Країна, де переміг бруталізм

Бруталізм — це відкритий бетон або будь-яке натуральне облицювання з мінімальною обробкою, видимі міжпанельні шви, строгі форми, монолітність та масивність. Модерністський напрямок архітектури виник у 50-х роках у Західній Європі та став одним із символів післявоєнного часу: необроблені поверхні демонстрували відкритість і чесність перед суспільством, а також стирали візуальні кордони між багатими й бідними. Крім того, бруталістські будівлі були дешевші, практичніші та добре вписувалися у природні ландшафти нових ділянок, де тривала забудова.

Але вже наприкінці 60-х стиль почали критикувати. Постмодерністи приписували йому недоречну для Заходу естетику соцблоку, де широко використовували бруталізм. Звичайним же громадянам просто не подобався вигляд оголеного бетону. Показовий випадок стався 14 червня 1969 року. Тоді студенти Єльської школи архітектури спробували підпалити нову бруталістську будівлю кампусу, створену Полом Рудольфом — тодішнім деканом. Хоч споруда мала багато прихильників, та недоброзичливці її по-справжньому ненавиділи. Загалом до кінця 70-х бруталізм на Заході пішов у небуття. Будівлі занепадали, їх часто зносили через недоглянутість і поганий стан.

Проте Індія стала виключенням. Місцеві архітектурні бюро досі проєктують і дорогі маєтки, і громадські заклади з оголеним бетоном, чистою структурою та монолітними конструкціями.

Стиль з’явився тут так само у 50-х, коли Індія тільки-но отримала незалежність від Британії. Чисельність населення зростала, тож треба було забудовувати міста, проте своїх архітекторів у країні не вистачало. Заснований англійцями Бомбейський університет лише після 1920 року почав випускати місцевих фахівців із дипломом архітектора, у проєктних організаціях працювали англійські фахівці старої академічної школи. Тому для нової забудови індійських міст тодішній прем’єр-міністр Джавахарлал Неру став залучати іноземних спеціалістів. Так один із основоположників сучасної архітектури Ле Корбюзьє разом із молодими індійськими фахівцями забудував ціле місто Чандігарх, а спільно з Луїсом Каном — Ахмадабад.

У 1955-му навіть заснували Національний інститут проєктування, який розробляв архітектурні й дизайнерські проєкти у дусі Баугаузу. Роботу іноземців оплачували текстильні магнати і банкіри. Молоді локальні архітектори, як Балкрішна Доші, Діву Панчал, Чарльз Корреа, Джит Мальхотра, зазнавали впливу західних течій у методах і технологіях. Але те, як вони ці методи використовували, вже залежало від індійських традицій будівництва. Йдеться і про природну фактуру будівельних матеріалів без будь-якого облицювання на фасадах (що, крім іншого, ще й зменшувало витрати), і про багатоскладову ритмічну структуру споруд.

Наприклад, у нових проєктах зустрічалися ряди бетонних опор, що нагадують колони, і багатоступінчасті платформи — це відсилка до конструкції колодязів баолі, які раніше будували у посушливих регіонах Західної Індії. Пласкі дахи, що часто можна побачити у бруталістських будівлях по всьому світу, вже самі по собі відповідають традиції робити подібні покрівлі у посушливих індійських регіонах.

Ба більше, сучасні архітектори працюють над недоліками, через які бруталізм ненавиділи, вдосконалюють технології та експериментують із матеріалами. Вони все більше інтегрують будівлі в оточення, додають національного колориту в оздоблення та інтер’єри. Тож це можна назвати необруталізмом — переосмисленим стилем із новими методами роботи з конструкціями та матеріалами.

Сучасні архітектори працюють над недоліками, через які бруталізм ненавиділи.

Якщо у північних широтах бруталістська будівля може виглядати гнітючою і похмурою, то для спекотної Індії це острівець прохолоди й тіні. Тому бруталізм використовують при зведенні і житлових, і громадських, і релігійних об’єктів. Так, сикхський храм Man-made God студії Matharoo Associates, збудований у місті Аджмер у 2018 році, дещо нагадує Київський крематорій. В обох випадках очевидна скульптурність підкреслює культовість споруди.

Створювати подібні конструкції дозволяє залізобетон, оскільки він достатньо міцний, аби без опор перекривати великі ділянки. Це також означає, що у будинках можна робити перекриття, які забезпечуватимуть затінок, і високі стелі — й таким чином покращувати циркуляцію повітря всередині.

Великі залізобетонні перекриття дозволяють зробити затінені приміщення із гарною циркуляцією повітря.

Такий прийом використали у Центрі крові Пратхама в Ахмадабаді. У 2001 році архітектори спроєктували будівлю, яка не асоціюється зі звичною медичною установою, а скоріше нагадує храм авторства Ле Корбюзьє. Складається враження, що монолітна будівля із сильними слідами опалубки являє собою фортецю без вікон. Насправді ж світло потрапляє через щілини на стику стін — його достатньо у сонячному індійському кліматі. Усередині опори, перекриття і сходи відкриті, а не сховані за стінами, що добре впливає на рух повітря.

Інший приклад — House of Voids, створений студією Malik Architecture у 2019-му в Делі. У будинку зробили цілі поверхи пустот і лабіринтові порожнечі, через які заломлюється світло та краще циркулює повітря. Об’ємні випуклості й заглиблення зовні споруди «обходять» великі дерева на ділянці. Необроблені природні матеріали поєднують сучасний будинок і густу зелень дерев, а також додають відчуття прохолоди. Подібну фрагментацію Matharoo Associates використала у проєкті будинку Fissured Living 2017 року в Ахмадабаді. Кімнати, утворені комбінуванням ніш різного розміру, розбивають великі об’єми будівлі до інтимнішого масштабу.

У муніципалітеті Хіматнагар, штат Гуджарат, на окремій ділянці Design Ni Dukaan у 2021-му звели будинок-цитадель. По суті це комплекс, де в одну конструкцію об’єднані і споруда, і бетонна огорожа зі слідами дерев’яної опалубки — видно кожний брусок. Об’єми будівлі перетікають один від одного, утворюючи відкриті острівки й оминаючи дерева, — так бетонні форми зливаються з природою.

Будинок Chuzhi у селі Шоолагірі взагалі розмістили на крутій скелястій ділянці, яка раніше вважалася непридатною для зведення споруд. Будинок створила студія Wallmakers у 2021 році. Автори проєкту описують Chuzhi як зразок «камуфляжної архітектури» — це означає, що будівля має злитися з навколишнім середовищем, а не домінувати над ним. Вона вписується в ландшафт «наче змія, що згортається під каменем у спекотний день».

Для бруталізму характерна і незвична конструкція вікон та наскрізних отворів. Наприклад, вікна можна закривати додатковим об’ємом і повертати у найменш освітлюваний сонцем бік. Так у 2017 році зробив молодий індійський архітектор Санджай Пурі в комплексі The Street у місті Матхура. Комплекс до того ж імітує традиційне змієподібне розташування будинків цього регіону, має складні конструкції клиноподібних еркерів і «дихаючі» перфоровані стіни.

Пурі затінив вікна й у комплексі Shree Town, що в місті Райпур. У стінах він зробив отвори, щоб через них циркулювало повітря і проникало трохи світла, — для району, де температура вище 35°C вісім місяців на рік, це вдалий прийом.

Ще один проєкт Санджая Пурі — будинок 18 Screens у місті Лакхнау. Він спроєктований у стилі традиційного індійського помешкання, де закриті приміщення перемежовуються з відкритими терасами. Візерунок на цих терасах імітує традиційну вишивку Лакхнау — чікан. За задумом архітектора, саме оголений бетон допомагає підкреслити індійське мистецтво традиційної вишивки, яка на такому тлі виглядає яскравіше.

Саме оголений бетон допомагає підкреслити індійське мистецтво традиційної вишивки, яка на такому тлі виглядає яскравіше.

Для індійської архітектури загалом характерно затінювати вікна, адже у спекотних посушливих регіонах неможливо залишати віконні роз’єми відчиненими, — сонце надто пекуче і яскраве. Аби зменшити нагрів, раніше у будинках селян на вікна ставили плетені сітки, а в оселях заможних людей робили конструкції з дерева чи кам’яні перегородки.

Усі ці бруталістські прийоми для захисту від сонця і покращення вентиляції роблять будівлі енергоефективними — не потрібно витрачати багато електроенергії на штучне кондиціонування. Тож загалом бруталізм став в індійській архітектурі доречним і вдалим інструментом, яким користуються вже багато років. Він дозволяє зводити недороге, комфортне, прохолодне житло із опорами, великими перекриттями, перегородками, сонцезахисними екранами — тобто так, як робили у традиційній архітектурі Індії ще в давнину.

Фото на обкладинці: Sanjay Puri Architects