Космічний гіпар: Форма, яка витримує все
Геометрична форма в основі цих будівель — гіперболічний параболоїд, або скорочено гіпар. Це, власне, і є форма чипсів Pringles. З різних боків фігура виглядає як гіпербола або парабола — звідси й назва.
Ця форма є одним із символів модерністської архітектури 50—70-х років, яку можна побачити у церквах, складах, ресторанах, заправках і аренах. Її використовували, оскільки конструкції у формі гіпара міцні за рахунок вигнутої форми, тож потребують менше будівельних матеріалів і, відповідно, коштів. Цю форму створюють із прямих балок. Кожну розташовують під невеликим кутом відносно до попередньої, утворюючи таким чином вигин. Потім конструкцію вкривають опалубкою і заливають бетоном. Коли останній затвердіває, опалубку знімають. Саме завдяки прямим балкам гіпар зробити легше, ніж арки чи куполи.
Геометрію гіпарів уперше дослідив бельгійський математик Ежен-Шарль Каталан у середині XIX століття. А через сто років вони з’явилися в архітектурі. Спочатку їх почали використовувати у США в 1950-х. Цю країну не торкнулися руйнування війни, тому вона могла дозволити собі інженерні експерименти.
Однією з перших будівель із гіперболічним параболоїдом була спортивна арена Dorton у місті Ролі, Північна Кароліна, побудована у 1952 році. Проєкт створив архітектор Метью Новіцкі. Гіпар накривав без проміжних підпорок 91-метрову ділянку — така була міцність конструкції. Ця споруда відкрила
У той самий час у Мексиці працював іспанський архітектор Фелікс Кандела. Він воював проти диктатури Франко, пройшов концтабір і втік до Мексики перед Другою світовою. Кандела був інженером за фахом, тому, аби вдосконалити гіпари, робив складні математичні розрахунки. Його оболонки витримували велике навантаження і при цьому становили 2-5 сантиметрів завтовшки. Першим проєктом Кандели із гіпаром став Pabellon de los Rayos Cosmicos, або «Павільйон космічних променів» у Мехіко 1951 року.
цитата зі статті «Параболічний павільйон» у журналі Architectural Forum 1952 року
Кандела перший поєднав декілька гіпарів та отримав форму, що нагадує морський гребінець, — легку й тендітну на вигляд, але здатну витримати землетруси. Ці «гребінці» з’явилися у його подальших проєктах: капелах San Antonio de las Huertas у Тлакопані та Santa Monica у Сан-Лоренсо-де-Кочімантас, нічному клубі La Jacaranda в Акапулько, ресторані Los Manantiales у Сочімілько, готелі Casino de la Selva у місті Куернавака й океанаріумі L’Oceanografic у Валенсії.
У 1958 році за гіпари взявся Ле Корбюзьє разом зі своїм учнем — архітектором і майбутнім композитором Янісом Ксенакісом. Їм доручили створити павільйон компанії Philips для Всесвітньої виставки у Брюсселі. Коли Ле Корбюзьє обговорював ідею з директором компанії, він сказав: «Ваш павільйон не матиме фасаду». Так і вийшло. Він створив павільйон «Електронна поема» з 9 гіперболічних параболоїдів різного розміру і форми. Споруда не мала даху чи стін — усе це було однією конструкцією.
Того ж року у Харкові архітектори Юрій Плаксієв, Вадим Васильєв і Володимир Рєусов розробили проєкт кіноконцертної зали «Україна», яка знаходиться у парку Шевченка. Для перекриття вони використали принцип, як в арені Dorton: гіпар тримається лише на двох міцних опорах по обидва боки будівлі й перекриває всю залу.
У 1970 році в Херсоні з’явився близнюк київського проєкту — кіноконцертна зала «Ювілейний». Для неї архітектори Григорій Соколовський та Галина Скрипченко модифікували проєкт ККЗ «Україна», додавши стилобат.
Ще один приклад у Харкові — це павільйон над джерелом мінеральних вод у Саржиному яру. Споруду спроєктував у 1960 році Вадим Васильєв, співавтор ККЗ «Україна». Вона складається з двох суміщених гіпарів і стоїть на трьох опорах.
Гіпари можна побачити у цирках Харкова, Кривого Рогу, Донецька і Луганська. Усі чотири збудовані за одним проєктом архітекторів інституту «Гіпротеатр» Георгія Напрєєнка і Саломеї Гельфер. Найбільший гіпар в Україні знаходиться у Дніпрі. Це літній театр «Будівельник» у парку Глоби. Його спроєктував дніпровський архітектор і професор Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту Олег Петров. Як і у ККЗ «Україна», велике перекриття театру тримається всього на двох опорах.
Гіпари проникли із будівельної сфери у побутове життя. У 60-х компанія Procter & Gamble, яка володіла торговельною маркою Pringles, намагалася зробити чипси такими, аби вони не ламалися в упаковці, бо це дратувало покупців. Є версія, що цілих два роки за допомогою IBM для чипсів шукали оптимальну форму і зрештою прийшли до гіпара — його фізика робила кожну чипсину міцнішою.
Під кінець 70-х років гіпари втратили свою популярність. У США це відбулося через те, що індустрія знайшла ще дешевші конструкції та почала переходити від модернізму до постмодернізму, який не любить легкі, «космічні» форми. У СРСР та країнах соцблоку теж з’явилися нові типи перекриття і почалася десятирічна епоха бруталізму із його пласкими поверхнями. Але будівлі з гіпарами все ще лишаються у наших містах, нагадуючи про час космічних фантазій в архітектурі.
Фото на обкладинці: Таня Lost / Found і Farbkontrast / Wikimedia Commons