Архітектура

Король Чарльз, архітектор

Король Чарльз ІІІ встановив рекорд серед британських монархів — він найдовше з усіх був наступником трону. У статусі принца Чарльз мав більше вільного часу, тож нерідко присвячував його архітектурі. Розповідаємо, які міста збудував та через що сварився з архітекторами британський монарх.

У травні 1984-го Британський королівський інститут архітекторів (RIBA) — професійна спілка архітекторів Сполученого Королівства — влаштовував урочистий прийом з нагоди свого 150-річчя. Подію у лондонському палаці Гемптон-корт відвідував член монаршої родини, Принц Уельський Чарльз. Цей візит мав би стати чистою формальністю, виявом поваги до британської архітектурної спільноти. Чарльзу ще не виповнилося і сорока, він вів світське життя спадкоємця престолу — займався благодійністю та ходив на урочисті прийоми. На цьому принц мав вручити традиційну щорічну нагороду RIBA найкращому архітектору, привітати організацію з ювілеєм та підняти келих шампанського на святковому фуршеті.

Однак Чарльз розпочав свій виступ, і стало зрозуміло, що він прийшов у Гемптон-корт не заради формальностей, а висловитися про те, що йому вочевидь давно муляло, — сучасну архітектуру. Об’єктом критики принца стала пропозиція архітектурного бюро «Арендс, Бартон і Коралек», яка перемогла у конкурсі на розширення комплексу будівель Національної галереї у Лондоні. Сміливий модерністський проєкт архітекторів сильно контрастував із неокласичною спорудою галереї на Трафальгарській площі. Чарльз порівняв його з «карбункулом, який виріс на обличчі любого друга».

гнійне утворення на шкірі

У британських монархів немає повноважень скасовувати чи затверджувати подібні архітектурні проєкти. Проте авторитет монаршої родини настільки непорушний, що до принца дослухалися. Крім того, виступ Чарльза виявився актуальним для свого часу. Ймовірно, якби пропозиція Арендса, Бартона і Коралека з’явилася років на двадцять раніше, то їхній проєкт реалізували б. Але в середині 1980-х модернізм уже перебував у глибокій кризі, публіка почала втомлюватися від прямих ліній і простоти форм. Те, що було прогресивним та новаторським у 1960-х, з легкістю могло стати вульгарним і неприпустимим у 1980-х. Сцену поступово займав постмодерн. Саме «батьки» архітектурного постмодернізму Роберт Вентурі та його дружина Деніз Скотт-Браун перемогли у новому конкурсі на дизайн для розширення Національної галереї. Спроєктована ними будівля з елементами псевдоісторизму врешті-решт і була реалізована.

У британських монархів немає повноважень скасовувати чи затверджувати архітектурні проєкти, але до них дослухаються.

Крило Сейнсбері в Національній галереї за проєктом Вентурі та Скотт-Браун. Фото: Tom Flemming / Flickr

Лобіст неокласицизму

Промова Чарльза увійшла в історію британської архітектури, і не лише тому, що термін «карбункул» перекочував із медичних довідників у лексикон архітекторів (навіть уже не існуюча нині гумористична архітектурна премія за «найогиднішу будівлю року у Великій Британії», яку вручали з 2006-го до 2018-го, мала назву «Кубок карбункула»). Після «карбункульної промови», як її охрестила британська преса, Чарльз став активно втручатися в архітектурні справи та жорстко критикувати архітектурні проєкти, що йому не подобалися.

Уже наступного, 1985 року у Лондоні скасували зведення офісної будівлі Менсон-хаус-сквер за проєктом Людвіга Міса ван дер Рое, заплановане ще на початку 1960-х. У 1969-му автор помер, але він встиг закінчити дизайн будівлі, яка мала стати доповненням до резиденції лондонського мера. Це могла б бути єдина споруда одного з найважливіших архітекторів ХХ сторіччя у Лондоні. Втім, будівництво гальмувало, і проєкт зрештою відкинули не без допомоги Чарльза, який описав пропозицію Міса ван дер Рое так: «гігантський скляний пеньок». Як і у випадку з Національною галереєю, модерністичний проєкт поступився місцем постмодерному. Будівля № 1 Поултрі архітектора Джима Стірлінга теж сподобалася далеко не всім, але справу було зроблено, і проєкт Міса ван дер Рое залишився в архівах, а робота Стірлінга — у міському просторі Лондона.

Макет нереалізованої Менсон-хаус-сквер Людвіга Міса ван дер Рое. Фото: Flickr
Будівля № 1 Поултрі архітектора Джима Стірлінга, зведена на місці для споруди Міса ван дер Рое. Фото: Alastair Rae Charles / Flickr

Найбільше активність Чарльза зачепила Річарда Роджерса. У 1987 році Роджерс, уже всесвітньо відомий архітектор, співавтор дизайну Центру Помпіду в Парижі та один із батьків-засновників стилю хай-тек, розробив пропозицію для перебудови площі Патерностер у центрі Лондона. Чарльз гостро розкритикував її: «Треба віддати належне люфтваффе — коли вони руйнували наші будинки, то не міняли їх на щось більш образливе, ніж груда каміння». Від пропозиції Роджерса відмовилися. Натомість принц Чарльз активно просував для цієї роботи одного зі своїх архітектурних фаворитів — Джона Сімпсона, який працює в історичному стилі. Передбачалося, що пропозиція Сімпсона має гармонізувати з неокласичним собором Святого Павла, розташованим поруч. У 2003 році реконструкцію площі завершили за проєктом іншого архітектора, Вільяма Вітфелда. У результаті вийшло щось середнє — не настільки революційне, як у Роджерса, але і без псевдоісторичних елементів, які волів би бачити Чарльз.

Площа Патерностер у Лондоні. Фото: Depositphotos

Коли Роджерс планував перебудову Королівської опери, принц втрутився і цього разу, але вже непублічно. «Нам зателефонували з опери десь о дев’ятій вечора і сказали, що схема гарна, але занадто ризикована. Фактично тоді мені заявили, що принц мене не любить», — пригадував архітектор.

Найгучніший конфлікт між Роджерсом і Чарльзом стався у 2009-му. Королівська родина Катару придбала елітну ділянку з колишніми казармами у лондонському районі Челсі та планувала реалізувати там масштабний девелоперський проєкт. Принц знову втрутився, і катарці, не бажаючи сваритися з британськими монархами, відмовили архітектурній студії Роджерса у співпраці. Два з половиною роки роботи архітекторів було змарновано. Пізніше стало відомо, що Чарльз контактував з катарцями та пропонував їм будувати згідно з дизайном одного зі своїх наближених архітекторів, який працює в історичному стилі.

«Мені зателефонували й заявили, що принц мене не любить», — пригадував архітектор Роджерс.

Роджерс, на той момент уже лауреат Прітцкерівської премії, пішов на відкритий конфлікт зі спадкоємцем престолу та звернувся по підтримку до колег. Відкритий лист зі звинуваченнями Чарльза у лобіюванні своїх архітектурних фаворитів підписали Заха Хадід, Норман Фостер, Френк Гері, Жак Герцог, П’єр ді Мерон й інші фахівці. Вони закликали принца не використовувати своє становище для підкилимних ігор, а розпочати відкриті та прозорі дебати щодо «одного з наймасштабніших житлових проєктів, який буде збудовано у Лондоні в наступні п’ять років».

Принц був змушений відповідати. У 25-у річницю «карбункульної промови» він знову отримав запрошення відвідати традиційний травневий прийом у RIBA, де перепросив у всіх, кому здалося, що він намагався розпочати «війну стилів». Водночас Чарльз підтвердив свою відданість «традиційним принципам архітектури й урбанізму», а також звинуватив Річарда Роджерса у тому, що той проєктує хай-тек-споруди, а сам живе в історичному будинку.

Нереалізований проєкт Роджерса на місці казарм у Челсі. Зображення: Planning Resourse / Flickr

У 2011 році розробку ділянки казарм у Челсі довірили архітектурному бюро Майкла Сквайра, пропозиція якого була чимось середнім між хай-теком Річарда Роджерса та неокласичними мріями спадкоємця трону.

Теоретик і практик

Архітектурна діяльність принца Чарльза не зводилася лише до лобіювання проєктів, які йому подобалися, — монарх також намагався закріпитися в якості теоретика архітектури. У 1989 році вийшла його книга «Візія Британії: персональний погляд на архітектуру», за якою зняли однойменний документальний фільм. У книзі Чарльз захищав консервативний підхід до архітектури та стверджував, що сучасний дизайн і міське планування мають базуватися на класичних традиціях. У 1992-му наступник престолу заснував Інститут архітектури Принца Уельського — аспірантуру, яка мала на меті навчати своїх студентів правильній, з точки зору Чарльза, архітектурі. Наразі структура розширилася до Фонду Принца, однією зі складових якого є Школа традиційних мистецтв.

На практиці архітектурні ідеї Чарльза проявлялися у будівництві «ідеальних», з його точки зору, поселень. У 1993 році почали зводити містечко Паундбері у графстві Дорсетшир на півдні Англії. Спроєктоване люксембурзьким архітектором Леоном Крієром, відомим критиком модернізму, Паундбері поєднує в собі неокласичну архітектуру і принципи нового урбанізму. Будинки, що нагадують споруди Вікторіанської епохи, співрозмірні людині за масштабом, а пріоритет руху тут надають пішоходам та громадському транспорту. Візуальний образ Паундбері суворо регламентований — у ньому неможливо побачити якісь «неавторизовані» елементи на кшталт супутникових антен чи пофарбувати фасад або двері в інший колір на свій смак. Про такі речі, як власноруч зробити прибудову до власного помешкання, взагалі не йдеться. Після завершення будівництва у 2025 році населення Паундбері має складати 6 тисяч осіб.

Головна площа Паундбері завжди або порожня, або заставлена автівками. Фото: Acme / Flickr

Архітектурні критики зустріли «місто Чарльза» неоднозначно. Його називали «феодальним Діснейлендом», «гетто для середнього класу», «місцем без душі». Про Паундбері казали, що воно паразитує на ностальгії замість того, аби сприяти прогресу. Навіть проводили паралель із декораціями для зйомок історичного фільму — настільки штучними виглядали вулиці поселення у порівнянні з історичними кварталами міст, що формувалися століттями. Тим не менше були й ті, хто хвалив місто за компактність та людиноцентричність.

У 2021 році стало відомо про плани Чарльза побудувати ще одне поселення. Житловий комплекс у передмісті Фейвешема у графстві Кент проєктують за участю архітектора-неокласициста Бена Пентріта. Передбачається, що нове місто буде сталим та отримуватиме енергію виключно з відновлювальних джерел. Проти цього проєкту протестують місцеві — за їхніми словами, фермерські землі вже не повернути, якщо звести на них житлові об’єкти. Люди підозрюють, що Чарльз узагалі не знає, які саме території віддані під будівництво.

Навряд чи архітектурна діяльність монарха є лише його примхою. Він отримав хорошу класичну освіту, має ступінь магістра мистецтв і багато часу присвятив вивченню історії загалом та історії архітектури зокрема. Тобто Чарльз знається на предметі — просто має свій специфічний погляд на нього. Це не дивно, бо він вихований у дусі консервативних традицій і з дитинства жив в історичних будівлях. Разом з тим зі сходженням Чарльза на трон чимало представників британського архітектурного цеху, напевне, зітхнули з полегшенням. Адже у короля набагато менше вільного часу, ніж у принца, і він має більше опікуватися глобальними державними справами. Вочевидь після коронації Чарльз ІІІ буде значно рідше втручатися в архітектуру ще й тому, що королівський титул зобов’язує його бути дипломатичнішим та не вельми радикальним по відношенню до всіх своїх підданих, включаючи представників сучасної архітектури.

Нове та Найкраще

150

241

42
433

Більше матеріалів