Фестиваль реконструкції: Як у Дніпрі створюють культурний центр

З 2014 року у Дніпрі проходить міжнародний фестиваль «Конструкція», яким займається громадська організація «Культура Медіальна». Увесь цей час її засновники влаштовували виставки і концерти на вокзалі, в ботсаду, філармонії, бібліотеці, на фабриці, на острові, в декількох музеях, на теплоході — всього задіяли близько півсотні не найбільш пристосованих для таких цілей локацій. Але цього року в організації нарешті з’явиться постійно діюча резиденція — Dnipro Center for Contemporary Culture (DCCC). Цей центр «Культура Медіальна» буде ділити з іншими місцевими арт-інституціями.

Bird in Flight поговорив з ідеологами проєкту — Катею Русецькою, Юлею Овчаренко та Андрієм Палашем — і розповідає, навіщо вони все це придумали, що саме буде в центрі та як зміниться будівля XIX століття.

Гіперлуп у майбутнє

Ідея центру з’явилася у команди ще шість років тому. Тоді на Донбасі тривали активні бойові дії, і «Культура Медіальна» вирішила, що Дніпро потребує потужної інституції, щоб у місті розвивалася дистанційована від «русского мира» культура і подібні сценарії стали менш можливими.

Остаточно рішення прийняли після другої «Конструкції» у 2015-му. «За один фестиваль було 12-15 локацій, часто напівпокинутих, які нам потрібно було перетворити на галерею або клуб: створити там інфраструктуру, провести або полагодити електрику, відремонтувати, завісити вікна, домовитися зі співробітниками, — це було дуже важко, — згадує Андрій Палаш. — Тоді почалися пошуки свого простору».

Будівля знайшлася через пару років, зараз там йде ремонт, завершити який планують навесні. Партнерами «Культури Медіальної» стали освітній хаб «Ксі Простір», центр французької культури і мови «Альянс Франсез Дніпро», Чеський центр і арт-галерея «Артсвіт». Згодом число резидентів DCCC планують розширювати, оскільки він спочатку був задуманий для того, щоб художники, дизайнери, урбаністи співпрацювали і разом створювали культурний продукт. А ще — щоб у креативної молоді були причини не їхати з Дніпра.

Засновники роблять акцент на тому, що DCCC буде функціонувати саме як центр культури, а не мистецтва: «Ми сприймаємо цей центр як платформу, де ми будемо говорити про соціальні проблеми, про минуле та сьогодення, думати про майбутнє, — пояснює Катя Русецька. — Над цим працюють не тільки художники, але й архітектори, соціологи, демографи — різні люди, які можуть будувати цей „гіперлуп у майбутнє“. Наразі, наприклад, перед нами стоять гострі питання гомофобії, расизму, антисемітизму, але у Дніпрі їх не прийнято обговорювати. Місія культурних центрів якраз у тому, щоб сказати: „Шановні, XXI століття, давайте роззирнемося на всі боки“».

Перед нами стоять гострі питання гомофобії, расизму, антисемітизму, але у Дніпрі їх не прийнято обговорювати.

Культура шукає дім

Створення платформи так затягнулося, бо ні міська, ні обласна влада не надала проєкту будівлю з безкоштовною орендою. А без цього фонд Єврокомісії не зміг виділити обіцяні 2 мільйони євро на розвиток центру. «Культура Медіальна» також намагалася домовитися про будівлю з обласною філармонією, Будинком мистецтв, колишньою фабрикою імені Володарського, але все безрезультатно. «Ми всюди чули приблизно одне: „Беріть будівлю на перший рік безкоштовно, вигрібайте сміття, робіть що хочете, а там подивимося“. Але зазвичай, коли приведеш будівлю до ладу, умови змінюються», — розповідає Андрій.

«Раніше ми дійсно вигрібали сміття скрізь, куди заходили, — додає Катя. — З філармонією цікава ситуація. У них простоює приміщення, де що тільки не відкривалося: і більярд, і бенкетна зала, і навіть один із перших гей-клубів у місті, „Папа Protif“, знаходився саме там. Ми ж показували в цій будівлі японського художника Кенто Накагаву, на якого стояли величезні черги, чого філармонія не бачила давно. Але про центр домовитися не вийшло — область хотіла взяти наші гроші і просто зробити там ремонт».

Поки тривали пошуки будівлі, команда працювала над проєктом «Сцена:Stage». Це тимчасовий парковий павільйон, до створення якого долучилися понад 200 осіб. Два роки «Сцена» існувала як вільний простір — хто завгодно міг безкоштовно організовувати там заходи: кінопокази, вечірки, ярмарки, танці, театральні постановки тощо.

«Ми вже майже зневірилися, тому що з будівлею зовсім не виходило, і тоді вирішили робити прототип — „Сцену“, — пояснює Андрій. — Хотіли показати, що ми не просто ходили два роки і тільки говорили про те, що потрібно створити культурний центр. Гадали, що побудуємо її і це стане жирною крапкою в пошуку фізичного простору у Дніпрі».

Ми вже майже зневірилися, тому що з будівлею зовсім не виходило, і тоді вирішили робити прототип — «Сцену».

ППроєкт дійсно вийшов помітним, і у 2018 році команді нарешті запропонували нинішню будівлю її власники — благодійний фонд «Центр єврейської освіти», заснований бізнесменом Геннадієм Корбаном і головним рабином Дніпра Шмуелем Камінецьким. Ремонт також погодилися оплатити вони. «Я думаю, що у цих людей просто є все — від торгових центрів до простих будівель, багато різних бізнесів, — каже Андрій. — Можливо, тепер вони готові стати меценатами і такого проєкту. Цю будівлю нам запропонував власник галереї „Артсвіт“ Володимир Горб». За словами команди, хоча й існує ризик, що власники будуть впливати на програму культурного центру і компромісу досягти не вдасться, поки з концепцією DCCC згодні всі.

Оскільки будівля пустувала останні 20 років, у ній уже не було комунікацій, опалення, дверей і вікон. Тільки міжповерхове перекриття порівняно нове — більше десяти років тому його поміняв попередній власник. «Це ідеальна для нас будівля, — каже Андрій. — Вона в центрі міста, тут поміститься і галерея, й івент-простір, і бібліотека. Є внутрішній двір, де можна відпочивати і проводити заходи».

Ще до відкриття DCCC став частиною мережі Trans Europe Halles (ТЕН) — організації, до якої входить більше ста культурних центрів у Європі. Представники ТЕН близько року надавали менторську підтримку «Культурі Медіальній», розповідаючи про роботу європейських інституцій: моделі заробітку, типи контенту і навіть такі деталі, як особливості управління баром при культурному центрі. Потрапити до спільноти ТЕН можуть лише центри, які розташовані у ревіталізованій будівлі; також запит на створення культурної платформи повинен йти від ком’юніті — що якраз про DCCC.

Будинок з історією

Будівля, в якій облаштовується DCCC, — пам’ятка архітектури місцевого значення. У 1852 році її побудували як приватний особняк, пізніше передали місту і зробили адміністративною — губернським земством, з якого свого часу керували всією Катеринославською губернією (вона включала в себе частини Дніпропетровської, Запорізької, Луганської та Донецької областей). У 1902 році до колишнього особняка прибудували новий корпус, у 1905-му — ще один, останній.

У 1917—1918 роках совєти забрали будинок собі. Під час Другої світової війни його використовували німецькі війська, з 1944-го — знову радянські військові. Вони ж і пофарбували зовнішні стіни в бордовий — колір Радянської армії. За всю історію будівля змінювала зовнішній вигляд дванадцять разів — була білою, жовтою, бежевою, в останні роки знову бордовою. Зараз вуличному фасаду повертають історичний білий колір, а дворовий — зачищають до цегли.

Команда отримала від власника три проєкти реконструкції, створені за останні 20 років, але вирішила мінімально втручатися в інтер’єр і просто зробити будівлю придатною для роботи: провести електрику, тепло, воду, зробити вентиляцію, поміняти підлогу, вікна та покрівлю. Повний проєкт реставрації передбачав би відновлення історичних інтер’єрів, які не підійшли б для роботи DCCC, але зовнішні фасади все ж реставрують.

Будівля належала військовим, тобто була засекреченою, тому не з’являлася на листівках і фотографіях.

Відновлення зовнішнього вигляду ускладнюється тим, що про об’єкт не збереглося відомостей в архівах. Через те що будівля належала військовим, тобто була засекреченою, вона не з’являлася на листівках і фотографіях. За мірками Російської імперії будівля не вважалася цінною, що також пояснює невелику кількість інформації про неї. Але в будинку збереглося кілька яскравих автентичних деталей: мармурові сходи та їхні металеві перила, декор вестибюля з атлантами на другому поверсі, ліпнина у великому залі та прилеглій кімнаті. Цими елементами інтер’єру займаються професійні реставратори.

Вікна все ж вирішили зробити не дерев’яними, а алюмінієвими, тому що вони легші в обслуговуванні та краще тримають тепло. «Ми як майбутні користувачі взяли на себе такий грішок, практичність вийшла на перший план, — каже Андрій. — Але ми не пішли найгіршим, дешевим шляхом білих металопластикових вікон і в цілому врятували будівлю від усього, від чого можна було. Коментатори вже пишуть „чому не дерев’яні?“. Коли ми відреставруємо весь фасад, вони скажуть: „Відреставрували, молодці, але вікна — зрада“. Ми морально до цього готові».

Культура поза центром

Щоб центр повноцінно запрацював, потрібно ще два-три роки, але в цей час команда планує продовжувати робити фестиваль «Конструкція». У 2020-му його скасували через пандемію, програма повинна була на 80% складатися з виступів іноземних артистів: партнерами «Конструкції» стали фестиваль Sonica з Глазго і європейська платформа аудіовізуального мистецтва Shape. Поки подію запланували на червень 2021 року, але можуть перенести і на 2022-й.

Крім того, Андрій, Катя та Юля займаються освітнім проєктом Youth Active City для молодих активістів — вчать їх урбанізму, проєктного менеджменту та різних творчих практик. Також члени організації беруть участь у створенні напряму «Культурний менеджмент» в училищі культури.

Ще команда «Культури Медіальної» зайнята великим проєктом «Поезія & перформанс. Східноєвропейська перспектива» разом з Цюрихським університетом. Це виставка художніх робіт на стику поезії та перформансу у посттоталітарних країнах, в яких мову, в тому числі мову тіла, використовували як інструмент боротьби з режимом. Виставка вже проходила в Цюриху, Дрездені, Вроцлаві, а цього року має відбутися у Дніпрі. Тут її доповнять роботи українських художників, після чого вона вирушить до Будапешта.

Фото 2012 року: Олександр Волок
Фото 2020 та 2021 років: Арсен Дзодзаєв