«Рисуй, що кажуть» — київська архітекторка про те, чому поганих будівель в Україні буде тільки більше

У грудні минулого року на Bird in Flight вийшла стаття «25 найгірших сучасних будівель Києва», де я знайшла своє ім’я серед авторів невдалих проєктів. Публікація була дуже популярна: вона порушувала болючу для киян тему хаотичної забудови та зруйнованої естетики міста. Історія зачепила за живе й архітекторів, яких колеги фактично звинуватили в тому, що сталося.

Я відповідаю на цю статтю майже через рік, тому що тема набула ще більшої актуальності. Влітку у першому читанні був прийнятий законопроєкт № 5655, який, крім іншого, знищує авторські права будь-якого архітектора в Україні.

Але про все по порядку.

«Будинок з хмарами»

Над житловим будинком на вулиці Січових Стрільців, 84а, я стала працювати на початку 2009 року. Замовника представляли два партнери: один — власник земельної ділянки, а інший — директор компанії, яка планувала інвестувати кошти в будівництво.

Ми домовилися про співпрацю та розпочали роботу над проєктом. Завдання не відрізнялося оригінальністю: втиснути у проєкт якомога більше квадратних метрів. Ми вивчили вихідні дані (перелік із десятків позицій), визначили основні параметри будівлі згідно з архітектурно-планувальним завданням й граничну висотність — за історико-містобудівним обґрунтуванням. Вийшло рішення на 32 квартири зі скляними площинами головного фасаду — вони мали надати мешканцям шикарний краєвид на місто. Силует будівлі був обумовлений вимогами інсоляції, а також зменшенням об’єму зі збільшенням поверховості.

Після безлічі погоджень ми вже завершували стадію «Проєкт» — після неї замовник може отримувати дозвіл на будівництво, а вже потім розробляти робочу документацію. Аж раптом з’явилися російські інвестори, які, як виявилося, фінансували проєкт увесь цей час.

Вони вирішили, що потрібно змінити архітектурні рішення, особливо фасади. Серед побажань було зробити будинок у класиці, обов’язково додати колони, пілястри, карнизи й ковку, а на головному вході посадити левів — тільки так, згідно з їхніми словами, квартири можуть продаватися «задорого». При цьому вентильований фасад треба було замінити штукатуркою, бо так дешевше, а скляні площини перетворити на стіни з вікнами.

Кожна нарада завершувалася тиском, галасом і скандалами. Аргументи нових інвесторів були приблизно такі: «Ты себе когда дом будешь делать, будешь строить свою современную архитектуру, а здесь рисуй, что говорят». Так у проєкті на фасадах з’явилися карнизи та пілястри. Коли всі можливості компромісу були вичерпані, почалися погрози. Після чергової скандальної наради охоронець інвестора, проводжаючи мене, сказав, що в них уже був такий «борзий архітектор», якому прострелили колінні чашечки, й тепер він не може ходити. Мене змусили підписати відмову від авторських прав на об’єкт.

Охоронець інвестора сказав, що в них уже був «борзий архітектор» і йому прострелили колінні чашечки.

Але історія на цьому не закінчилася: через якийсь час замовники отримали позитивний висновок експертизи та дозвіл на будівництво. Розробку робочої документації для об’єкта довірили архітектору зі штату генпідрядника. На інформаційному стенді будівництва зазначалося, що я — авторка проєкту, а авторський нагляд здійснювала вже інша людина.

Хто протягом п’яти років керував процесом будівництва та розробкою проєктної документації, мені невідомо. Знаю, що генпідрядник робив цю документацію сам під себе, а головні архітектори декілька разів змінювалися. У результаті на будинку з’явилися додаткові поверхи, дешеві білі металопластикові вікна жахливої конфігурації, штукатурний фасад замість вентильованого, стіни з крихітними вікнами замість панорамних. Терас, які давали повітря будівлі й комфорт мешканцям, стало вдвічі менше, й вони зменшилися в розмірах.

Ще через пару років будівлю раптом почали розмальовувати у принт з хмарами. Я зателефонувала колишньому замовнику — він, задоволений, приніс мені альбом проєктних рішень іншого архітектора, де пів будівлі було розмальовано хмарами, а на головному вході додали багато ковки.

Завершений об’єкт далекий від того, який пройшов усі погодження у 2009 році. Як архітекторка я вважаю, що головні проблеми будинку навіть не з висотністю (хоча без зайвих поверхів він би тільки виграв) — а з абсолютно розваленою архітектонікою. Спочатку її розвалив спотворений ритм терасованих об’ємів, а потім цей жахливий принт у хмари.

Примітка Bird in Flight: Ми поговорили з іншими учасниками проєкту. Минулий директор керуючої компанії ТОВ «Будінвест», що представляла інвестора у 2009 році, попросив не називати його імені, але підтвердив, що Анну змінили, коли інвестор обрав іншу керуючу компанію. За його словами, тоді ж на будівництві почали економити. Зв’язатися з нинішнім керівництвом компанії ТОВ «Будінвест» нам не вдалося. Архітектор, під чиїм логотипом вийшов альбом «з хмарами», сказав, що до його компанії зверталися лише по інтер’єри, але вони не були реалізовані, а маркетингову стратегію будинку, в якій з’явилися хмари, розробляла консалтингова компанія на замовлення забудовника.

На поводу в забудовника

До 2011 року проєктування будівлі супроводжувалося безліччю погоджень. За цієї системи були можливими корупційні схеми, але вона давала деякі запобіжники від несумлінності забудовників.

Після прийняття у 2011 році закону «Про регулювання містобудівної діяльності» всі погодження та запобіжники замінили персональною відповідальністю архітекторів й інших відповідальних виконавців. Архітектори стали ризикувати штрафами за порушення у проєктній документації, забудовники перестали витрачати гроші та час на погодження проєктів у різних інстанціях.

У 2017 році забудовники отримали приватні експертизи будівництва замість державних. От тільки якість архітектури стала ще гіршою, тому що створення об’єкта зі співпраці поступово перетворилося на війну: спочатку із замовниками за якість архітектури, потім з генпідрядниками за втілення проєктних рішень. Якщо раніше погоджувальні інстанції були найчастіше союзниками архітекторів, то після 2017 року архітектор став єдиною людиною, що протистояла апетитам забудовника.

Зараз у архітектора залишаються авторські й майнові права інтелектуальної власності на проєкт, але він, по суті, позбавлений авторитету, впливу й сили — при цьому несе матеріальну, адміністративну, кримінальну й моральну відповідальність за завершений будівельний об’єкт. Це несправедливо. Я стикаюся з випадками, коли генпідрядник пропонує хабар за відмову від авторських прав на об’єкт, щоб він міг будувати все що завгодно без погодження з архітектором. І якщо ви думаєте, що відмова від хабаря не дає їм будувати аварійні конструкції, то помиляєтеся.

Архітектори, які не згодні виконувати всі вимоги забудовника, працюють під величезним тиском (часто генпідрядник узагалі є роботодавцем архітектора). Завдання забудовника — витиснути з будь-якої ділянки максимум квадратних метрів (а якщо він недобросовісний — водночас продумати махінації, які дозволять вкрасти гроші на будівництві). Ми працюємо на конкурентному ринку, та виграє не той, хто зробить найкраще архітектурне рішення, а той, хто запропонує більше квадратних метрів за нижчу ціну — або мовчки нарисує все, що просять.

Виграє не той, хто зробить найкраще архітектурне рішення, а той, хто запропонує більше квадратних метрів.

У ході проєкту можуть з’являтися нові інвестори зі своїми уявленнями про нього. Але архітектор уже зв’язаний договором і не може вийти з проєкту через фінансові або інші санкції — навіть якщо його змушують виконувати інше завдання, яке перекреслює весь авторський задум.

Можуть змінювати й архітекторів. При цьому незрозуміло, хто залишається автором проєкту, над яким встигли потроху попрацювати кілька людей. Хто автор будівлі на Січових Стрільців, 84а: той, хто розробив стадію «Проєкт»? Ті декілька осіб, які займалися «робочкою» після відмови від авторських прав попереднього архітектора? Той, хто розмалював будинок у хмари? Запитайте у кожного з них, і я скажу напевно — ніхто не захоче бути автором цього проєкту.

Я переконана, що автором може бути лише одна людина, яка провела свій твір від ідеї до втілення, — або колектив, якщо люди про це добровільно домовилися. Але не існує колективного авторства, яке забудовник делегує кому завгодно на свій розсуд, — як не існує колективної відповідальності.

До чого тут законопроєкт № 5655?

Зараз авторське право за замовчуванням належить архітектору, і це дає хоч якусь можливість наполягати на своєму. Авторство оберігається Конституцією та міжнародним правом; Міжнародна спілка архітекторів визначає авторство як моральне право на цілісність твору та захист від стороннього втручання — але в майбутньому нас і цього планують позбавити.

Законопроєкт № 5655, проти якого об’єдналася архітектурна спільнота, повністю легалізує схему, реалізовану у процесі зведення «будинку з хмарами». Якщо зараз забудовнику, принаймні, доводиться домовлятися, тиснути чи вдаватися до погроз, щоб відібрати авторські права у архітектора, то законопроєкт усуває цю «незручність»: усі майнові права інтелектуальної власності на проєктну документацію або одразу належать забудовнику, або він забиратиме їх безкоштовно на етапі підписання договору про проєктування (кожен договір тепер має обов’язково визначати власника майнових прав на проєктну документацію).

Законопроєкт прибирає ще один запобіжник, який стримує хаотичну забудову, — архітектурно-будівельний контроль. Тепер забудовник зможе замовляти містобудівний контроль у структур, створених ним самим.

З прийняттям цих норм стане неможливою участь у проєктуванні будь-яких міжнародних компаній. Розраховувати на те, що в будівництві буде втілений намір вітчизняного автора проєкту, теж наївно. Замовник отримає право на якому завгодно етапі змінювати архітектора на більш дешевого чи лояльного — й обирати того, хто здійснюватиме авторський нагляд. Як такий нагляд узагалі можна називати авторським, якщо його здійснює не автор?

Приватний інтерес остаточно з’їсть публічний простір і комфорт міста.

Які ризики бачимо в цьому ми, архітектурна спільнота? По-перше, ніхто не гарантує безпеки будівель, бо не існує колективної відповідальності. По-друге, новий законопроєкт легалізує систему, де кожен забудовник буде зводити те, що хоче, а не те, що насправді потрібно містянам. Так приватний інтерес остаточно з’їсть публічний простір і комфорт міста.

Менш за все мені б хотілося, щоб ця колонка призвела до чергового хейту на адресу архітекторів. При цьому дуже хотілося б реально фахової дискусії щодо аналізу існуючого законодавства й нових ініціатив. У ній повинні взяти участь архітектори, натомість законотворці їх свідомо видаляють.

Наслідки існуючої системи ми всі спостерігаємо на наших вулицях — і багато що з цього неможливо виправити. Давайте, принаймні, думати, як не допускати такого в майбутньому.

Хочу звернутися до своїх колег, які читають цю колонку: об’єднуйтеся навколо Архітектурної палати НСАУ, розбудовуйте нашу професійну інституцію, висловлюйтеся хоча б поодинці. Поки ми мовчимо, у нас потроху забирають останню мотивацію працювати, а у громад — право на комфортні та красиві міста.

Фото на обкладинці: Євген Нікіфоров