Добре, що не побудували: Найгірші нереалізовані проєкти Києва 2000-х

На зміну дев’яностим — з їхньою практикою будівництва житлових масивів, що залишилася з радянських часів, — прийшла архітектура нового капіталізму, а з нею і забудовники, готові інвестувати в житлові та офісні комплекси. Щоб збільшити прибуток, вони намагалися зводити якомога вищі будівлі та в найвигідніших місцях: у центрі, поруч з водою або транспортними вузлами.

Так забудовували зелені зони і двори, зносили історичні будівлі. Розрізненість суспільства, корумпованість міської влади та архітектурних інспекцій тільки сприяли такому спорудженню заради вигоди. Думку членів містобудівних рад часто не враховували.

Будівлі, зведені в нульових, нерідко порушували історичний контекст, були недоречно високими, займали двори центральної частини міста. Але крім реалізованих проєктів було ще багато таких, що залишилися лише на папері. При цьому не всі можна вважати остаточно забутими — іноді в Києві вирішують реалізувати задуми 15-річної давнини.

Порушники історичного середовища

Верхній Вал

Масивний скляний циліндр з класичним карнизом, вікна-ілюмінатори, колони, обшитий каменем цоколь — такі деталі були у проєкті 9-поверхової торговельно-офісної будівлі на перетині Верхнього Валу з Кожум’яцькою. Архітектор Володимир Смирнов представив його на містобудівній раді у травні 2007 року, але ідею розкритикували — зокрема, за занадто великий об’єм будівлі.

Через тиждень архітектор Олександр Свистунов запропонував свій варіант проєкту, більш масштабний, проте схвалили все-таки перший. Щоправда, будівництво так і не почалося.

Забудова кварталу Будинку учителя

Квартал з ансамблем будівель у стилі класицизму, спроєктованим у XIX—XX століттях архітекторами Вікентієм Беретті та Павлом Альошиним, обмежений вулицями Терещенківською, Володимирською, Богдана Хмельницького і бульваром Шевченка. Тут знаходяться Будинок учителя, науково-природничий музей та Інститут філології.

У травні 2008 року на містобудівній раді розглядали проєкт Андрія Пашенька, який пропонував ущільнити квартал, додавши туди три нові об’єкти, — це порушило б сформований ансамбль. Будівлі умовно називалися академічною, університетською та музейно-архівною, однак їхнє реальне призначення було невідоме. Рада вирішила оголосити конкурс на найкращий проєкт забудови кварталу, але його так і не провели.

Забудова кварталу на Звіринці

У квітні 2005-го на засіданні містобудівної ради обговорювали проєкт офісно-житлового комплексу на вулиці Бойчука, 1б. Автор, Сергій Васянович, пропонував ущільнити один із найкращих київських кварталів 1950-х років, заповнений будинками архітектора Анатолія Добровольського, за рахунок зведення 25-поверхової будівлі з 9-поверховими крилами. Кілька історичних будівель для цього довелося б знести, а інші — збільшити до 8-9 поверхів.

Проєкт спотворював історичний вигляд району, а проєктування вели без обстеження кварталу і узгодження з місцевими жителями. Крім того, не було враховане транспортне навантаження, що зростало. Незважаючи на це, майданчик під будівництво виділили, а жителів будинків, що підлягали знесенню, вирішили відселити.

У жовтні проєкт змінили, запропонувавши виділити частину квартир у нових багатоповерхівках мешканцям двох будинків, які мали зносити. Рада рекомендувала взяти цю пропозицію в основу подальшого проєктування, але в результаті будівництво не відбулося.

Надбудова об’єкта на Софіївській, 21/23

Архітектор Сергій Бабушкін підготував проєкт житлового комплексу з підземним паркінгом на Софіївській, 21/23, у 2005 році. Щоб почати будівництво, довелося б знести двоповерхову історичну будівлю навпроти «Софії Київської». Але коли з’ясувалося, що з кутового балкона тієї будівлі виступав Михайло Грушевський, Бабушкін вирішив її залишити і «представив увазі членів ради концептуально інший підхід до осмислення об’єкта і принципово інший варіант рішення. Історичний балкон, вставлений в єдиний об’єм романтичною брошкою».

Двоповерхову будівлю мали перетворити на 8-поверхову з важкими мансардами, які видавалися б уперед скляними еркерами і кутовим виступом, що нависає над балконом. По суті, від історичної споруди залишалася невелика кутова частина фасаду.

Членам ради такий підхід сподобався: «Історичні форми згадані в сучасному контексті, в якому обігрується стиль старої архітектури». Проєкт усе ж ухвалили переробити, зберігши ту ж висотність, але навіть оновлений варіант не реалізували.

Офісний центр у дворах на Липській

Будівлю Апеляційного суду України на Липській запропонували реконструювати у 2005 році. За проєктом Ольги Фалєєвої на ній повинна була з’явитися мансарда, а у дворі — нова семиповерхівка. Архітекторка хотіла стилізувати її у псевдоісторичному стилі. Але рада вирішила, що місце не витримає такого навантаження, та й пропонованого об’єму все одно недостатньо для потреб установи. У результаті Апеляційний суд перенесли до будівлі на Солом’янській площі.

ТРЦ на Володимирському узвозі

У вересні 2006-го Георгій Духовичний запропонував побудувати кілька торговельно-офісних приміщень на Володимирському узвозі. Найбільшу будівлю мали звести біля філармонії, ще один комплекс — на схилі під аркою Дружби народів, третій — за сходами до колони Магдебурзького права; усі з суцільним склінням фасадів.

Павільйони з’єднувалися б між собою містками, також планували побудувати міст на Володимирську гірку. Подібний комплекс будівель порушив би вигляд київських схилів і цілісність історичного середовища. Тоді проєкт так і не реалізували, але про нього згадали через півтора десятка років — пішохідний міст через Володимирський узвіз усе ж з’явився. Тому стверджувати, що план не відбувся, поки зарано.

Недоречні висотки

ЖК на Ольшанській

Житловий комплекс із п’яти великих веж у тихому районі з приватною забудовою на Бусовій горі у 2007-му запропонувала створити архітекторка Катерина Юнакова. Дві найвищі вежі досягали 34 поверхів. Якби такий великий комплекс недалеко від Дніпра з’явився на панорамі міста, він був би непропорційним щодо оточення, а заради проєкту довелося б знести п’ятиповерхову забудову 1950-х років на вулиці Бойчука. Незважаючи на це, концепцію схвалили. Однак роботи так і не розпочали.

Хмарочос на Хрещатику, 5

У 2007-му архітектор Андрій Пашенько запропонував звести 30-поверховий торговельно-офісний центр на місці знесеної у 2004 році довоєнної будівлі на Хрещатику, 5. Висотка не вписувалася б в оточення Майдану та Європейської площі, втручалася б у охоронну зону Хрещатика. Проте проєкт був затверджений. Утім, реалізовувати його так і не почали.

Висотка на Грушевського, 30

Висотка на 36 поверхів, увінчана класичними карнизами, скляними циліндрами і чотирма вежами зі шпилями, — це проєкт архітекторів Сергія Бабушкіна і Євгена Яновицького. Споруда мала вирости у дворі Будинку офіцерів на Грушевського, в безпосередній близькості до схилів Дніпра. Вона з’явилася б на панорамі правого берега і збільшила б навантаження на комунікації та транспорт. Проєкт відправили на доопрацювання і поки не реалізували.

Дружби народів, 44—46

Готель у вигляді корабля з конусоподібною вежею замість щогли мав з’явитися внизу пагорба біля Дніпра на бульварі Дружби народів. На містобудівній раді проєкт, запропонований архітектором Віктором Кортишком у 2005 році, розкритикували за вирубку великої кількості дерев і зіпсований вигляд пагорба і відправили на доопрацювання, але при повторному розгляді зауваження не врахували.

У 2006-му для цієї ж ділянки архітектор Микола Негода розробив проєкт житлового будинку, виконаний у двох варіантах: 40-поверховому і каскадному 30-16-14-12-поверховому. Його теж мали переробити.

Нарешті, 19 вересня 2007 року архітектор Валерій Бельчиков представив свій проєкт 34-поверхової офісної будівлі на тому ж місці. Незважаючи на те що споруда псувала навколишній рельєф і вигляд правого берега, рада прийняла роботу. Згодом на планованій ділянці вирубили дерева і поставили паркан, але будівництво так і не розпочали.

Висотка на вул. Богдана Хмельницького, 50б

У травні 2007-го архітектор Віктор Кортишко запропонував реконструювати адміністративну будівлю на Богдана Хмельницького, 50б, зробивши до неї прибудову. Тоді об’єм споруди виріс би в рази і нова 22-поверхова висотка розташовувалася б на вузькій вулиці з п’ятиповерхівками.

Проблема полягала не тільки у великій висоті будинку, але і в самому його вигляді. У першому варіанті була вежа з двох скляних циліндрів, з’єднаних прямокутним простором. У другому — ламаний об’єм складної форми з великою кількістю скла, різними балконами, металевими конструкціями, псевдоісторичним карнизом і стрілчастими арками, що відрізняються за розміром і розташовані на фасаді асиметрично. Усе це вінчало гостре закінчення з круглим вікном. Проєкт отримав багато зауважень, був повторно показаний на раді в серпні, знову відправлений на доопрацювання, але так і не втілений.

Ближче до води

Набережна Дніпра

У 2006-му Марія Сусська з архітектурного бюро Сергія Бабушкіна запропонувала свій варіант Лівобережного громадського центру, а також забудови прибережної частини Дніпра.

Через пів року проєкт усе ще обговорювали, але багато архітекторів були проти висотних комплексів уздовж річки, адже подібні об’єкти закривали б панораму правого берега. Побоювання викликали і важкі багатоповерхівки, розташовані просто біля води. Згодом вирішили, що на цій території потрібно розміщувати не житлові та офісні комплекси, а зелені зони відпочинку, пляжі та ресторани.

Русанівський канал

Проєкт Лівобережного громадського центру Марії Суccької передбачав також забудову зеленої зони вздовж Русанівського каналу між проспектом Соборності та вулицею Миколайчука. Дерева архітекторка пропонувала замінити багатоповерхівками і торговельними центрами. Але проєкт був не остаточним, а скоріше концепцією, до якої у містобудівної ради виникло дуже багато запитань. Зокрема, йшлося про надто велику висоту будівель, непропрацьовані набережні та пішохідні шляхи.

У липні 2007-го архітектор Микола Барановський також запропонував заповнити весь простір уздовж каналу двоповерховими будівлями під сферу обслуговування з підземним паркінгом на 1,5 тисячі авто. А на цьому загальному двоповерховому цоколі з’явилися б висотні будинки до 24 поверхів. Проєкт відправили на доопрацювання.

Наступного року забудовувати канал запропонував архітектор Володимир Бондаренко. Уздовж усієї магістралі він планував звести суцільний 5-поверховий стилобат з торговельно-офісними приміщеннями, а також три блоки з висотками по 33 поверхи. Того ж дня Олександр Свистунов з бюро Сергія Бабушкіна показав дуже схожий проєкт — тільки офісні будівлі були нижчими, 19-поверховими. Рада постановила доопрацювати обидві концепції.

Набережне шосе

Історичні будівлі водної станції на Набережному шосе знесли у 2010 році, а напередодні архітекторка Тетяна Григорова запропонувала створити на їхньому місці готельний комплекс — два 7-поверхові корпуси з колонами-палями і скляними стінами. Такі недоречні об’єми могли б затиснути своєю масою пам’ятник Магдебурзькому праву, але проєкт відправили на доопрацювання і не реалізували.

Зелена зона на Броварському проспекті

У квітні 2007-го архітектор Микола Альошкін представив проєкт, що накриває лівобережну частину Святошинсько-Броварської лінії метро. Він був створений нібито для «поліпшення умов експлуатації лінії метрополітену», але в містобудівній раді вирішили, що у проєкту зовсім інша мета — «освоєння незадіяних земельних ділянок та їх заняття комерційними структурами». Проте саму концепцію прийняли, відправивши на доопрацювання.

Усі ілюстрації надані автором