Дорого і сумно: Як я обирала будинок за мільйони доларів у Києві
Як архітекторка, я завжди з цікавістю чекаю на скандали навколо злодійкуватих чиновників. Розглядаючи Межигір’я Януковича або будинок Пшонки, я бачила не тільки кітч, але ще й нелогічні та незручні рішення. Раз по раз мені здавалося, що найдорожчі українські особняки не тільки виглядають несучасно, але і спроєктовані непрофесійно.
Щоб перевірити цю думку, я пішла на сайти продажу нерухомості та розглянула будинки, за які просили більше $2 мільйонів. Найдорожчий коштував $16 мільйонів і був схожий на маленьке французьке шато (але теж засвітився в корупційній історії). Решта будинків вражали не менше. Вони виглядали як трохи скромніші палаци політиків — однак, судячи з фото, були такими ж позбавленими смаку і незручними.
Тоді я вирішила вивчити їх трохи краще. Зрештою, що на мене чекає, якщо я виграю в лотерею і вирішу купити собі будинок у столиці? Я придумала легенду про «заможного клієнта» і вирушила до особняків і вілл Конча-Заспи. Висновки були невтішними.
Вам тут не раді
Елітної нерухомості в Києві небагато, на сайтах рієлторів в основному натикаєшся на одні й ті самі об’єкти. Я обрала близько двадцяти будинків (намагалася триматися ближче до класичного стилю — це найбільш поширений запит) і два агентства, які здалися мені привітними.
З першим агентством не склалося одразу. Я зателефонувала їм, щоб уточнити актуальність оголошень, але дівчина, яка відповіла, тільки попросила скинути у вайбер посилання на цікаві мені варіанти. Я обрала сім просторих мебльованих будинків і хотіла дізнатися, коли їх можна побачити.
— Для кого ви шукаєте будинок? — відповіла вона. Я пояснила, що я архітекторка і шукаю будинок для клієнта, який зараз живе за кордоном.
— Ви рієлторка або представниця? Для перегляду всіх будинків господарі запросять дані тих, хто буде дивитися. І запитають, з якою метою дивляться, тому що цими будинками часто цікавляться представники ЗМІ, — друге повідомлення від рієлторки було прикрашене смайликом, але все ще не відповідало на моє запитання. Я повторюю легенду і намагаюся з’ясувати, які дані їм потрібні.
— Паспорт та номер авто, яке буде заїжджати на ділянку. Те, що ви архітекторка, ми вже знаємо.
Це ще милостиві вимоги. До деяких будинків (наприклад, до «шато», яке впало мені в очі) можна потрапити, тільки якщо надіслати документи самого потенційного покупця і якщо господарі вирішать, що його представника можна пустити на огляд. Фотографії деяких варіантів рієлторка готова була показати тільки зі свого планшета особисто покупцеві.
У підсумку з цим агентством ми подивилися всього один будинок (треба сказати, непоганий). Показувати інші вони відмовилися — під час мого відрядження у Києві був сильний снігопад і затори.
Друге агентство зацікавилося мною трохи більше, але і тут снігопад усе зіпсував. Рієлторка через затори запізнилася на огляд, і, поки я на неї чекала, охоронець пустив мене у двір (я навіть встигла зробити кілька фотографій). Це було помилкою. Коли
— Катю, отже, ви більше ніколи — ви чуєте, ніколи! — не заходите до будинку раніше за мене.
Я розгубилася і промовила, що більше такого не повториться, — Тетяна справляла враження дуже впевненої у собі бізнесвумен. У будинках вона по-хазяйськи, з клацанням пальців просила обслуговуючий персонал принести кави, відчинити двері або ввімкнути світло. До мене ставилися як до дівчинки на побігеньках — часом здавалося, що і мене ось-ось підкличуть таким же клацанням.
Рієлторка клацанням пальців підкликала домашній персонал і взагалі поводилася по-хазяйському.
У першому ж будинку мені влаштували допит про мого клієнта: скільки років, скільки дітей, звідки він, чому шукає будинок у Києві. Я намагалася не говорити багато — і для правдоподібності, і щоб не заплутатися, адже доводилося одночасно думати, що сфотографувати, і запам’ятовувати все, що я набрехала. Одного разу я майже прокололася, не зіставивши вік клієнта — за шістдесят — з наявністю маленьких дітей. Рієлторка зауважила, але я викрутилася, що молодшій доньці дев’ять і вона досі грає в ляльки.
У день огляду я не знала заздалегідь, які об’єкти мені покажуть. Рієлтори відбирали самі за замовленими мною параметрами: мінімум три спальні, класичний стиль. Склалося враження, що вони намагалися показати більш красиві особняки, соромлячись потворних. (Утім, усередині споруди часом настільки схожі одна на одну, що я стала давати їм назви, інакше на знімках вони зливалися в один гігантський дивний будинок.)
Особняки немов вторили негостинності рієлторів: наприклад, майже у всіх була спеціальна ізольована вітальня при вході. У ній мало зайвого — м’які меблі, стіл по центру. Уява малює серйозного господаря, за спиною якого стоїть охорона. Рієлтори називали цю кімнату вітальнею «для переговорів і спілкування з людьми, яких не хочеш пускати далі в будинок».
ім’я змінено
Спільна риса цих віталень — вони холодні й незатишні. У «готичному будинку» тут зробили камін, але диван стоїть метрах у п’яти від нього
У «будинку-шафі» вона зовсім сувора
У красивому «будинку з люстрами» і вітальня симпатична. Але все одно непривітна
А в «будинку Наполеона» схожа на бальну залу
Усі ці будинки потворні зовні
Навіть за всі гроші світу у вас навряд чи вийде купити класний готовий будинок. Інтер’єри продаваних особняків можуть бути красивими або хоча б відповідати смаку своїх господарів, але зовні про красу і не йдеться: пінопласт і штукатурка-
В оголошенні про продаж одного з будинків так і було написано — всередині будинок розкішний, а зовні ні. Ніби спеціально, щоб ніхто не здогадався, що за дешевим фасадом заховані великі гроші.
популярна у 1990-х і 2000-х штукатурка з борознами, яку часто висміюють в архітектурній спільноті за своєрідний зовнішній вигляд і дешевизну
Єдина причина робити настільки складний дах — без нього простий прямокутний будинок ніяк не схожий на неоготичний особняк. «Готичний будинок», Конча-Заспа, $4 мільйони
Тут на одному невеликому фасаді хаос із п’яти видів вікон, трьох видів кованих огорож, аркади і випадково розставлених колон — і все у штукатурці сумного бежевого кольору. Зате всередині цей особняк найприємніший — я назвала його «будинком із люстрами». Він знаходиться в Конча-Заспі та коштує $6,7 мільйона
Здається, архітектор хотів за складністю будівлі приховати відсутність думки, інакше важко пояснити, чому облицювання каменем переходить у жовту цеглу саме так. Це печерський «будинок із левами» за $6,5 мільйона
«Дуже творчий будинок» оброблений штукатуркою-короїдом невиразного рожевого кольору, карнизи обшиті пластиковою вагонкою, а ковані ґрати для чогось вбудовані у стіну. Конча-Заспа, $2,8 мільйона
Класицизм — стиль, що особливо поважає логіку і доцільність. Великі камені правильної форми в кутах класичних будівель були потрібні для більшої міцності. У «будинку Наполеона» вони перетворилися на білі прямокутники з пінопласту, прироблені до стіни з цегли. Печерськ, $4 мільйони
У «будинку-шафи» такі прямокутники навіть не на кутах. Персикова штукатурка і гнучка черепиця здешевлюють фасад — хоча цей будинок у Печерську коштує чималі $2,5 мільйона
Вони часто погано сплановані
Напевне, у всіх вдома є зайвий стілець, яким ніхто особливо не користується, але викинути шкода. Бувають і самотні «непотрібні» пів кімнати. Але з зайвих кімнат у київських особняках можна було б зібрати ще один особняк — настільки їх багато.
Більшість будинків, виставлених на продаж, зводили в 1990-х і 2000-х, для себе. За плануванням видно, що часто хотіли зробити велике сімейне гніздо, в якому могли б жити кілька поколінь, але не у всіх діти дійсно осіли в батьківському домі. В особняках спорудили якомога більше можливостей для дозвілля — басейни, сауни, більярдні, тренажерні зали, домашні кінотеатри, літні будиночки і тераси, — однак сфера послуг за останні двадцять років пішла далеко вперед, і вже немає потреби мати все це вдома.
У «будинку з люстрами» декоративна ніша з вікном і двома стільцями нікуди не веде і вочевидь не використовується. Тут могло бути просто красиве вікно до підлоги, з якого відкривався б краєвид на ялини
Домашній кінотеатр виявився на третьому поверсі під дахом — до нього складно дістатися. Частина кімнати використовується як склад: мешканці явно частіше дивляться кіно у вітальні на першому поверсі, де є телевізор і камін
Кабінет у тому ж будинку суміщений з невеликою бібліотекою і місцем для читання. Але підніматися туди потрібно гвинтовими сходами, а якщо лягти на шезлонг, лампа неминуче буде світити вам в обличчя. Диван біля стенду з нагородами теж виглядає самотньо — до робочого столу навпроти нього кілька метрів, і незрозуміло, навіщо сюди сідати
У «готичному будинку» з антресолями теж не склалося. Незрозуміло, як користуватися цим простором у кімнаті підлітка. Та він і не потрібний, кімната й без того величезна
Перила, які взагалі-то повинні служити для безпеки і зручності, навряд чи справляються із завданням. Уявіть, як ви спускаєтеся тут у темряві і вони раптово обриваються на повороті
Трикутне віконце у ванній для чогось зроблене так, що відчиняється з обох боків, — складна рама зменшила його вдвічі. При цьому воно не потрібне ні для вентиляції, ні для світла: у ванній є два вікна нормального розміру
Ванна кімната займає половину всієї площі одного з поверхів у «дуже творчому будинку». У ній є унітаз, душова кабіна, подвійна раковина, сауна і джакузі, але всі без дверей і перегородок, тому краще б мешканцям закортіло в туалет і помитися не одночасно
Порожня прохідна кімната з’єднується прорізами з кімнатою, де є джакузі, і вітальнею — і я не можу придумати, як можна використовувати цей простір
Еркер зазвичай роблять, щоб додати кімнаті світла. Але тут його стіни такі масивні, що від простого вікна світла було б більше. Зате цей еркер створює зайвий об’єм, який не можна використовувати, але потрібно опалювати
У «будинку Наполеона» знайшлися цілі зайві сходи. Вони знаходяться у побудованій спеціально для них частині особняка, і під час огляду мені жодного разу не довелося ними скористатися
А в підвалі є кімната без функції, але з дивним декором на стінах
Зараз будинок у 1 200 квадратних метрів скоріше тягар. Такий об’єм складно опалювати і підтримувати в порядку — а навіть якщо вас не турбують чеки за електрику і прибирання, жити в будинку з порожніми непотрібними кімнатами не весело. Багатьма приміщеннями навіть нинішні господарі не користуються вже кілька років. Щоб пустки не впадали в очі, їх заставляють меблями. Такими ж непотрібними.
Диван із кавовим столиком у кутку, порожня тумба в іншому кутку, стільці під стіною — всі ці меблі в «готичному будинку» вочевидь зайві. Мабуть, хотіли заповнити їдальню — настільки велику, що навіть стіл на 8 осіб виглядає в ній маленьким
Крісла та журнальний столик стоять просто для того, щоб кімната не здавалася порожньою. Вони незручні і розташовані біля стіни, біля них немає вікна або світильників для читання, а отже, немає причин сидіти тут
З усіх предметів у кімнаті використовуються тільки ліжко і розетки. Тумбочка стоїть так далеко від ліжка, що видно: не потрібна і вона
Нічого незвичайного, просто книжкова полиця в підвалі
До найдорожчого «будинку музиканта» (Печерськ, $7,5 мільйона) ми потрапили випадково і оглянули тільки один поверх із трьох: вдома була господиня з дітьми. Але навіть у половині особняка я нарахувала багато непотрібних рішень. Наприклад, біля басейну є дві зони для відпочинку, а поруч зроблений ще цілий бар. Не дивно, що в ньому немає посуду і напоїв, а кавоварка навіть не підключена
Гарнітур у тому ж будинку, можливо, призначений для настільних ігор. Але не схоже, що ним часто користуються, оскільки є ще окрема їдальня
Кушетка підходить до шпалер, але навіщо вона потрібна у вбиральні? Ніби це туалет з дорогого ресторану у 2000-х
Різьблений диван у «дуже творчому будинку» — явно дорогий і з історією. Але стоїть він між передпокоєм і вітальнею, на нього можна хіба що кинути сумку, прийшовши додому
Вітальня «для чужих» у «дуже творчому будинку» більше схожа на склад меблів — настільки предмети в ній не пасують один до одного
Банкетка біля сходів у «будинку Наполеона» для краси: там просто нема чого сидіти
Диван і крісла в кабінеті «будинку із левами» стоять далеко від журнального столика — скористатися ним досить складно
Усього один із побачених мною будинків був функціональним. Його побудували не господарі для себе, а забудовник на продаж (таке зустрічається не часто; забудовники зазвичай віддають перевагу кільком бюджетним котеджам без обробки, а розкішні будинки власники, як правило, зводять самі). Цей особняк коштує $2,5 мільйона і має площу 1 370 квадратних метрів. Він досить розумно спланований, але все одно мало кому підійде: інтер’єр дуже специфічний. Усередині стільки дерев’яних панелей, що почуваєшся всередині шафи, — я прозвала його «будинок-шафа». Та й рішення на зразок гігантського акваріуму виглядають своєрідно.
Саме цей будинок мені показали в першому агентстві. І мені майже сподобалося
У шестиповерховому будинку на майже 1 400 квадратних метрів помістилося всього шість спалень
Один поверх, наприклад, майже повністю займає бальна зала з каміном і акваріумом на кілька тонн
Звичайні білі розетки і вимикачі різко виділяються на тлі дорогих різьблених стін
Ліфт актуальний — ходити туди-сюди шістьма поверхами втомишся. Хоча мені б і їздити набридло
Часом вони навіть зроблені з картону
Я очікувала побачити пишні композиції зі штор, мармур, граніт, венеційську штукатурку з перламутровим блиском — і все це було. Але виявилося, що з ними сусідять пінопластова ліпнина, ДСП і простецька імітація каменю.
Особливо мене здивували хитромудрі стелі, зроблені з банального гіпсокартону. У середовищі дизайнерів таке прикрашення давно висміюють — і мені здавалося, воно залишилося тільки в «євроремонтних» квартирах під здачу на OLX. Але в елітних київських особняках гіпсокартоном імітують що завгодно, від класичних
заглибина у стелі
Стеля у ванній із вбудованими світильниками трьох типів, колонкою і люками для обслуговування електроніки. «Будинок-шафа»
Для складних перемовин — складні гіпсокартонні стелі. «Дуже творчий будинок»
Імітація купола. «Дуже творчий будинок»
У «готичному будинку» — готичні склепіння з гіпсокартону
Імітація балок і крокв там же
Гіпсокартон і ліпнина з пенопласту. «Будинок Наполеона»
Кесони з гіпсокартону з ліпниною з пінопласту й 8 світильників. «Будинок музиканта»
Десь матеріали дорогі і хороші самі по собі, але їх занадто багато поруч: кілька видів плитки для підлоги в одній кімнаті, різні візерунки поряд (і на підлозі, і на меблях, і на шпалерах, і на шторах). Разом вони перетворюються на несмак і здешевлюють один одного.
І з жахом у трьох із семи будинків я виявила золоті йоржики для унітазу.
У трьох із семи будинків я виявила золоті йоржики для унітазу.
Золотий йоржик у тон змішувачам за €3 тисячі. «Будинок із левами»
Там же
Просто ванна з колонами. «Будинок Наполеона»
Деякі будинки зовсім погані
Коли я задумувала цю статтю, мені було цікаво, чи побачу я будинок-мем, настільки страшний, що мимоволі захоплюєшся. І він знайшовся — «будинок із левами» на Печерську за $6,5 мільйона.
У особняка площею 1 000 квадратних метрів плутане планування. Триповерхова висота розкладена на сім різних рівнів, і кімнати виявляються то вищі, то нижчі одна за одну на кілька сходинок. Переходи між рівнями раптові і часом небезпечні — слизькі, нерівні або круті. Більшість кімнат маленькі та непродумані: замість однієї великої вітальні — три маленькі і прохідні, у спальнях б’єшся головою об стелю. Антикваріат красується на тлі тріщин і шпалер, що відшарувалися, всюди опудала та шкури диких тварин (звідси дана мною назва).
Цю кімнату мені представили як домашній кінотеатр. Екран висувається з темного карниза над картиною — і так, дивани стоять до нього боком
Один із диванів на додачу перегороджує камін. Але зовсім непотрібним цей кінотеатр не назвеш: тут розташувалися вхід до басейну, сейф для зброї і два опудала левів. Ще приміщення можна використовувати як «вітальню для чужих»
Басейн і сауна з мозаїкою
У головній спальні на туалетному столику можна побачити яйця Фаберже (не входять у вартість)
По дорозі до гардеробу навіть я з ростом 172 сантиметри б’юся головою об стелю
Кімната молодших синів із дешевими ліжками з ДСП і шкурою лева
Дуже круті та небезпечні сходи, що ведуть до спальні
У будинку дуже багато антикваріату, який частково входить у вартість. Наприклад, малахітовий рояль
Рояль, два крісла і скульптури стоять у прохідній кімнаті площею 8 квадратних метрів. Тут тісно, а сидіти немає сенсу — до неї примикає ще одна вітальня побільше
Антикваріат стоїть на кожному вільному метрі будинку. Картини в золотих рамах висять навіть на літній терасі
Головна вітальня розділена на дві, які знаходяться на різних рівнях, — незрозуміло, як у цих кімнатах сидіти і спілкуватися
На ділянці є ще гостьовий будинок: на першому поверсі басейн і домашній кінотеатр, на другому — квартира, яка здається в оренду; на кожен поверх окремий вхід із двору, а зв’язку між двома будинками немає. Зовні обидві споруди оздоблені досить дешево і неякісно.
Навіть рієлторці було ніяково за особняк: його показував син господаря, а Тетяна залишилася чекати на мене в машині.
— Ну як? — напружено і сухо запитала вона, коли я повернулася.
— Специфічно, — відповіла я. Зазвичай після огляду Тетяна ще довго описувала переваги будинку, але цього разу вона різко перевела розмову на інші варіанти.
Усі вони нікому не потрібні
Конча-Заспу мені показувала колега Тетяни
Поки ми повільно прокрадалися через замети, рієлторка нарікала, що я так невдало приїхала. Я, осмілівши за два дні походів мармуровою підлогою, довірчо брехала: «Поліно, я намагалася пояснити клієнтові, що тут погана погода. Він відповів, що якби працював тільки за гарної, то зараз обирав би хіба що квартиру у хрущовці». Поліна зі сміхом погодилася.
За два дні оглядів у мене так і не з’явилося відчуття, що мені дійсно хочуть щось продати. Виїхавши з Києва, я побоювалася, що тепер мені весь час будуть слати у вайбер нові фотографії моторошнуватих інтер’єрів або телефонувати з вимогою все-таки привезти вигаданого клієнта. Але страхи не виправдалися: навіть Тетяна і Поліна, які мужньо долали заради мене затори, у наступні кілька місяців жодного разу не дали про себе знати (не те що мій мобільний оператор, який дзвонить з новими пропозиціями щомісяця). Усі будинки при цьому так і стоять непродані.
Зі скупих реплік рієлторів я зрозуміла, що елітну нерухомість купують дуже рідко, в основному їхні друзі або друзі господарів, — але частіше виходить хіба що здати особняк в оренду за $20-30 тисяч на місяць. Навіть відносно вдалий «будинок-шафа» стоїть на продажу вже сім років.
ім’я змінено
Проблема дорогих і непрактичних особняків не унікальна для України. У США є феномен McMansions — великих приватних будинків без виразного архітектурного стилю, низької якості та з претензією на розкіш. Їх багато зводили у 1980-х і пізніше, але зараз рідко купують. Коштують вони в середньому $735 тисяч, але подібні об’єкти зустрічаються за $3 мільйони і більше.
Може виникнути відчуття, що $6 мільйонів просто недостатньо, щоб придбати щось по-справжньому класне. Але це неправда: стильний будинок футболіста Поля Погба площею 700 квадратних метрів у графстві Чешир обійшовся йому у $2,9 мільйона, а б’юті-блогер Джеймс Чарльз купив сучасний особняк на 900 «квадратів» за $7 мільйонів у Лос-Анджелесі. Менше ніж за $3 мільйони можна придбати старовинний замок площею 800 квадратних метрів на південному заході Франції, а майже за $7 мільйонів — будинок такого ж розміру у лісі в Колорадо. Отже, проблема не у грошах.
Київські особняки являють показне багатство, у чомусь навіть спішне — ніби будували швидко і багато, щоб похвалитися басейном і більярдною, поки є гроші. А тому забули подумати навіть про власний комфорт. Не згадали і про хорошого архітектора — думаю, позначилася і відома недовіра фахівцям в нашому суспільстві, і ставлення до архітектора як до обслуговуючого персоналу, відмінно показане у фільмі «Жмурки».
Здається, що приватні будинки — не така вже й велика проблема для міста: їх мало і не видно за високим парканом. Але я вірю, що вони хороший індикатор розвитку «еліт» суспільства. Можливо, коли житла політиків у розслідуваннях журналістів виявляться стильними та сучасними, можна буде говорити про прогрес.
А ці будинки, схоже, так і залишаться стояти — великі і непотрібні, як символ епохи, в яку їх будували.
