір і радянський модернізм, і це, напевне, весь список архітектурної спадщини.

Архітектуру 1990—2000-х ми почасти не сприймаємо саме як архітектуру. У кращому випадку вона просто виконує якусь утилітарну функцію, в гіршому — викликає відразу. Між тим архітектура, якою б вона не була, є відбитком свого часу й заслуговує на те, щоб бути вивченою й описаною. Важливо розуміти, чому в певний період будували саме так і в чому тепер цінність цих споруд, якщо вона взагалі є.

Розпад Радянського Союзу і, відповідно, зникнення державної монополії на архітектуру збіглися з початком кризи постмодернізму на Заході — напрямку, який виник як реакція на чіткість і чистоту форм модернізму.

Постмодернізм можна охарактеризувати двома епітетами — складний і суперечливий.

Один із перших архітекторів-постмодерністів і теоретиків стилю Роберт Вентурі виклав свої ідеї у книзі «Складнощі та суперечності в архітектурі» (1966). Власне, цими двома епітетами, на думку Вентурі, можна охарактеризувати постмодернізм — складний і суперечливий. Пізніше у співавторстві зі своєю дружиною, архітекторкою Деніз Скотт-Браун, Вентурі написав ще одну знакову для постмодернізму книгу — «Навчаючись у Лас-Вегаса» (1972). Вони розкритикували модернізм за недостатню увагу до контексту місця та брак оригінальності й поставили за приклад Лас-Вегас із його подекуди гротескною, проте оригінальною архітектурою.

Постмодернізм зародився на Заході в той же час, коли у СРСР тривала «боротьба з надмірностями в архітектурі». Не можна сказати, що постмодернізму в Союзі не було зовсім, проте експерименти радянських архітекторів із формою та змістом були значно стриманішими. На початок 90-х західний постмодернізм уже встиг еволюціонувати у декілька незалежних напрямків, і зі скриньки Пандори, відкритої Робертом Вентурі, вилізли такі химерні створіння, як офіс компанії Disney з гігантськими гномами в якості каріатид.

Як назвати цю будівлю з золотими вікнами?

Після розпаду СРСР з’явилися приватні замовники, тож архітектори отримали свободу дій. Але згодом стало зрозуміло, що свобода ця умовна: проєктувальники залежали від своїх клієнтів, які мали власні уявлення про красу. Архітектурний постмодернізм, що до цього ледве проявлявся, почав влізати у простір з усіх боків. Цей період в українській архітектурі є частиною глобального постмодерну, але, враховуючи специфіку часу, місця й обставин, можна говорити про окреме локальне відгалуження.

Намагання охарактеризувати пострадянську архітектуру були зневажливими: виникли терміни «бикоко», «жлобізм» і «пшонка-стайл».

Намагання якось охарактеризувати пострадянську архітектуру були, проте переважно зневажливими термінами: «бикоко», «жлобізм» та іншими емоційними позначеннями. У 2014 році, коли вся країна побачила інтер’єри вілли колишнього генпрокурора Віктора Пшонки, виникла ще одна назва — «пшонка-стайл».

У Росії, де соціально-економічні процеси, а разом із ними й архітектура в перше пострадянське десятиріччя були схожими на українські, придумали термін «капіталістичний романтизм», або скорочено «капром». Його автор — архітектор і дослідник із Санкт-Петербурга Даниїл Веретенников наголошує, що капром не архітектурний стиль, а період у культурі пострадянських країн, тож варто казати «архітектура епохи капрому». Разом зі своїми однодумцями Веретенников створив канал у телеграмі, де публікує фото будівель того періоду.

На думку авторів терміну, «романтизм» у даному випадку відсилає до романтизму ХІХ сторіччя, який так само запозичував багато елементів з минулих епох, а також до романтизації 90-х. А «капіталістичний» позначає економічну систему, в якій це все відбувалося. Однак із «капромом» є декілька проблем. Перш за все, термінологія має бути результатом консенсусу наукової та дослідницької спільноти. Також охарактеризувати економічну систему пострадянських країн у 90-х як капіталістичну можна лише дуже умовно. Але головне, на чому наголошують автори терміну, — вони сприймають капром як свідоцтво найбільш демократичного періоду в сучасній історії країни та обмежують його у часі політичною та економічною кризою 2008 року. Це твердження підходить для Росії, але не для України чи Білорусі.

Український дослідник й архітектор Борис Єрофалов вважає за доцільне використовувати визначення «архітектура перехідного періоду», адже перехід від соціалізму до капіталізму значно розтягнувся в часі та все ще триває. Також Єрофалов пропонує послуговуватися французьким терміном «фіндесьєкль», що в перекладі означає «кінець сторіччя». На межі між XIX і XX сторіччями європейська культура переживала період декадансу й індивідуалізму. Це, на думку дослідника, можна екстраполювати на пострадянську архітектуру.

Тож оскільки специфічний термін для архітектурного стилю, який склався в Україні після проголошення незалежності, ще не створений, ми будемо послуговуватися визначенням «український постмодернізм».

Як упізнати український постмодернізм?

Серед особливостей українського постмодернізму — щедре використання історичних елементів і навіть створення будинків або цілих кварталів «під старовину». Їх просто відрізнити від тих, що були зведені століття тому. У таких будинках ширші вікна, вхідна група та цокольний поверх облицьовані полірованим гранітом (120 років тому просто не було технічних можливостей полірувати граніт до глянцевої поверхні в таких кількостях), а дах над мансардою встановлений ледь не під прямим кутом, аби на останньому поверсі була така ж кількість придатних для використання квадратних метрів, як і на всіх інших. Це не можна назвати копіюванням історичних стилів, скоріше це реінтерпретація тієї архітектури в сучасних умовах. Приклад — район Воздвиженка на Подолі в Києві, збудований у 2000-х.

Інше відгалуження стилю — поєднання історизму з хай-теком. Таку еклектику можна знайти на головній площі країни — майдані Незалежності, який реконструювали у 2001 році за проєктом архітектора Сергія Бабушкіна та скульптора Анатолія Куща. Барокова стела головного пам’ятника (знову облицьована полірованим гранітом) височіє на фоні футуристичної конструкції зі скла та металу. Ще один бароковий елемент площі — Лядські ворота, встановлені навпроти скляних куполів ТРЦ «Глобус». Справжні Лядські ворота були зруйновані у XIII сторіччі й не могли виглядати як споруда у стилі бароко.

До прикладів міксування історичних елементів із сучасними можна зарахувати торговельний центр «Афіна» в Одесі. Тут радіальна класицистична будівля з колонами слугує основою для скляного об’єму, який виступає на декілька поверхів угору.

В інших своїх проявах український постмодернізм тяжіє до футуризму, але все одно навантажує його декоративними елементами, як у київському бізнес-центрі «Європа Плаза». Його дах нагадує космічний корабель, проте у будівлі є колони й башти, а низ оздоблений масивним камінням. Існують і відверто футуристичні проєкти, як спорткомплекс «Олімп» у Южному. Будівлі, які потрапили до рейтингу найгірших у Києві, — це також український постмодернізм. Але й споруду з рейтингу найкращих — БЦ «Київ-Донбас» — теж можна віднести до постмодернізму.

Чи має український постмодернізм цінність?

В Україні досі намагаються осмислити архітектурну спадщину радянського часу, й постмодернізм у нас ще не скінчився. Разом із тим на Заході вже тридцять років існує так звана «сучасна архітектура», стала та людиноцентрична. Звісно, в Україні вона також присутня, але нові постмодерністичні проєкти все ще реалізовують прямо зараз: це і забудова вулиці Глибочицької в Києві, й нові житлові комплекси в одеській Аркадії. Про внесення будівель українського постмодернізму до списків архітектурної спадщини та про їхню цінність в Україні і не йдеться.

У Польщі вже є прецеденти активістських рухів із захисту пам’яток постмодернізму, на кшталт того, який у Києві об’єднав захисників будівлі «Квіти України». У серпні цього року близько ста людей організували рейв біля універмагу Solpol, збудованого 1993-го у Вроцлаві. Так вони протестували проти планів міської влади знести будівлю. Вечірка проходила з музикою й у костюмах 90-х.

Постмодернізм завершиться, коли активісти почнуть захищати першу будівлю в цьому стилі від руйнування.

Важко сказати, що є причиною того, що постмодернізм в Україні все ще не закінчився. Можливо, це через специфічний смак замовників або неспроможність архітекторів відстоювати свою думку. Українській архітектурі треба нарешті вирости з постмодернізму, адже більшість об’єктів цього періоду не витримає іспиту часом — через низьку якість і сумнівну естетичну цінність, а в деяких випадках і через помилки у плануванні. Але ми точно дізнаємося, коли постмодернізм завершиться: з моменту, коли активісти почнуть захищати першу будівлю в цьому стилі від руйнування.

Фото на обкладинці: Євген Нікіфоров